465/7405/17
2/465/1942/20
Іменем України
16.09.2020 року Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої судді Мартьянової С.М.
при секретарі Турчак М.І.
за участю представника позивача ОСОБА_8
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , з участю третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання права спільної сумісної власності,-
Позивач звернувся з позовною заявою до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , з участю третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання права спільної сумісної власності. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що будинок АДРЕСА_1 /далі будинок/, двоповерховий 1938 року забудови,в якому є житлові квартири №1 , №2 та №5 у приватній власності. У цокольному поверсі знаходяться три підвальних приміщення квартир №1 , №2 та №5 ,вбиральня у спільній сумісній власності та літня кладочка, а також підвальне приміщення площею 36,1 кв.м. /далі приміщення/ нежитлове ,яке є комунальною власністю територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради /далі ЛМР/ згідно свідоцтва НОМЕР_1 від 08.10.2010 року виданого відділом приватизації житла Франківської районної адміністрації ЛМР.
Ознайомившись з інвентаризаційною справою будинку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» стало відомо, що всі підвальні приміщення у цокольному поверсі будинку мали одинаків статус, зокрема «служб.». (а.с.14) В подальшому над приміщенням слово "служеб." було закреслено та зверху написано " мастерс." Згідно а.с. 13,27 приміщення було одне ціле площею 35,5 кв.м., в подальшому, поділено на два з індексом І площею-17,6 кв.м.,та індексом 2 площею 18,5 кв.м. 10.03.2017 року та 13.03.2017 року згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82139551 та № 80046177 вона набула права приватної власності на квартиру № 2 та № 5 в будинку. Враховуючи те,що будинок за радянських часів був гуртожитком, вертикальні стояки водовідведення та всі труби водопостачання прогнили та проіржавіли. Здійснюючи обстеження будинку позивачці стало відомо,що запірний вентиль водопостачання будинку, розгалуження водовідведення, а також один з вертикальних стояків та центральний горизонтальний колектор водовідведення будинку, який впадає у міський колектор водовідведення у приміщенні, яке в занедбаному стані та ніхто з власників квартир №1 , №2 та №5 доступу не має. Дану обставину відповідач визнав у актах №441-п17 від 27.06.2017 та №545-п17 від03.08.2017 року з фото фіксаціями в кількості 7 аркушів. Маючи намір замінити прогнивши та проіржавівши стояки водопостачання та водовідведення, позивачка не мала доступу до приміщення, яке орендує ОСОБА_1 , згідно договору оренди /далі договір/ №Ф-9118-14.
Представником позивача 17.05.2017 року на особистому прийомі директора Департаменту економічного розвитку ЛМР було подано заяву,яка з невідомих причин була зареєстрована лише 22.05.20І7 року № 3г-39824-23, в якій було вказано про наявність інженерних комунікацій та занедбаність приміщення. Згідно відповіді від 04.07.2017 року № 2302-3391 у задоволенні заяви було відмовлено. Крім того, 21.07.2017 року позивачкою у ЦНАПІ ЛМР вх.№ 3-Г-60978/АП-2302 було зареєстровано заяву,щодо надання їй в оренду приміщення та заяву вх.№З-Г-60984-2302 голові комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади міста Львова /далі комісія/ щодо наявності інженерних комунікацій та занедбаності приміщення. Вищевказані заяви 09.08.2017 року на розгляд комісії навіть не подавались і відповіді у встановлений законом не було отримано. Натомість заява ОСОБА_1 про продовження договору приміщення розглядалась. Згідно протоколу комісії № 15 ОСОБА_1 , було відмовлено у продовженні договору приміщення. Згідно п.9.3 договору орендар, тобто ОСОБА_1 зобов'язаний був у 15-денний термін здати приміщення орендодавцю,чого не було зроблено по сьогоднішній день.
Крім того, 10.08.2017 року в ЦНАПІ ЛМР вх. № 3-Г-67586-2302 позивачкою була зареєстрована заява щодо ненадання згоди на переніс запірного вентеля водопостачання будинку у приміщення загального користування. 09.09.2017 року у ЦНАПІ ЛМР вх.№3-Г-777-00-2302 нею була зареєстрована заява щодо вільного доступу до приміщення. Згідно відповіді №2302 - 5309 від 22.09.2017 року рекомендовано звернутися до балансоутримувача - ЛКП «Затишне». 27.09.2017 року у ЛКП «Затишне» представником позивача було подано заяву вх. №726 та інформаційний запит вх.22. Відповіді у встановлений законом термін не було отримано. Відповідно була змушена звернутись 09.10.2017 року із заявою вх. №З-Г-87888З-23 у ЦНАП ЛМР на ім'я ОСОБА_5 , щодо здійснення службової перевірки доцільності перебування на займаних посадах працівників УКВ ДЕР ЛМР та ЛКП «Затишне», які грубо ігнорують п.9.3. Закону України «Про звернення громадян» та закон України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно відповіді ЛМР №2302-6034 від 19.10.2017 року стало відомо, що комісія 11.10.2017 року продовжила ОСОБА_1 договір. 27.10.2017 року у ЦНАПі ЛМР вх. № З-Г-94586 - Л - 2302 її представником було зареєстровано інформаційний запит щодо під ставових документів, згідно яких 11.10.2017 року комісія продовжила договір ОСОБА_1 . Згідно відповіді №2302-6346 від 02.11.2017 року стало відомо, що під ставовим документом була ідентична заява ОСОБА_1 , яку 09.08.2017 року комісія відхилила, а 11.10.2017 року задовольнила. Рекомендованим листом 12.12.2017 року позивачка отримала відповідь №2302-5145 від 18.09.2017року на звернення від 21.07.2017 року вх. №з-Г-60978/Ап-2302 та № З-Г-60984-2302.
Крім цього, також неодноразово зверталась і до відповідча, зокрема 19.07.2017 року вх. № З-Г-60034 - 2302, 07.08.2017 року вх. №З-Г-65981 - Л- 110003, 28.08.2017 року вх. №З-Г-72641-1101 з інформаційними запитами щодо ознайомлення та отримання завірених копій під ставових документів, згідно яких ЛМР було прийнято 08.10.2010 року рішення №1361. Натомість у відповідях №2302-4718 від 01.09.2017 року, №2302-3889 від 02.08.2017 року, №110003-803 від 14.08.2017 року, №1101-128 від 15.08.2017 року , № 4-1101 - 175 та №1101-132 від 29.08.20178 року вбачалось безпідставне перескерування інформаційних запитів з ДЕР УКВ до організаційного та архівного відділів ЛМР.
Із отриманих документів вбачається, що підставовим документом для прийняття ЛМР рішення № 1361 08.10.2010 року була лише інформаційна довідка ДЕР УКВ ЛМР без дати та вихідного реєстраційного номеру.
З огляду на вищевикладене вбачається,що відповідач незаконно набув право комунальної власності на приміщення, так як рішення ЛМР № 1361 від 08.10.2010 року є незаконне,зокрема: І.Приміщення є допоміжне-підвальне, а не нежитлове. Згідно статті І Закону України " Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжними приміщеннями є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців:колясочні,комори, сміттєкамери, горище, підвали, шахти і т.д. Дана обставина, що приміщення допоміжне-підвальне підтверджується: а/ а.с. № 14 всі підвальні приміщення мали одинаковий статус, зокрема "служеб." на момент вводу в експлуатацію. б/ а.с. ІЗ, 27 приміщення було одне ціле площею 35,5 кв.м. в / в приміщенні знаходяться: запірний вентиль ,розгалуження водопостачання на весь будинок, вертикальний та горизонтальний колектори водовідведення будинку. Дані обставини визнані відповідачем у актах обстеження №44І-П/І7 від 17.06.2017 та №545-п/І7 від 03.08.2017 року з фотофіксаціями в кількості - 7 аркушів та в протоколі № 15 від 09.08.2017 року комісії. Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини визнані сторонами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на
праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування,у тому числі допоміжні. У ч.2 ст.10 Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду" вказано: власники квартир багатоповерхових будинків є співвласниками допоміжних приміщень, технічного обладнання і т.д.допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймач безоплатно і окремо приватизації не підлягають. У п.1.1 та 1.2. резолютивної частини рішення КСУ від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 зауважується, що допоміжні приміщення /підвали,сараї і т.д./ передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир / кімнат у квартирах/ багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. В ухвалі ВССУ від 01.04.2015 року справа № 6-36875св14 звертається увага на чітке розмежування поняття допоміжне та нежитлове приміщення. Зокрема у нежитловомуому приміщенні не повинно бути жодних вузлів управління, вентелів водопостачання. Натомість у приміщенні знаходяться: запірний вентиль розгалуження водопостачання на весь будинок; вертикальний стояк водовідведення будинку; горизонтальний колектор водовідведення будинку.
Позивачка просить визнати рішення Львівської міської ради №1361 від 08.10.2017 року незаконним, а також недійсним договір оренди приміщення №Ф-9118-17. Скасувати рішення Львівської міської ради №1361 від 08.10.2010 року, свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 08.10.2010 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 05.01.2011 року. Визнати за власниками квартир №1 , №2 та №5 будинку, а саме за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на підвальне приміщення будинку АДРЕСА_1 площею 36,1 кв.м зазначене індексами 1 та 2 в технічному паспорті від 30.03.2000 року, інвентарний номер 63. А також стягнути з відповідача на користь сплачений нею судовий збір.
