ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.09.2020Справа № 910/3485/20
За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про визнання договору недійсним
в межах справи №910/16249/19
За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Суддя Мандичев Д.В.
секретар судового засідання Судак С.С.
Представники сторін:
від позивача - Мельник Н.Й.
від відповідача - Конопля А.М.
В провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/16249/19 за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про його неплатоспроможність.
До Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з вимогами про визнання недійсним Договору позики грошей, укладеного 09.09.2016, з моменту укладення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 відкрито провадження у справі №910/3485/20 та призначено до розгляду на 13.04.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2020 з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, розгляд справи у судовому засіданні призначено на 27.04.2020.
27.04.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання керуючого реструктуризацією про відкладення розгляду справи у судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.04.2020 відкладено підготовче засідання у справі №910/3485/20 на 13.05.2020.
13.05.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.05.2020 відкладено підготовче засідання у справі № 910/3485/20 на 25.05.2020.
25.05.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про долучення документів до матеріалів справи.
25.05.2020 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення відповідача в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.
У судовому засіданні 25.05.2020 представником позивача було подано клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді на відзив з додатками, у тому числі з клопотанням про витребування доказів у Національного банку України.
25.05.2020 судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 03.06.2020.
29.05.2020 до суду від позивача надійшла заява свідка ОСОБА_3 та докази надіслання заяви стороні у справі.
02.06.2020 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення відповідача щодо відповіді на відзив.
03.06.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
03.06.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
03.06.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для належного оформлення доказів по справі.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.06.2020 відкладено підготовче засідання та розгляд клопотань позивача про витребування доказів у справі № 910/3485/20 на 17.06.2020.
16.06.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи заяви свідка.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування відомостей від Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДПС у м. Києві. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування від Національного банку України доказів. Закрито підготовче провадження у справі № 910/3485/20 з розгляду заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з вимогами про визнання недійсним Договору позики грошей, укладеного 09.09.2016. Призначено справу № 910/3485/20 до розгляду по суті на 08.07.2020.
08.07.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 відкладено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 19.08.2020.
19.08.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 відкладено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 16.09.2020.
15.09.2020 до суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
У призначеному судовому засіданні 16.09.2020 суд розглянув клопотання позивача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2016 за № 32016050000000037 за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Разом із цим, відповідно до частини 3 статті 195 ГПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
Беручи до уваги, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 справу № 910/3485/20 призначено до розгляду по суті, та наведена позивачем в клопотанні про зупинення провадження підстава - пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України, не відноситься до виключних випадків, за яких може бути зупинено провадження у справі під час її розгляду по суті, встановлених частиною 3 статті 195 ГПК України, суд дійшов висновку у задоволенні відповідного клопотання відмовити.
За положеннями частини 6 статті 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відтак, судом враховано, що зібрані по справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, у зв'язку з чим відсутня об'єктивна необхідність зупинення провадження до розгляду іншої справи. При цьому, обов'язковість для господарського суду вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності стосується лише наявності факту вчинення чи не вчинення дій особою та чи вчиненні вони цією особою, а не мотивів таких дій (бездіяльності).
Натомість, у даній справі розглядається спір саме щодо підстав та мотивів вчинення сторонами правочину, який оспорюється позивачем, а спір щодо вчинення такого правочину та вчинення його саме сторонами у справі відсутній.
Представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У свою чергу, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
09.09.2016 між ОСОБА_2 (далі - позикодавець), та ОСОБА_1 , (далі - позичальник), укладено Договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 604.
За умовами пункту 1 договору позики ОСОБА_2 позичив, а ОСОБА_1 взяв у борг гроші в сумі 109710000 грн., які на день підписання цього договору є еквівалентом 4140000 дол. США за комерційним курсом на день укладення договору.
Пунктом 2 договору позики встановлено, що ОСОБА_1 зобов'язався повернути зазначену вище суму до 31.12.2021 включно, без перерахування відсотків, згідно з наведеним у пункті 2 графіком платежів, перший платіж за яким мав бути до 31.12.2016.
Відповідно до пункту 9 договору позики зміни і доповнення до цього договору за згодою сторін вносяться шляхом укладання додаткового договору, посвідченого нотаріально.
Згідно з пунктом 12 договору позики цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Договір складено в трьох примірниках, один із яких знаходиться в справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С., а інші - видаються сторонам.
