31 серпня 2020 р. Справа №480/3297/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кунець О.М.,
розглянувши в приміщенні суду в м. Суми в порядку письмового провадження адміністративну справу №480/3297/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) через представника звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , поштова адреса: а/с 103, м. Суми, 40030), у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати при звільненні з військової служби позивача всіх належних грошових сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.11.2019 по 24.04.2020 у відповідності до абзацу 3 пункту 2 Глави ІІ Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 05.11.2002 по 06.11.2019 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 /військова частина НОМЕР_1 . Наказом від 06.11.2019 №348-ОС позивача з 06.11.2019 звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу.
На дату закінчення проходження позивачем військової служби 06.11.2019 відповідачем не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження служби та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
20.02.2020 Сумським окружним адміністративним судом позов до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України було задоволено, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 /військова частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 /військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно в сумі 47280 грн. 35 коп.
Рішення по справі №480/494/20 набрало законної сили 24.03.2020
Крім цього, 25.03.2020 Сумським окружним адміністративним судом позов до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України було задоволено, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 06.11.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 06.11.2019.
Розрахунок при звільненні позивача із військової служби, в частині виплати індексації грошового забезпечення відповідачем був проведений добровільно 30.03.2020 (в сумі 46571,15 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку, “призначення платежу: грошове забезпечення за березень 2020 р.”), а в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем був проведений 24.04.2020 (в сумі 15 980,41 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку, “призначення платежу: грошове забезпечення за квітень 2020 р.”).
Відтак позивач вважає, що відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною і такою, що порушує право позивача на своєчасне отримання належних до виплати грошових сум при звільненні. Захист порушеного права, на думку позивача, можливий шляхом стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 02.07.2020р. В подальшому, розгляд справи було відкладено на 31.08.2020р.
Відповідач із позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач в період з 05.11.2002р. по 06.11.2019р. проходив службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом від 06.11.2019 №348-ОС позивача з 06.11.2019 звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу.
На дату закінчення проходження позивачем військової служби 06.11.2019 відповідачем не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження служби та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
У зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не виплатив належні позивачу грошові кошти в день звільнення останній звернувся до суду за захистом своїх прав.
20.02.2020 Сумським окружним адміністративним судом позов до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України було задоволено, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 /військова частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 /військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно в сумі 47280 грн. 35 коп.
25.03.2020 Сумським окружним адміністративним судом позов до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України було задоволено, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 06.11.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу 06.11.2019 та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 06.11.2019, включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.11.2019.
Розрахунок при звільненні позивача із військової служби, в частині виплати індексації грошового забезпечення відповідачем був проведений добровільно 30.03.2020 (в сумі 46571,15 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку, “призначення платежу: грошове забезпечення за березень 2020 р.”), а в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем був проведений 24.04.2020 (в сумі 15 980,41 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку, “призначення платежу: грошове забезпечення за квітень 2020 р.”), а відтак відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки.
Дана обставина підтверджується випискою по банківському рахунку позивача.
Таким чином, при звільненні позивача з військової служби з ним не було проведено повного розрахунку, у зв'язку із чим позивач просить зобов'язати відповідача виплатити на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.11.2019р. по 24.04.2020р.
Відповідач у відзиві не заперечує факт затримки виплати вказаних коштів за період з 07.11.2019р. по 24.04.2020р. Однак, відповідач, заперечуючи проти вказаних вимог, посилається виключно на те, що на спірні правовідносини не можуть бути поширені норми ст.116 та ст.117 КЗпП України, оскільки спірні правовідносини виникли між військовою частиною та військовослужбовцем.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, а в частині яка не врегульована вказаним законодавством, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат вс)х сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116. 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації вартості за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, є всі підстави для застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в збройних силах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №805/5036/15-а, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 31.10.2019 року у справі № 825/598/17, 10.10.2019 у справі №826/4108/15, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16. від 10.05.2019 року у справі №518/714/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17, від ЗО січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 30.01.2019 року у справі №806/2164/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 наведені правові висновки, за якими, аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Крім того, вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Подібні правові висновки Верховного Суду викладено у постановах від ЗО січня 2020 року по справі № 805/136/16-а, від 13 лютого 2020 року по справі №805/5036/15-а, від 14 березня 2019 року по справі №805/5021/15-а.
Правові обґрунтування застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 94 КЗпП України, частини першої статті 21 Закону України “Про оплату праці” працівник мас право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи мас бути виконано, або за послуги, котрі надано чи мас бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, мас бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно із частиною третьою статі 21 Закону України “Про оплату праці” забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
За приписами статті 116 КЗпІ І України при звільненні працівника виплата всіх сум. що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені Не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум. належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану позивачем суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпІІ України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1. 12 Закону України "Про оплату праці" (рішення №8-рп/2013 від 15.10.2013) зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не Обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а 15 висловив правову позицію, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В той же час. Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень етапі 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, яка полягає у виплаті працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
При цьому, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Крім того, потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зробила такі висновки (висновки, які мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду України), зокрема:
"Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те. щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. 1 саме Ј цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності,
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗгіІІ України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Ірідтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду Прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Ураховуючи, що непроведения з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпІІ України".
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі 821/569/17.
Відповідач добровільно виконав рішення суду у відповідних справах виплачено 30.03.2020 кошти в сумі 46 571,15 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку, “призначення платежу: грошове забезпечення за березень 2020 р.”, а в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем був проведений 24.04.2020 в сумі 15 980,41 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку, “призначення платежу: грошове забезпечення за квітень 2020 р.”.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Так, позивач був звільнений із служби 06.11.2019р., а кінцевий розрахунок з ним відповідач провів лише 24.04.2020, тому вважає обгрунтованим, пропорційним та справедливим, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки виплати за період з 07.11.2019 (наступний день після звільнення) по 24.04.2020 (дата фактичного розрахунку з позивачем).
Разом з тим, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи.
Виходячи із обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку співмірної з коштами, виплаченими йому 24.04.2020р. відповідачем на виконання судового рішення по справі №480/493/20 позивачу було нараховано суму 16223,76 грн., на картковий рахунок з урахуванням відрахованих зборів надійшли кошти в сумі 15980,41 грн. (витяг з розрахунково-платіжної відомості у справі). Відтак, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, становитиме 16223,76 грн. з подальшим вирахуванням відповідачем із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), шо пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати при звільненні з військової служби позивача всіх належних грошових сум, суд зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах відбувається шляхом зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався, про понесення будь-яких інших судових витрат позивач не заявляв.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , поштова адреса: а/с 103, м. Суми, 40030) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.11.2019 по 24.04.2020 у сумі 16223 (шістнадцять тисяч двісті двадцять три) грн. 76 коп., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець