вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/154/20
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до
садівничого товариства «Заліське» (07433, Київська обл., Броварський район, село Богданівка, вулиця Центральна, будинок 2/1, код 23566951)
про визнання права та стягнення моральної шкоди
за участю представників учасників справи:
від позивача: Столяр О.А.;
від відповідача: Гудінова І.Л.;
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до садівничого товариства «Заліське» (надалі - Відповідач/Товариство) та з урахуванням заяви, що надійшла на адресу суду 27.04.2020 просив суд:
1. визнати права встановлені Законом України «Про звернення громадян» та п. 7.6. Статуту садівничого товариства «Заліське», а саме:
1.1. право розгляду його заяви від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
1.2. право на можливість особисто викласти аргументи, особі, що перевіряла його заяву від 29 червня 2019 року;
1.3. право на можливість брати участь у перевірці поданої заяви від 29 червня 2019 року;
1.4. право на можливість для ознайомлення з матеріалами перевірки;
1.5. право на відповідь в термін, що не перевищує одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду;
1.6. право на можливість ознайомлення з реєстром (переліком) членів садівничого товариства «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року;
1.7. право на можливість отримати письмову інформацію щодо кількості та ідентифікаційні дані (прізвище, ім'я, по батькові, контактні дані (адреса проживання та телефон) членів садівничого товариства станом на 20 серпня 2016 року та належні їм земельні ділянки;
1.8. право на можливість отримати для ознайомлення реєстраційні, облікові фінансово-бухгалтерські документи по сплаті членських внесків в садівничому товаристві «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року;
1.9. право на можливість отримати для ознайомлення договірні, реєстраційні, облікові фінансово-бухгалтерські документи по сплаті за спожиту електричну енергію садівничим товариством «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року по час розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
1.10. право на можливість отримати для ознайомлення фінансові документи на прихід грошових коштів, стягнутих як штрафи в сфері постачання електроенергії з 20 серпня 2016 року по час розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
1.11. право на можливість отримати для ознайомлення місячні звіти бухгалтера садівничого товариства «Заліське» за період з 20 серпня 2016 року по час розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
1.12. право на можливість отримати для ознайомлення штатний розклад та посадові оклади оплатних працівників садівничого товариства «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року по час розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
1.13. право на можливість отримати Протокол зборів правління від 23.07.2016 № 4;
1.14. право на можливість отримати перелік членів правління садівничого товариства «Заліське» станом на 23 липня 2016 року із зазначенням Протоколів загальних зборів СТ «Заліське», на яких такі члені правління були обрані;
2. визнати, що садівниче товариство «Заліське» не розглянуло Заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року;
3. зобов'язати садівниче товариство «Заліське» виконати в натурі обов'язок відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та п. 7.6. Статуту садівничого товариства «Заліське», а саме надати ОСОБА_1 :
3.1. право розгляду його Заяви від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
3.2. право на можливість особисто викласти аргументи, особі, що буде перевіряти його заяву від 29 червня 2019 року;
3.3. право на можливість брати участь у перевірці поданої заяви;
3.4. право на можливість для ознайомлення з матеріалами перевірки;
3.5. право на відповідь в термін, що не перевищує одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду;
3.6. право на можливість ознайомлення з реєстром (переліком) членів садівничого товариства «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року;
3.7. право на можливість отримати письмову інформацію щодо кількості та ідентифікаційні дані (прізвище, ім'я по батькові, контактні дані (адреса проживання та телефон) членів садівничого товариства станом на 20 серпня 2016 року та належні їм земельні ділянки;
3.8. право на можливість отримати для ознайомлення реєстраційні, облікові фінансово-бухгалтерські документи по сплаті членських внесків в садівничому товаристві «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року;
3.9. право на можливість отримати для ознайомлення договірні, реєстраційні, облікові фінансово-бухгалтерські документи по сплаті за спожиту електричну енергію садівничим товариством «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року по час розгляду Заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
3.10. право на можливість отримати для ознайомлення фінансові документи на прихід грошових коштів, стягнутих як штрафи в сфері постачання електроенергії з 20 серпня 2016 року по час розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
3.11. право на можливість отримати для ознайомлення місячні звіти бухгалтера садівничого товариства «Заліське» за період з 20 серпня 2016 року по час розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
3.12. право на можливість отримати для ознайомлення штатний розклад та посадові оклади оплатних працівників садівничого товариства «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року по час розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року садівничим товариством «Заліське»;
3.13. право на можливість отримати Протокол зборів правління № 4 від 23.07.2016;
3.14. право на можливість отримати перелік членів Правління Садівничого товариства «Заліське» станом на 23 липня 2016 року із зазначенням Протоколів загальних зборів СТ «Заліське», на яких такі члені правління були обрані;
4. стягнути з садівничого товариства «Заліське» моральну шкоду на користь ОСОБА_1 в розмірі 100000 гривень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він та інші члени Товариства, на підставі Закону України «Про звернення громадян» та Статуту, звернулися до голови СТ «Заліське» із колективною заявою, про надання документів та відомостей, що стосуються діяльності Товариства. В свою чергу головою СТ «Заліське» на заяву було надано відповідь, якою, за твердженнями позивача, відмовлено у розгляді його звернення чим порушуються його права.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.01.2020 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до садівничого товариства «Заліське» про визнання права та стягнення моральної шкоди.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 ухвалу Господарського суду Київської області від 20.01.2020 у справі № 154/20, а справу передано на розгляд Господарському суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/154/20 за правилами загального позовного провадження; проведення підготовчого засідання призначено на 28.05.2020.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти пред'явлених позовних вимог. Заперечення відповідача мотивовані тим, що члени відповідача не мають права на частку майна Товариства та не відповідають за його зобов'язаннями, а доходи або майно Товариства не підлягають розподілу між його членами. Тобто, як вказує відповідач, члени Товариства не є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та самим Товариством не є корпоративними.