У подальшому, 16.06.2017 між сторонами укладено Додатковий договір № 1 до Договору позики, за умовами пункту 1.1 якого в пункт 1 Договору позики внесені зміни, за якими позикодавець позичив, а позичальник взяв у борг гроші в сумі 109710000 грн., які на день підписання цього договору є еквівалентом 4140000 дол. США за комерційним курсом на день укладення договору. Передачу грошей (позики) здійснено до підписання договору. Факт підписання договору свідчить про отримання позичальником усієї вказаної у договорі грошової суми (позики) та про відсутність у позичальника будь-яких претензій, які би стосувалися цього питання.
Пунктом 2 додаткового договору внесені зміни до графіку погашення позики, оскільки станом на момент укладення додаткового договору позичальник повернув позикодавцю частину позики, в розмірі 1881500 грн., що є еквівалентом 71000 дол. США, що підтверджується письмовою заявою позикодавця, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. від 23.03.2017, переданою позичальнику.
Даний додатковий договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. та зареєстрований у реєстрі № 549.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач послався на фіктивність спірного Договору позики, оскільки відповідач не мав наміру його виконувати, а лише хотів заволодіти грошовими коштами позивача. У свою чергу, позивач погодився на укладення вказаного договору під впливом тяжкої обставини, а саме у зв'язку з необхідністю допомогти своїй матері, яка є акціонером ПАТ «Фортуна-банк», щодо докапіталізації якого проводилися певні заходи.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, стверджуючи, що факт укладення договору та передачі грошових коштів підтверджується його письмовою формою. До того ж, позивачем не доведено укладення договору під впливом тяжкої обставини для допомоги своїй матері щодо докапіталізації ПАТ «Фортуна-банк». При цьому, позивач одночасно посилається на фіктивність спірного правочину та неотримання за ним грошових коштів. Відповідач також зауважив на недоведеності інших тверджень позивача щодо фіктивності укладеного між ними Договору позики.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Як на одну з підстав недійсності правочину, позивач посилається на те, що спірний договір укладений відповідачем без наміру його виконувати та з метою заволодіння коштами позивача. У свою чергу, позивач погодився на укладення такого договору щоб допомогти своїй матері, яка є акціонером ПАТ «Фортуна-банк» із часткою 99,64 %, та докапіталізацію якого було необхідно проводити. При цьому, за твердженнями позивача, останній грошових коштів за договором не отримував.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 6-1662цс17, в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 740/2904/17-ц).
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір позики має письмову форму, містить підписи позивача, як позичальника, та відповідача - позикодавця, а також посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 604.
Крім того, у подальшому сторонами укладений додатковий договір до Договору позики, який також нотаріально посвідчений та зареєстрований у відповідному реєстрі, та з якого вбачається вчинення позивачем дій по частковому погашенню боргу за Договором позики. Погашення частини суми позики також підтверджується позивачем у відповіді на відзив, з посиланням на вимагання відповідачем сплати коштів, що оформлялося як повернення позики.
Положеннями статті 43 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Щодо поданих сторонами заяв свідка, суд зауважує наступне. 29.05.2020 позивач подав до суду заяву свідка ОСОБА_3 та 16.06.2020 відповідна заява свідка ОСОБА_4 подана відповідачем.
Відповідно до приписів статті 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (частина 1 статті 87 ГПК України).
Утім, з поданої до суду позивачем заяви свідка ОСОБА_3 не вбачається наявність обставин, які повідомлені вказаною особою, що мають безпосереднє значення для справи, предметом якої є визнання недійсним правочину. Наведені в указаній заяві обставини не містять жодних відомостей та згадки про спірний правочин.
Суд також вважає за необхідне зазначити положення статті 77 ГПК України, за якими обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 2 статті 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Згідно приписів статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Таким чином, подана відповідачем заява свідка не може бути доказом у справі з огляду на законодавчу неможливість доведення факту вчинення правочину свідченням свідків.
Відтак, подані сторонами заяви свідків щодо укладення спірного договору позики не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства.
Суд також відхиляє твердження позивача щодо фіктивності оспорюваного договору внаслідок його укладення відповідачем, як директором компанії Montvest LLP, на суму розміщених вказаною компанією на рахунках у ПАТ «Фортуна-банк» коштів з метою їх повернення у зв'язку з віднесенням банку до неплатоспроможних.