Ухвалою судді Мартинишин М.О. 10.01.2018 року відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Позивачем 22.01.2018 року уточнено позовні вимоги, пункт «б» прохальної частини. Просить визнати недійсним договір оренди №Ф-10713-17 від 07.12.2007 року.
Ухвалою судді Мартинишин М.О. від 30.05.2018 року дану позовну заяву залишено без розгляду, однак постановою Апеляційного суду Львівської області дана ухвала суду скасована, справа скерована для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивачем 30.07.2018 року уточнено позовні вимоги: пункт «б» визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення НОМЕР_2 від 08.10.2010 року; «в» визнати недійсним витяг про державну реєстрацію прав №28590854 НОМЕР_3 від 05.01.2011 року. Просить стягнути з відповідачів на користь позивача солідарно судовий збір в сумі 992,4 грн.
Ухвалою судді Мартинишин М.О. 30.01.2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, розпорядження керівника апарату Франківського районного суду м. Львова № 110/Р від 25.09.2019 року, 25.09.2019 року вказану цивільну справу передано судді Мартьяновій С.М.
Ухвалою судді Мартьянової С.М. 10.10.2019 року дану справу прийнято до провадження та призначено судове засідання.
В судових засідання представник позивача позовні та уточненні заяви підтримав в повному обсязі, пояснення надав аналогічні, викладеним у таких. Просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі, оскільки такі є обґрунтованими та підставними.
Представник Львівської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги заперечила в повному обсязі, просить у задоволенні таких відмовити. Пояснила суду, що дане приміщення за адресою АДРЕСА_1 є окремим та перебуває в оренді. Даний договір найму укладений з ОСОБА_1 . Оскаржується позивачем рішення виконавчого комітету ЛМР, однак дане рішення Львівська міська рада не приймала. Львівська міська рада та виконавчий комітет є різними юридичними особами. Додатково пояснила, що дане нежитлове приміщення використовується ОСОБА_7 з 1993 року та жодних претензій від власників квартир в даному будинку не надходило та не оспорювалось надане такому право на користування. Договори оренди з ОСОБА_1 неодноразово пролонговувались. Вважає, що дане приміщення є нежитловим.
Представник відповідача позовні вимоги заперечив, вказав, що представник позивача самостійно визначає призначення спірного приміщення. Дана обставина потребує спеціальних знань для з'ясування. Суду не надано документів, що дане приміщення є допоміжним.
Відповідач зазначив, що даним приміщенням користується 27 років. Дане приміщення є художньою майстернею, в якій знаходяться комунікації та вентель. Вказав, що ОСОБА_8 26 березня затопив квартиру літньої жінки та не відшкодував шкоди. ОСОБА_1 та його дружина допомогли ліквідувати наслідки затоплення. Як результат, було затоплено його майстерню. Вінтель у 1993 році міняв сам, оскільки нікого це питання не турбувало.
Представник третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради підтримала позицію відповідачів, позов заперечує в повному обсязі. Щодо даного приміщення укладався договір оренди, який в подальшому неодноразово пролонговувся. Зазначила, що не має в суду експертизи, яка б вказала на призначення даного приміщення. Крім того, зазначає, що самі звернення позивачки та її представника про надання в оренду даних приміщення, підтверджує визнання такими факту, що дане приміщення є комунальною власністю та належить Управлінню комунальної власності. Посилання позивача на довідку БТІ про те, що дане приміщення є «службовим», спростовується наявними в матеріалах справи довідками, що дане приміщення використовується як нежитлове приміщення «майстерня». Договір оренди продовжувався на підставі довідок БТІ з яких вбачалось, що таке можна використовувати під майстерню. Дане приміщення використовувались орендарем з 1993 року. В обов'язки управління не входить питання про встановлення комунікацій, для цього необхідні спеціальні знання експертів. Дане приміщення є на утриманні балансоутримувача, а не управління.
Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судові засідання не зявлялись, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи у їх сукупності, перевіривши доводи справи, суд приходить до наступних висновків.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.
Як вбачається з відповіді Управління комунальної власності представнику позивача ОСОБА_2 ОСОБА_8 від 04.07.2017 року №2302-3331 на розгляді в управлінні комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради перебуває звернення, зареєстроване у «Центрі надання адміністративних послуг м.Львова» Львівської міської ради № 3-Г-39824 -23 від 22.05.2017. За результатами розгляду повідомлено наступне. Повноваження здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста, виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста відносяться до компетенції управління комунальної власності у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах. Відповідно до бази даних нарахування орендних платежів управління комунальної власності обліковується договір оренди № Ф-9118-14 від 30.07.2014 на нежитлові приміщення напівпідвалу загальною площею 36,1 м2 за адресою АДРЕСА_1 , укладений з ОСОБА_1 . Термін дії договору визначений до 29.07.2017 року.