Відповідач, із посиланням на ст.ст. 6, 10, 24 Закону України «Про захист персональних даних», вказує не неможливість надання позивачу ідентифікаційних даних членів Товариства.
Відповідач у відзиві вказує на недоведеність позивачем спричинення йому моральної шкоди у розмірі визначеному позивачем.
У письмових поясненнях відповідач вказував на те, що кожен член Товариства має право звернутися до ревізійної комісії із запитами щодо фінансової діяльності Товариства, однак позивач не ознайомлювався з щорічними звітами ревізійної комісії. Відповідач наголошував на тому, що установчі документи, положення та звіти знаходяться у вільному доступі.
Відповідач зазначає, що не має права розголошувати персональні дані про фізичних осіб (учасників Товариства), а будь-яку інформацію, що стосується персональних даних, позивач не був позбавлений права отримати від учасників Товариства на Загальних зборах особисто.
Розгляд справи у підготовчому засіданні неодноразово відкладався.
Ухвалою суду від 16.07.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 06.08.2020. В судовому засіданні 06.08.2020 оголошено перерву до 09.09.2020.
В судове засідання 09.09.2020 з'явились представники позивача та відповідача. Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.06.2019 позивач та інші особи звернулися до СТ «Заліське» із колективною заявою, в якій, із посиланням на положення Закону України «Про звернення громадян» та положення п. 7.6. Статуту Товариства, просили надати: для ознайомлення реєстр (перелік) членів садівничого товариства «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року; письмову інформацію щодо кількості та ідентифікаційні дані (прізвище, ім'я по-батькові, контактні дані (адреса проживання та телефон) членів садівничого товариства станом на 20 серпня 2016 року та належні їм земельні ділянки; для ознайомлення реєстраційні, облікові фінансово-бухгалтерські документи по сплаті членських внесків в садівничому товаристві «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року; для ознайомлення договірні, реєстраційні, облікові фінансово-бухгалтерські документи по сплаті за спожиту електричну енергію садівничим товариством «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року; для ознайомлення фінансові документи на прихід грошових коштів, стягнутих як штрафи в сфері постачання електроенергії з 20 серпня 2016 року; копії місячних звітів бухгалтера садівничого товариства «Заліське» за період з 20 серпня 2016 року; копії штатного розкладу та посадові оклади оплатних працівників садівничого товариства «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року; копію протоколу зборів правління № 4 від 23.07.2016; перелік членів Правління Садівничого товариства «Заліське» станом на 23 липня 2016 року із зазначенням Протоколів загальних зборів СТ «Заліське», на яких такі члені правління були обрані.
Листом від 20.07.2019 Товариство у надані витребуваної інформації відмовило, обґрунтувавши таку відмову посиланням на те, що частина запитуваної інформації містить персональні дані інших членів Товариства, без згоди яких така інформація не може бути надана, а доступ до документів пов'язаних з фінансовою діяльністю має ревізійна комісія, яка звітує перед загальними зборами членів Товариства. Також у відповіді наявне посилання на недопустимість подання звернень протиправного характеру, про добровільність членства в Товаристві та можливість звернутися до суду у разі, якщо заявники не будуть задоволені наданою відповіддю.
Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що Товариством порушено його права визначені Законом України «Про звернення громадян» та, із посиланням на положення цього Закону, ст.ст. 97, 98 Цивільного кодексу України та п. 7.6. Статуту Товариства, вимагав визнати за ним права, встановлені Законом України «Про звернення громадян» та п. 7.6. Статуту Товариства; визнати, що Товариство не розглянуло його заяву від 29.06.2019; зобов'язання Товариства виконати в натурі обов'язок щодо забезпечення належного розгляду його заяви та права на отримання відповідної інформації, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100000 гривень.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався зокрема на те, що деякі документи наявні у вільному доступі, а запитувані відомості відомі позивачу. Водночас відповідач вказував, що не має права розголошувати персональні дані про фізичних осіб (учасників Товариства).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
1. Щодо юрисдикції
Ухвалою Господарського суду Київської області по цій справі від 20.02.2020 було відмовлено у відкритті провадження у справі з тих мотивів, що даний спір не є корпоративним та не є спором, що виник з господарських правовідносин.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 зазначену ухвалу суду скасовано, а справу передано до розгляду Господарському суду Київської області з посиланням на передчасність висновків суду та не з'ясування на стадії прийняття позовної заяви низки питань, від чого залежатиме вирішення питання про розповсюдження юрисдикції господарських судів на розгляд поданого позову, зокрема судом не перевірено, чи приймалося товариством рішення про визначення Товариства обслуговуючим кооперативом.
