Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"10" вересня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/409/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
секретар судового засідання: Антонова О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Поліщук В.О.- довіреність №14-200 від 17.05.2019;
від відповідача: Латишев Р.А. - паспорт ВМ № 569991 від 17.06.1998,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія " Нафтогаз України"
до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства
про стягнення 175 352,95 грн
(засідання проводилися в режимі відеоконференції)
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом про стягнення з Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства 175352,95 грн, з яких 79523,69 грн пені, 32748,14 грн 3% річних та 63081,12 грн інфляційних.
Ухвалою від 27.04.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 26.05.2020.
Ухвалою від 26.05.2020 судом продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 30.07.2020, зокрема, з урахуванням клопотання №14/4-3545-20 від 25.05.2020, згідно якого позивач просив відкласти підготовче засідання на іншу дату, не раніше строку карантину.
Ухвалою суду від 30.07.2020 було відкладено підготовче засідання на 03.08.2020, у зв'язку із неявкою сторін.
Ухвалою від 03.08.2020 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу №906/409/20 до судового розгляду по суті на 03.09.2020.
В судовому засіданні 03.09.2020 суд оголосив перерву до 10.09.2020 об 11 год. 00 хв.
В судовому засіданні 10.09.2020 представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на його користь 3% річних і інфляційних та зменшити розмір пені до 90%.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд
05.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним комунальним підприємством (споживач, відповідач) укладено договір №5020/1718-ТЕ-10 постачання природного газу (далі-Договір (а.с. 17-26).
15.01.2018 сторонами підписано Додаткову угоду №1 та 02.04.2018 - Додаткову угоду №2 (а.с. 27-29).
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044 "Питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226, було затверджено Статут Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", згідно якого змінено тип компанії на приватне акціонерне товариство та змінено найменування компанії, а саме повне найменування українською мовою - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
Позивач вказує, що на виконання умов Договору передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 6180757,76грн.
Оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив п. 6.1. Договору, позивач нарахував та заявив до стягнення 79523,69 грн пені, 32748,14 грн 3% річних та 63081,12 грн інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зсилається на ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 ГК України, ст.ст. 11-16, 258, 509, 526, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України.
Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву (а.с.91-94), вказує, що: кінцевим споживачем природного газу є населення; основною причиною невчасних розрахунків стало те, що населення з порушенням строків оплачувало Новогуйвинському ВЖРЕП отримані послуги; - розрахунки за поставлений природній газ здійснювалися власними коштами підприємства в сумі 2219497,13грн та за рахунок коштів, отриманих з бюджету пільг та житлових субсидій населенню на оплату теплопостачання в сумі 3961260,63грн на підставі постанови КМУ №256.
За вказаних обставин, відповідач заперечує щодо нарахування пені, річних, інфляційних оскільки не мав можливість впливати на порядок розрахунків, що здійснювалися за рахунок бюджетних коштів на підставі постанови КМУ від 04.03.2002 №256, якою фактично змінено порядок проведення розрахунків між сторонами.
Також відповідач вважає, що розмір пені, заявленої позивачем, є надміру великим, тому просить суд зменшити її. При цьому, відповідач просить суд врахувати, що: підприємство не є кінцевим споживачем природного газу, а виробляє теплову енергію, яке подається, в даному випадку, населенню, яке в свою чергу має борги за отримані послуги перед відповідачем; - основним видом діяльності відповідача є постачання теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (у т.ч. учбові заклади, дитячі садки, оздоровчі санаторії, лікарні та ін.), тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль; - підприємство розрахувалось за поставлений природний газ у березні 2019 у повному обсязі; - відповідач знаходиться у тяжкому фінансовому становищі та має значну кількість зобов'язань перед третіми особами, в тому числі й перед позивачем за зобов'язаннями на поставку природного газу в поточному році; позивач не подав до суду доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Як вбачається з матеріалів справи, відносини між сторонами виникли на підставі Договору №5020/1718-ТЕ-10 постачання природного газу (далі-Договір (а.с. 17-26), з Додатковими угодами №1,2 до нього (а.с. 27-29).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с.30-36) підтверджено, що в період з 31.10.2017 по 30.04.2018, на виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 6180757,76грн.
Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Додатковою угодою №1 від 15.01.2018 сторони внесли зміни до вказаного пункту Договору та виклали його в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.".
Відповідно до п. 6.3. Договору, оплата за природний газ здійснюється наступним чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-Закону України "Про теплопостачання";
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
6.4. У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрат постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.
Наявними в матеріалах справи банківськими виписками підтверджено, що відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати вартості отриманого природного газу виконав у повному обсязі, однак з порушенням визначеного п. 6.1. Договору строком оплати, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 38-76).
При цьому, судом було встановлено, що оплату заборгованості у розмірі 2219497,13грн позивач здійснив власними коштами, а частину боргу у розмірі 3961260,63грн здійснено державними коштами на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (а.с. 98-103).
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 запроваджено механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.
Затверджений постановою №256 Порядок визначає, зокрема, що відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядками, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Відтак правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. На виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок від 11.01.2005 №20 та Порядок №256 від 04.03.2002.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Покладення обов'язків щодо оформлення та підписання відповідних документів, у даному випадку, на органи державної влади, позбавило відповідача можливості самостійно впливати в повній мірі на правовідносини за договором купівлі-продажу природного газу стосовно виконання обов'язку з оплати обсягів природного газу.
З аналізу положень Порядку № 256 убачається, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу сплати за поставлений природний газ та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів за рахунок державних субвенцій.
Аналогічні правові висновки міститься в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.04.2019р. №906/278/18, постанові Верховного суду від 09.09.19 у справі № 908/885/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 922/932/19.
Оскільки, враховуючи допущене порушення умов Договору в частині своєчасного проведення розрахунків, позивач просить стягнути з відповідача 79523,69 грн пені, 32748,14 грн 3% річних та 63081,12 грн інфляційних, слід зазначити наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Умовами п. 8.2 Договору сторони визначили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Додатковою угодою №1 від 15.01.2018 сторони виклали п. 8.2. та пункт 8.3. Договору у наступній редакції: "8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 №256.».
«8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.».
У пункті 10.3 Договору сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Пеню в сумі 79523,69грн позивачем нараховано:
- за зобов'язаннями жовтня 2017 року у розмірі 361013,10грн за період з 28.11.2017 по 19.12.2017, що складає 3568,59грн;
- за зобов'язаннями листопада 2017 року у розмірі 758480,08грн за період з 26.12.2017 по 21.01.2018, що складає 8721,48грн;
- за зобов'язаннями лютого 2018 року у розмірі 122288,73грн за період з 27.03.2018 по 04.05.2018, що складає 1999,17грн;
- за зобов'язаннями березня 2018, за період з 26.04.2018 по 07.06.2018 на суму боргу 802598,33грн, пеня складає 14466,56грн;- за період з 08.06.2018 по 21.08.2018 на суму боргу 732598,33грн пеня складає 23031,69грн; - за період з 22.08.2018 по 27.02.2019 пеня складає 19143,40грн, а всього, 56641,65грн;
- за зобов'язаннями квітня 2018 у розмірі 111408,49грн, за період з 25.11.2018 по 04.03.2019 складає 8592,80грн.
Також у наведених розрахунках позивач вказав, що нарахування пені здійснено без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256, а в обґрунтуванні позовних вимог зазначив, що з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору складає 79523,69грн.
Крім того, у тексті позовної заяви (а.с. 3) позивач акцентував увагу на тому, що розмір нарахованої пені визначено з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором.
Також суд встановив, що, згідно здійсненого позивачем розрахунку пені, кошти, сплачені згідно постанови КМУ №256 першочергово зараховувались в погашення боргу, а власні кошти зараховувались в порядку їх надходження, виходячи з суми заборгованості, яка могла бути погашена цими власними коштами, зважаючи на їх розмір на дату надходження. Пеню позивач нарахував виключно на прострочення оплат, які проводилися власними коштами відповідача.
Перевіривши вказаний розрахунок пені (а.с. 11-16), суд дійшов висновку, що її нарахування в сумі 79523,69грн за визначений позивачем період, виходячи з обумовлених Договором періодів прострочення щодо кожного факту передачі природного газу за актом, проведено вірно, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних суд встановив, що позивач, зазначаючи у позовній заяві про те, що розмір нарахованої пені визначено з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, при розрахунку річних та інфляційних, зарахування коштів, які надходили на погашення заборгованості здійснив у іншому, ніж при розрахунку пені, порядку, що призвело до не вірного визначення сум простроченої заборгованості у відповідні періоди та не вірного визначення періодів здійснення вказаних нарахувань, а в кінцевому результаті - до не вірного визначення сум цих нарахувань.