Так, на підставі рішення Правління Національного банку України від 26.01.2017 №55-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.01.2017 № 320 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Фортуна-банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 21.02.2017 № 89-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФОРТУНА-БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.02.2017 № 665, «Про початок процедури ліквідації АТ «ФОРТУНА-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Водночас, суд зауважує, що укладення між сторонами спірного Договору позики здійснено 09.09.2016, тобто ще до віднесення ПАТ «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних.
До того ж, матеріали справи не містять жодних доказів перебування відповідача на посаді директора компанії Montvest LLP на момент укладення Договору позики, а також того, яким чином дані обставини пов'язані з самим фактом укладення оспорюваного договору із позивачем.
Щодо інших тверджень позивача, зокрема, про відсутність доказів декларування відповідачем, а відтак і доказів наявності у відповідача грошових коштів у розмірі суми позики, що підтверджує неможливість передачі такої суми позивачу, не можуть бути підставами для визнання договору позики фіктивним. Суд зауважує, що фіктивність договору не пов'язується із обставинами можливості чи не можливості наявності в позикодавця суми позики, а стосується наявності умислу обох сторін щодо укладення правочину без настання правових наслідків.
Для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 по справі № 909/330/16).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Беручи до уваги наведене, позивачем належними та допустимими доказами не доведені обставини, за наявності яких спірний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі статті 234 ЦК України.
Крім того, як на підставу своїх вимог щодо визнання недійсним Договору позики позивач посилався також на його укладення під впливом тяжкої обставини, що зумовлена віднесенням ПАТ «Фортуна-банк», акціонером якого є мати позивача, до категорії неплатоспроможних та необхідністю перед цим вчинення дій щодо докапіталізації банку.
Стаття 233 ЦК України встановлює, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Проте, позивачем не доведено яким чином необхідність проведення докапіталізації ПАТ «Фортуна-банк» та віднесення банку до категорії неплатоспроможних у 2017 році зумовило укладення позивачем спірного договору позики. При цьому, за одночасними твердженнями позивача, останній не отримував за вказаним договором коштів, оскільки такий договір, навпаки, носив фіктивний характер.
Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що умовами спірного договору передбачено надання позивачу позики без сплати процентів за користування коштами та без застосування жодних штрафних санкцій за несвоєчасне повернення суми позики, що свідчить про відсутність вкрай невигідних умов оспорюваного договору для позивача.
Отже, судом не встановлено доказів вчинення спірного правочину позивачем під впливом тяжкої обставини та на кабальних умовах, при цьому відповідні твердження позивача ґрунтуються виключно на його поясненнях, які не є доказами у розумінні вимог господарського процесуального законодавства.
Одночасно, щодо зауваження відповідача про наявність ухвали Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2020 у справі № 757/28749/17-ц, якою закрито провадження у справі у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 від зустрічного позову до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошей від 09.09.2016 та додаткового договору від 16.06.2017 № 1, суд зазначає наступне.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Отже, для застосування підстави для закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову. Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень, закріплених в пункті 2 частини 1 статті 175 та пункті 3 частини 1 статті 231 ГПК України, викладена Верховним Судом в постанові від 18.10.2018 у справі № 910/9158/16.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Разом із цим, при перевірці судом викладених у зустрічному позові ОСОБА_1 у справі № 757/28749/17-ц обставин та обставин, на які посилався ОСОБА_1 у межах справи № 910/3485/20 (910/16249/19), судом встановлено, що в даній справі позивач доповнив обставини, якими обґрунтовував недійсність договору позики, зазначивши про фіктивність договору також через укладення його ОСОБА_2 , як директором компанії Montvest LLP, на суму розміщених вказаною компанією на рахунках у ПАТ «Фортуна-банк» коштів з метою їх повернення у зв'язку з віднесенням банку до неплатоспроможних. Укладення спірного правочину позивачем відбувалося під тиском з боку ОСОБА_2 внаслідок наведених обставин та такий договір не був би укладеним у разі не віднесення ПАТ «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних та відсутності коштів компанії Montvest LLP у банку.
Отже, наведені позивачем у даній справі обставини, що становлять підстави позову, відрізняються та є ширшими, ніж зазначені в зустрічному позову в справі № 757/28749/17-ц, у зв'язку з чим підстави для застосування приписів статті 231 ГПК України відсутні.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, беручи до уваги встановлені обставини, підтверджені належними доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 21.09.2020
Суддя Мандичев Д.В.