В перебігу розгляду справи позивач наполягав на віднесення цієї справи до компетенції саме господарських судів та обґрунтовував свої позовні вимоги, серед іншого, посиланням на порушення його корпоративних прав, як члена товариства.
Відповідач наполягав на тому, що даний спір не відноситься до корпоративних, адже члени Товариства не приймали рішення про внесення відповідних змін до установчих документів щодо віднесення Товариства до категорії обслуговуючого кооперативу.
Щодо віднесення розглядуваної справи до юрисдикції господарських судів, суд приходить до наступних висновків.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).
Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 20 Господарського процесуального кодексу України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
На думку суду, при визначенні юрисдикції (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України).
Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).
Згідно із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.
Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19).
Згідно п.п. 1.1., 2.1., 3.2., 3.3. Статуту СТ «Заліське» товариство є добровільним об'єднанням громадян, землевласниками чи користувачами земельних ділянок. Метою створення садівничого товариства є задоволення і захист законних, суспільних, економічних та інших інтересів його учасників для належного утримання та цільового використання земельних ділянок членів товариства, майна загального користування. Садівниче товариство є неприбутковою організацією. Садівниче товариство може здійснювати необхідну комерційну господарську та підприємницьку діяльність для забезпечення власних потреб.
За змістом розділу 7 Статуту Товариства члени товариства мають право брати участь в управлінні товариством, користуватися послугами товариства, право голосу на загальних зборах (вищому органі товариства) право обирати та бути обраним, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи товариства, звертатися до правління товариства та ревізійної комісії, посадових осіб із запитаннями пов'язаними членством у товаристві, діяльністю товариства та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити, вийти із членів товариства.
Під час вирішення питання щодо належності спору господарському суду, суд керувався положеннями Статуту Товариства, копія якого була долучена позивачем по справі в редакції, затвердженій загальними зборами Товариства (протокол № 2 від 20.08.2016).
І хоча надана суду копія Статуту не має відмітки про її державну реєстрацію, втім зазначена копія повністю відповідає змісту Статуту, що міститься в електронній формі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отже відповідність наявної в матеріалах справи копії Статуту його оригіналу перевірена державним реєстратором, що здійснював державну реєстрацію відповідних змін у реєстрі. Розміщення в Єдиному державному реєстрі документів в електронній формі, поданих для державної реєстрації, ґрунтується на положеннях ч. 7 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
А відповідно до ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до листів Держкомпідприємництва № 6978 від 11.10.2004 та № 1339 від 21.02.2006, садівниче товариство за своєю суттю є ні чим іншим, як обслуговуючим кооперативом. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначено Законом України «Про кооперацію». При цьому в цих листах зазначається про необхідність фактичної зміни лише найменування відповідного садівничого товариства, адже за іншими ознаками такі товариства вже цілком відповідають категорії кооперативних підприємств.
Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію».
За змістом положень статей 2, 6, 9, 23 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку.
Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
З огляду на зміст Статуту Товариства та визначень, що містяться в Законі України «Про кооперацію» можна дійти висновку, що дійсно за цілями створення, метою діяльності, умовами функціонування Товариство цілком відповідає ознакам обслуговуючого кооперативу.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 41 Закону України «Про кооперацію» кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону.
Поряд із цим, судом встановлено, що Товариством не приймалося рішення про внесення змін в установчі документи щодо віднесення його до обслуговуючого кооперативу.
Але з огляду на зміст прикінцевих положень Закону України «Про кооперацію», суд дійшов висновку, що не приведення Товариством свого Статуту у відповідність із зазначеним законом не може бути визначальним для вирішення питання про віднесення цього спору до юрисдикції певного суду.
З метою перевірки того чи відповідає цей спір компетенції господарських судів суд має керуватися сутністю цього спору, змісту того права, на захист якого подано позов, обґрунтування позивачем цього позову.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом про захист свого права учасника (члена) Товариства на отримання відомостей про діяльність цього Товариства, обґрунтовуючи його тим, що він як учасник наділений правом на отримання таких відомостей, а відмова Товариства у їх наданні свідчить про порушення його правомочностей, як учасника та обмежує у правах, визначених Статутом.
Отже, за своєю суттю, розглядуваний спір цілком можна віднести до категорії корпоративних, адже корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами, а корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, та оскільки, спір виник саме щодо діяльності Товариства та порушення прав позивача, визначених Статутом, суд дійшов висновку про можливість вирішення цього спору за правилами господарського судочинства.