Водночас суд враховує приписи ст. 253, ЦК України, згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Тобто, якщо прострочення оплат мало місце, то дата початку періоду такого прострочення, є аналогічною як для нарахування пені, так і для нарахування річних та інфляційних.
За вказаного, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, виходячи із початку періодів прострочення та сум заборгованості у відповідні періоди, визначені позивачем при нарахуванні пені, однак враховуючи закінчення таких нарахувань за датою погашення простроченої заборгованості, суд встановив, що обґрунтовано заявлена сума 3% річних складає 23649,05грн, сума інфляційних - 53757,75грн. У стягненні 9099,09грн 3% річних та 9323,37грн інфляційних слід відмовити, оскільки у цій частині позовні вимоги є безпідставними.
Перевірку розрахунків позивача суд здійснив за допомогою програмно-апаратного комплексу "Ліга:Закон".
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню на суму 156930,49грн, з яких: 79523,69 грн пені, 23649,05 грн 3% річних, 53757,75 грн інфляційних.
Разом з тим, зважаючи на наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини що вплинули на своєчасність проведення розрахунків, а також клопотання про зменшення пені, суд враховує таке.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов'язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.
Зважаючи на вищенаведене, суд враховує, що газ за договором використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, що впливає на дотримання порядку та строків проведення розрахунків, що вбачається з довідок про дебіторську заборгованість населення станом на 31.03.2018 та станом на 01.05.2020 (а.с. 96-97). Про тяжкий фінансовий стан підприємства свідчать також копії фінансових звітів відповідача станом на 01.01.2019 і на 01.10.2019 (а.с. 104 - 106) та довідка про існуючу заборгованість перед позивачем по інших договірних зобов'язаннях, укладених між позивачем і відповідачем (а.с. 107).
Як зазначалося вище, на час звернення позивача до суду, заборгованість, на яку він нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні, відповідач погасив у повному обсязі. При цьому судом проаналізовано системність виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого природного газу та, в основному, не значні періоди прострочення по оплатах, здійснених власними коштами.
Водночас судом взято до уваги співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи, що сам позивач не вказує які саме та у якому розмірі збитки йому заподіяні в результаті допущеного відповідачем порушення виконання його зобов'язань за Договором. Так, суд зважає на інфляційні процеси, які несуть негативні наслідки при простроченні розрахунків та враховує, що позивач компенсує свої втрати у цій частині, оскільки нарахував та заявив до стягнення інфляційні за період прострочення. Крім того, нараховано та заявлено до стягнення 3% річних.
Суд також враховує позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013, згідно якої неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
За вказаних обставин, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, виходячи з обґрунтовано заявленої її суми, на 90% - до 7952,37 грн.
При цьому судом взято до уваги приписи підпункту 9.4. пункту 9 постанови ВГСУ "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 про те, що у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.
Враховуючи викладене, до стягнення з відповідача підлягає 7952,37 грн пені, 23649,05 грн 3% річних, 53757,75 грн інфляційних. У стягненні 71571,32 грн пені, 9099,09грн 3% річних, 9323,37 грн інфляційних суд відмовляє.
Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому в частині стягнення неустойки, не зважаючи на її зменшення на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування такого зменшення, оскільки зменшення неустойки є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія " Нафтогаз України" до Новогуйвинського виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства задовольнити частково.
2. Зменшити розмір обґрунтовано заявленої до стягнення пені на 90% - до 7952,37 грн.
3. Стягнути з Новогуйвинського виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н, смт. Новогуйвинське, вул. Миру, буд.15, ід. код 30273396) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ід. код 20077720):
- 7952,37 грн пені;
- 23649,05 грн 3% річних;
- 53757,75 грн інфляційних;
- 2353,96 грн судового збору.
4. У стягненні 71571,32 грн пені, 9099,09грн 3% річних, 9323,37 грн інфляційних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.09.20
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - у справу;
2,3 - сторонам (рек.).