2. Щодо суті позовних вимог
Предметом позову у цій справі є визнання прав встановлених Законом України «Про звернення громадян» та п. 7.6. Статуту садівничого товариства «Заліське» (згідно переліку, визначеного в п. 1 прохальної частини позову); визнання, що садівниче товариство «Заліське» не розглянуло заяви позивача від 29.06.2019 (п. 2 прохальної частини позову); зобов'язання садівниче товариство «Заліське» виконати в натурі обов'язок відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та п. 7.6. Статуту садівничого товариства «Заліське», а саме - надати ОСОБА_1 (згідно переліку, визначеного у п. 3 прохальної частини позову) та стягнення з відповідача моральної шкоди на користь позивача у розмірі 100000 гривень (п. 4 прохальної частини позову).
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем положень Закону України «Про звернення громадян» та Статуту товариства щодо порядку розгляду звернення позивача та права на отримання відомостей про діяльність товариства.
Розглянувши позовні вимоги позивача, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
Згідно п. 7.6. Статуту Товариства член товариства має право звертатися до правління товариства та ревізійної комісії, посадових осіб із запитаннями пов'язаними з членством у товаристві, діяльністю товариства та його посадових осіб, одержувати відповіді на свої запитання.
Згідно ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
За змістом ст. 302 Цивільного кодексу України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Згідно положень Закону України «Про інформацію»:
- у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (ст. 1 Закону);
- основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією (ст. 2 Закону);
- кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ст. 3 Закону);
- ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (ст. 7 Закону).
З огляду на висновки суду, щодо віднесення цього спору до категорії корпоративного, що виникає із взаємовідносин членства позивача у Товаристві, а також приймаючи до уваги положення ст. 116 Цивільного кодексу України та зміст п. 7.6. Статуту Товариства, суд дійшов висновку, що позивач має право звертатися до Товариства із вимогою про надання йому відомостей про діяльність Товариства, які прямо або опосередковано стосуються реалізації ним його корпоративних прав, від отримання яких залежить реалізація таких прав.
Ані законодавство, ані Статут Товариства не містять чіткого, конкретизованого та/чи вичерпного переліку відомостей, що мають бути надані на вимогу члена Товариства.
При цьому за приписами наведених вище правових норм праву учасника на одержання інформації кореспондує обов'язок товариства надати учаснику відповідну інформацію на його вимогу.
Якщо ж вимога про надання відомостей не стосується питань реалізації учасником його корпоративних прав та не стосується діяльності Товариства, останнє не обмежено у можливості відмовити у наданні таких відомостей.
Але така відмова має бути належним чином аргументована та не має бути направлена на невиправдане обмеження правомочностей учасника.
Як вбачається, в заяві від 29.06.2019, заявником разом із іншими особами вимагалося надання: для ознайомлення реєстру (переліку) членів садівничого товариства «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року; письмової інформації щодо кількості та ідентифікаційні дані (прізвище, ім'я по-батькові, контактні дані (адреса проживання та телефон) членів садівничого товариства станом на 20 серпня 2016 року та належні їм земельні ділянки; для ознайомлення реєстраційних, облікових фінансово-бухгалтерських документів по сплаті членських внесків в садівничому товаристві «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року; для ознайомлення договірних, реєстраційних, облікових фінансово-бухгалтерських документів по сплаті за спожиту електричну енергію садівничим товариством «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року; для ознайомлення фінансових документів на прихід грошових коштів, стягнутих як штрафи в сфері постачання електроенергії з 20 серпня 2016 року; копій місячних звітів бухгалтера садівничого товариства «Заліське» за період з 20 серпня 2016 року; копій штатного розкладу та посадові оклади оплатних працівників садівничого товариства «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року; копії протоколу зборів правління № 4 від 23.07.2016; переліку членів Правління Садівничого товариства «Заліське» станом на 23 липня 2016 року із зазначенням Протоколів загальних зборів СТ «Заліське», на яких такі члені правління були обрані.
Своєю відповіддю від 20.07.2019 відповідач фактично відмовив у наданні будь-якої інформації із переліку, визначеного позивачем та іншими заявниками із посиланням на те, що частина запитуваної інформації містить персональні дані інших членів товариства, без згоди яких така інформація не може бути надана, а доступ до документів пов'язаних з фінансовою діяльністю має ревізійна комісія, яка звітує перед загальними зборами членів Товариства. Також у відповіді зазначено посилання на недопустимість подання звернень протиправного характеру, про добровільність членства в Товаристві та можливість звернутися до суду у разі, якщо заявники не будуть задоволені наданою відповіддю.
З наведеного вбачається, що відповідач підійшов до відповіді на заяву від 29.06.2019 надто формально та не обґрунтував своєї відмови по кожному пункту запитуваної інформації, не врахував у своїй відповіді положень ст. 116 Цивільного кодексу України.
І хоча п. 7.6. Статуту Товариства прямо не передбачає права його члена на отримання відомостей про діяльність Товариства, втім з огляду на корпоративний характер правовідносин, що склалися між членами Товариства та самим Товариством, останнє мало керуватися загальними положеннями законодавства, яке визначає правомочності члена (учасника) товариства, зокрема на отримання інформації про діяльність товариства, законодавства, що регулює порядок надання інформації за запитом заінтересованої особи, а також відповідних положень Статуту Товариства.
Дослідивши перелік тієї інформації, що вимагалася позивачем у листі від 29.06.2019, суд дійшов висновку, що мотиви з яких у наданні відповідних відомостей було відмовлено не могли бути застосовані до загальної інформації, яка запитувалась позивачем, що цілком відповідає тій інформації, що стосується діяльності Товариства та в повній мірі або опосередковано стосується прав позивача як члена Товариства.
Суд має констатувати, що відмова Товариства у наданні таких відомостей носить формальний характер та в більшій мірі не є належним чином аргументована.
Відтак, внаслідок невиконання Товариством свого обов'язку з надання учаснику на його вимогу для ознайомлення документів, передбачених положеннями закону та статуту, можуть бути визнані порушеними як право учасника Товариства на інформацію, так і його корпоративні права.
На переконання суду, Товариство не виконало свій обов'язок з надання відповідної інформації на вимогу позивача, що є підставою для захисту права позивача на отримання інформації про діяльність Товариства.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Аналіз наведеного вище дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Щодо позовних вимог, сформульованих в п. 1 та п. 3 прохальної частини позову.
Як вбачається із позовної заяви вимоги, що викладено в п. 1 та п. 3 прохальної частини позову фактично є ідентичними, з різницею лише в тому, що в п. 1 позивач просить визнати за ним права на можливість отримання певних відомостей (п.п. 1.1.-1.14. п. 1 прохальної частини позову), а в п. 3 позивач просить зобов'язати відповідача виконати в натурі обов'язок та надати позивачу право на можливість отримання тих самих відомостей (п.п. 3.1.-3.14. п. 3 прохальної частини позову).
Поряд із цим, суд вважає, що прийняття судом рішення про визнання права на можливість отримання інформації чи зобов'язати відповідача виконати в натурі обов'язок у спосіб надання права на можливість отримання інформації не вимагається, адже є неналежним способом захисту порушеного права.
Використане позивачем формулювання «визнання права на можливість» та «спонукання до виконання обов'язку, а саме надати право на можливість» є неконкретним та не чітким, таким, що не відповідає сутності правовідносин, що існують між позивачем та відповідачем, а також сутності та змісту порушеного права позивача.
Отже, суд вважає, що захист права учасника Товариства на отримання інформації про діяльність Товариства має відбуватися не у спосіб визнання права на можливість отримання відомостей, а у спосіб зобов'язання надати відомості про діяльність Товариства, про які позивач просив у зверненні від 29.06.2019, якщо суд визнає зазначені вимоги обґрунтованими.
Таким чином, суд одразу вважає за необхідне зазначити про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог, які сформульовані в п. 1 прохальної частини позову, як з мотивів, що такі вимоги не відповідають критеріям належного способу захисту порушеного права, так і з мотивів фактичного поглинання цих вимог вимогами, що сформульовано позивачем у п. 3 прохальної частини позову. Одночасне задоволення вимог за п. 1 та п. 3 прохальної частини фактично свідчило б про дублювання в рішенні вимог, що задовольняються.
Поряд із цим, із форми, в якій позивач виклав свої позовні вимоги для суду є очевидним, що фактично до розглядуваних правовідносин слід застосовувати спосіб захисту у вигляді спонукання до виконання обов'язку надати відомості, про зобов'язання їх надати, що цілком відповідатиме сутності порушеного права, і такий спосіб захисту цілком здатний відновити право позивача та є таким, що прямо передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд вбачає виправданим, не дивлячись на не конкретно сформульовані позовні вимоги, застосувати належний спосіб захисту на власний розсуд, чим такий принцип господарського судочинства, як диспозитивність порушено не буде.
Розглянувши позовні вимоги за переліком, що викладено в п. 3 прохальної частини в контексті висновків про застосування судом належного способу захисту порушеного права суд приходить до наступних висновків.
Щодо позовних вимог про визнання права розгляду заяви позивача від 29.06.2019; права на можливість особисто викласти аргументи, особі, що буде перевіряти його заяву від 29.06.2019; права на можливість брати участь у перевірці поданої заяви; права на можливість для ознайомлення з матеріалами перевірки; права на відповідь в термін, що не перевищує одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду (п.п. 3.1.-3.5. п. 3 прохальної частини позову), то як вбачається зазначені позовні вимоги обґрунтовуються посиланням на положення Закону України «Про звернення громадян».
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
При цьому згідно преамбули Закону, цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
З наведеного вбачається, що застосування процедур та механізмів реалізації громадянами своїх прав в контексті зазначеного Закону не є тотожним із порядком врегулювання взаємовідносин учасника із Товариством в контексті існуючих між ними корпоративних правовідносин.
А тому, суд вбачає невиправданим застосування до порядку розгляду колективної заяви, яку підписано, в тому числі позивачем, 29.06.2019 у сенсі реалізації позивачем своїх повноважень, визначених Статутом Товариства, положень Закону України «Про звернення громадян», який має зовсім інший предмет правового регулювання та до корпоративних правовідносин застосовуватися не може або застосування його не було б логічним.
Крім того, позивач в позові сформулював вимоги (п.п. 3.1.-3.5.) про надання йому прав, що за змістом тотожні правам, що визначено в ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», тобто які прямо передбачені Законом, а тому прийняття судом рішення з питань визнання за позивачем прав, прямо передбачених законом не вимагається, адже приналежність заявнику таких прав презюмується.
При цьому повторюючись, суд зазначає, що ті права які просить визнати за собою позивач в п.п. 3.1-3.5 не є характерними для реалізації учасником його права на отримання інформації про діяльність товариства, що передбачене ст. 116 Цивільного кодексу України, а також задоволення позову в цій частині не сприятиме відновленню порушеного права на отримання відомостей про діяльність Товариства, адже як вбачається сутність порушенних прав позивача полягає саме в цьому.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, що сформульовано в пп. 3.1-3.5 п. 3 прохальної частини позову.
Суд також вважає, що позивачем не доведено належним чином позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати інформацію щодо кількості та ідентифікаційних даних (прізвище, ім'я по батькові, контактні дані (адреса проживання та телефон) членів садівничого товариства станом на 20.08.2016 року та належні їм земельні ділянки (п. 3.7. прохальної частини позову); щодо реєстраційних, облікових фінансово-бухгалтерських документів по сплаті членських внесків станом на 20.08.2016 (п. 3.8. прохальної частини позову); та щодо приходу грошових коштів, стягнутих як штрафи в сфері постачання електроенергії з 20.08.2016 (п. 3.10. прохальної частини позову).
Позивачем не аргументовано, як необхідність у отриманні такої інформації впливає на реалізацію ним його прав, як учасника Товариства, яким чином ненадання такої інформації впливає на суб'єктивне право самого позивача.
Право на отримання інформації про діяльність Товариства, що передбачене ст. 116 Цивільного кодексу України та випливає із положень п. 7.6. Статуту Товариства не є абсолютним, тобто таким, що передбачає право на отримання будь-якої інформації та має розглядатися в контексті змісту корпоративних прав позивача, об'єму його правомочностей.
А тому вимоги про надання відомостей щодо кількості та ідентифікаційних даних (прізвище, ім'я по батькові, контактні дані (адреса проживання та телефон) членів садівничого товариства станом на 20.08.2016 року та належні їм земельні ділянки (п. 3.7. прохальної частини позову); щодо реєстраційних, облікових фінансово-бухгалтерських документів по сплаті членських внесків станом на 20.08.2016 (п. 3.8. прохальної частини позову); та щодо приходу грошових коштів, стягнутих як штрафи в сфері постачання електроенергії з 20.08.2016 (п. 3.10. прохальної частини позову), є не доведеними позивачем та не можуть бути задоволені в судовому порядку.
Суд вважає, що зазначені вимоги виходять за межі правомочностей учасника Товариства, адже безпосередньо не пов'язані із реалізацією ним своїх корпоративних прав, стосуються взаємовідносин інших членів Товариства із самим Товариством, певною мірою дублюються (п. 3.6. та п. 3.7. прохальної частини позову). А вимога про надання відомостей, зокрема про адреси, номера телефонів та земельні ділянки інших членів Товариства взагалі не аргументована тим, яким чином отримання такої інформації є необхіднім для реалізації позивачем саме його суб'єктивних прав учасника.
Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, що сформульовано в пп. 3.1-3.5 п. 3 прохальної частини позовної заяви.
Поряд із цим, суд вважає виправданими та підставними вимоги позивача про надання йому для ознайомлення: реєстру (перелік) членів садівничого товариства «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року (п. 3.6. прохальної частини позову); договірних, реєстраційних, облікових фінансово-бухгалтерських документів по сплаті за спожиту електричну енергію садівничим товариством «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року (п. 3.9. прохальної частини позову); місячних звітів бухгалтера садівничого товариства «Заліське» за період з 20 серпня 2016 року (п. 3.11 прохальної частини позову); штатного розкладу та посадових окладів оплатних працівників садівничого товариства «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року (п. 3.12 прохальної частини позову). А також, на думку суду, вважаються виправданими вимоги про зобов'язання відповідача надати копію протоколу зборів правління від 23.07.2016 № 4 (п. 3.13 прохальної частини позову) та перелік членів правління садівничого товариства «Заліське» станом на 23 липня 2016 року із зазначенням протоколів загальних зборів СТ «Заліське», на яких такі члені правління були обрані (п. 3.14 прохальної частини позову).
Суд вважає, що саме ці вимоги, які було викладено у колективному зверненні від 29.06.2019 та сформульовані в позовній заяві відповідають критерію «інформація про діяльність товариства» та існування об'єктивних підстав для відмови у їх наданні відповідачем не доведено.
Аргументи відповідача про те, що частина цих документів наявна у вільному доступі, а запитувані відомості вже давно відомі позивачу, висновків суду, в цій частині не спростовують, оскільки ці обставини не позбавляють позивача права отримати право доступу з метою ознайомлення із відповідними відомостями за його аргументованим запитом чи отримати копії запитуваних ним документів.
Відповідь відповідача від 20.07.2019 про відмову у наданні запитуваних відомостей здебільшого обґрунтована зустрічними претензіями відповідача, захистом персональних даних інших членів товариства, недоліками колективної заяви, попередженнями, роз'ясненням вимог законодавства тощо.
Втім, як вже зазначалося, аргументованої відповіді по кожному пункту відомостей, які запитувалися, відповідачем надано не було.
При цьому, застереження відповідача про неможливість надання на запит позивача інформації про персональні дані інших членів Товариства, суд оцінює критично, адже право одного із членів Товариства мати відомості про перелік членів Товариства, їх загальну кількість презюмується сутністю правовідносин, що склалися між сторонами, а тому застосування до вимог позивача надати для ознайомлення реєстр (перелік) членів садівничого товариства «Заліське» обмежень, встановлених Законом України «Про захист персональних даних», вбачається судом безпідставним.
Встановивши, що позовні вимоги, в контексті вимог сформульованих в п.п. 3.6, 3.9, 3.11-3.14 п. 3 прохальної частини позову, є цілком обґрунтовані, випливають із сутності правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, відповідають критеріям, що ставляться до інформації про діяльність товариства, а також, враховуючи, що відповідач підставності вимог позивача в частині надання цих відомостей не спростував, суд вважає, що вони підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог, викладених позивачем в п. 2 прохальної частини позову.
Щодо позовних вимог про визнання того, що відповідач не розглянув заяву позивача від 29.06.2019 (п. 2 прохальної частини позову), то з огляду на обставини, що встановлені судом та висновки суду, суд вбачає, що прийняття окремого процесуального рішення з цього питання не вимагається, адже до відновлення порушеного права позивача задоволення таких вимог по суті не призведе.
Крім того, фактично, як вбачається, заява від 29.06.2019 фактично розглянута та на неї було надано відповідь від 20.07.2019, але зазначену відповідь не можна вважати належним чином аргументованою.
Факт ненадання відповідачем як мотивованої відповіді на колективне звернення від 29.06.2019, так і відомостей, про які просив позивач, встановлено судом в перебігу розгляду справи, та став підставою для висновків про порушення права позивача на отримання таких відомостей, що стосуються діяльності товариства (в певній частині) та, відповідно, висновків про наявність підстав вжиття судом заходів захисту порушеного права у спосіб зобов'язання відповідача надати відомості та копії документів.
Отже у задоволенні позовних вимог про визнання того, що відповідач не розглянув заяву позивача від 29.06.2019 (п. 2 прохальної частини позову), суд відмовляє з огляду на невідповідність зазначеної вимоги критерію належного способу захисту порушеного права.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Як вбачається, позивач просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100000 гривень.
В обґрунтування позову, в цій частині, позивач посилається на те, що невиконання відповідачем свого обов'язку щодо належного розгляду його звернення від 29.06.2019 та ненадання витребуваних ним відомостей призвело до завдання позивачу душевних страждань, що викликає додаткових зусиль для поновлення його морального стану.
Розглянувши позовні вимоги в цій частині, суд приходить до наступних висновків.
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Отже стягнення моральної шкоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (шкода), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
На позивача покладається обов'язок довести наявність моральної шкоди, протиправність поведінки заподіювача такої шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною моральною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні даної моральної шкоди.
Суд вважає, що шкода має реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та їй спричинена моральна шкода, повинна довести як розмір такої шкоди, так і факт їх понесення.
При цьому моральна шкода не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру моральної шкоди покладається на позивача, який повинен довести, що він зазнав певних моральних страждань, які безпосередньо пов'язані із неправомірними діями відповідача та стали єдиною і достатньою причиною, що їх спричинила.
Суд вважає, що правові підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 гривень відсутні, з огляду на недоведеність факту спричинення йому моральної шкоди у заявленій сумі.
Той факт, що відповідач надав відповідь на звернення позивача у формі, що не задовольняла інтереси позивача, на думку суду, не може призвести до таких негативних наслідків, які можна віднести до категорії моральних чи фізичних страждань.
З огляду на встановлення судом наявності між сторонами корпоративних відносин, а також той факт, що між сторонами існують тривалі неприязні стосунки, що сторонами в перебігу розгляду справи не заперечувалося, не надання на першу вимогу позивача відомостей, що ним запитувалися, саме по собі, не могло призвести до нанесення шкоди, яку можна оцінити в тій грошовій сумі, що визначена позивачем.
Судом також враховано, що перелік відомостей, які запитувалися позивачем здебільшого не був обґрунтований самим позивачем, а той факт, що позовні вимоги в певній частині задоволено, не свідчить про відверту, свідому, винну неправомірну поведінку відповідача, а скоріше має кваліфікуватися, як не врахування відповідачем сутності існуючих між сторонами взаємовідносин, повноти прав позивача, як члена Товариства, порядку врегулювання суперечок з учасником, що стосуються діяльності Товариства.
Судом вбачається, що позивач використовує механізм відшкодування моральної шкоди не стільки з метою компенсації своїх власних страждань та переживань, скільки як спосіб «покарати» Товариство за незадоволення його вимог, про що зокрема зазначено у тексті його вступного слова (доповнення).
Суд, своїм рішенням не може сприяти реалізації позивачем таких намірів, а для висновків, що позивач зазнав істотної моральної шкоди, у суду підстав не має.
Судом також враховано, що Статут Товариства не містить чіткого конкретного переліку відомостей про діяльність Товариства, що мають надаватися для ознайомлення за запитом учасника.
Також, важливою обставиною є те, що задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив скоріше з того, що відповідач не надав аргументованої відповіді на звернення позивача, не зазначив, які саме перешкоди є для надання, хоча б частково, тих відомостей про які просить позивач.
Але як вбачається, відомості, що витребовувалися, особливо враховуючи дату, станом на яку такі відомості мали бути надані, дає суду підстави для висновку, що вони не є такими, що були вкрай необхідні, що відіграють найважливіше значення для реалізації позивачем своїх прав учасника Товариства та ненадання таких відомостей по першій вимозі призводить до невідворотних негативних наслідків, що суттєво обмежують позивача у можливості реалізації його власних, суб'єктивних прав.
Складність цих правовідносин полягає ще у відсутності чіткої нормативної регламентації діяльності садівничих товариств, адже віднесення таких товариств до корпоративних відбувається через тлумачення судом існуючих нормативно-правових актів в контексті цілей та мети створення та діяльності відповідного садівничого товариства.
Суд переконаний, що часткове задоволення позову позивача та зобов'язання відповідача надати певні відомості про діяльність Товариства є належною та достатньою сатисфакцією для позивача, адже судом визнається його право таку інформацію отримувати.
Втім для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди цих обставин є недостатньо, адже як факт спричинення моральної шкоди, визначення його у заявленому розмірі, так і винність відповідача у завданні такої шкоди в перебігу розгляду справи доведено позивачем не було та, як вбачається, відмова у наданні відомостей, сама по собі, до моральних страждань призвести не могла.
Суд також вважає, що сторони у цій справі мають із повагою ставитися до взаємних прав та інтересів, які можуть з певних питань не збігатися, але вирішення спірних питань має відбуватися таким чином, аби не завдавалася шкода інтересам як окремого учасника Товариства чи групі таких учасників, так і інтересам Товариства в цілому, що, як вбачається, стосується інтересів 600 членів Товариства.
Товариству варто викласти у Статуті конкретизований перелік тих документів, що можуть надаватися для ознайомлення чи в копіях за запитом учасника, строки протягом яких такі документи мають надаватися, форму відповідного запиту, а до того часу, у вирішенні питання про надання відомостей про діяльність товариства за запитом учасника виходити із питань розумності.
З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про підставність часткового задоволення позову у спосіб зобов'язання Товариства надати позивачу для ознайомлення: реєстр (перелік) членів СТ «Заліське» станом на 20.08.2016; договірні, реєстраційні, облікові фінансово-бухгалтерські документи по сплаті за спожиту електричну енергію СТ «Заліське» станом з 20.08.2016; місячні звіти бухгалтера СТ «Заліське» за період з 20.08.2016; штатний розклад та посадові оклади оплатних працівників СТ «Заліське» станом з 20.08.2016, що мають загальний характер та цілком можуть бути надані за запитом учасника, а також надати позивачу в копіях протокол зборів правління від 23.07.2016 № 4 та перелік членів правління СТ «Заліське» станом на 23.07.2016 року із зазначенням протоколів загальних зборів СТ «Заліське», на яких такі члені правління були обрані, що не призведе до порушення балансу прав та інтересів позивача та самого Товариства, адже саме в цій частині суд вважає задоволення позову розумним та допустимим.
У задоволенні решти позовних вимог, суд відмовляє в задоволенні позову, в зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю.
Згідно приписів ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Отже, стягненню з відповідача в дохід державного бюджету підлягає сума судового збору у розмірі 2102,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати садівниче товариство «Заліське» (07433, Київська обл., Броварський район, село Богданівка, вулиця Центральна, будинок 2/1, код 23566951) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) для ознайомлення:
- реєстр (перелік) членів садівничого товариства «Заліське» станом на 20 серпня 2016 року;
- договірні, реєстраційні, облікові фінансово-бухгалтерські документи по сплаті за спожиту електричну енергію садівничим товариством «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року;
- місячні звіти бухгалтера садівничого товариства «Заліське» за період з 20 серпня 2016 року;
- штатний розклад та посадові оклади оплатних працівників садівничого товариства «Заліське» станом з 20 серпня 2016 року.
Зобов'язати садівниче товариство «Заліське» (07433, Київська обл., Броварський район, село Богданівка, вулиця Центральна, будинок 2/1, код 23566951) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) копію протоколу зборів правління від 23.07.2016 № 4 та перелік членів правління садівничого товариства «Заліське» станом на 23 липня 2016 року із зазначенням протоколів загальних зборів СТ «Заліське», на яких такі члені правління були обрані.
Стягнути з садівничого товариства «Заліське» (07433, Київська обл., Броварський район, село Богданівка, вулиця Центральна, будинок 2/1, код 23566951) в дохід державного бюджету України 2102,00 гривень судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення».
Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2020.
Суддя Р.М. Колесник