Крім того, представника проінформовано, що договір оренди може бути достроково розірваний за згодою сторін, за рішенням суду або з інших підстав передбачених чинним законодавством України. Договір не підлягає розірванню в односторонньому порядку. Контрольно - інвентаризаційним відділом управління комунальної власності проведено обстеження нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 . За результатами обстеження встановлено, що нежитлові приміщення використовуються у відповідності до цільового використання, порушень не виявлено. Станом на 30.06.2017 підстави для розірвання вищезазначеного договору оренди в управлінні комунальної власності відсутні. Орендар ОСОБА_1 звернувся із заявою та відповідним пакетом документів на адресу управління комунальної власності щодо питання продовження договору оренди № Ф-9118-14 від 30.07.2014. Зазначене питання буде розглядатися комісією з підготовки пропозицій про надання в оренду майна територіальної громади м.Львова. За результатами розгляду комісією приймається рішення щодо подальшого Використання нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 . Враховуючи наведене вище, станом на 30.06.2017 управління комунальної власності позбавлене можливості позитивно вирішити питання порушене у зверненні та надати нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 . в оренду ОСОБА_2 .
Згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1361 від 08.10.2010 року оформлено право комунальної власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 . З тексту даного рішення вбачається, що з метою врегулювання відносин щодо користування нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_1 , розглянувши документи, представлені управлінням комунальної власності департаменту економічної політики, керуючись Цивільним кодексом України, відповідно до ухвал міської ради від 19.10.2006 № 219 "Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради" (зі змінами і доповненнями), від 21.06.2007 року № 975 "Про затвердження Положення про виконавчий комітет Львівської міської ради", рішень виконавчого комітету від 27.10.2006 №, 1203 "Про затвердження Положення про департамент,економічної політики Львівської міської ради та його структури" (зі змінами і доповненнями), від 23.03.2006 № 394 "Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна і затвердження вартості цих послуг" (зі змінами і доповненнями) та від 27.02.2009 № 114 "Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг" (зі змінами і доповненнями) виконавчий комітет вирішив: оформити територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на нежитлові приміщення напівпідвалу під індексами 1, 2 загальною площею 36,1 кв.м у будівлі під літерою "А-2" на АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом. Відділу приватизації державного житлового фонду Франківського району оформити та видати згідно з пунктом 1 свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення.
Згідно свідоцтва на нежитлові приміщення від 08.10.2010 року відділ приватизації житла Франківської районної адміністрації Львівської міської ради посвідчує, що територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради дійсно володіє на праві комунальної власності нежитловими приміщеннями напівпідвалу під індексами 1, 2 загальною площею 36,1 кв.м. у будівлі під літерою "А-2", які розташовані в АДРЕСА_1 . Характеристика нежитлових приміщень та їх обладнання наведені з технічному паспорті, який є складовою частиною цього "Свідоцтва". Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 08 жовтня 2010р. N91361.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» , власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 цього Закону надано в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), згідно якого роз'яснено, що орган місцевого самоврядування не має права без згоди співвласників багатоквартирного будинку власників приватизованих квартир продавати, здавати в оренду або вирішувати питання перебудови, надбудови, добудови до нього споруд, забудови сходових клітин та в їздо - виїзних брам, облаштування на фасадах будинків спеціального технічного обладнання промислового призначення тощо, за винятком проведення ремонтних робіт згідно із законодавством. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадянам одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення. Так, згідно ст. 1 Закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 року № 2866-III спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їхній спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.
Як вбачається зі змісту п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 року у справі №1-22/2011 (№14-рп/2011) за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року № 2482-XII зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення.
Згідно наказу «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» від 17.05.2005 року № 76 допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» , власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 цього Закону надано в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), згідно якого роз'яснено, що орган місцевого самоврядування не має права без згоди співвласників багатоквартирного будинку власників приватизованих квартир продавати, здавати в оренду або вирішувати питання перебудови, надбудови, добудови до нього споруд, забудови сходових клітин та в їздо - виїзних брам, облаштування на фасадах будинків спеціального технічного обладнання промислового призначення тощо, за винятком проведення ремонтних робіт згідно із законодавством. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадянам одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення. Так, згідно ст. 1 Закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 року № 2866-III спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їхній спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.
Як вбачається зі змісту п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 року у справі №1-22/2011 (№14-рп/2011) за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року № 2482-XII зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення.
Згідно наказу «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» від 17.05.2005 року № 76 допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Однак, як вбачається з інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 , до складу такого спірне приміщення загальною площею 36,1 м2 зазначено як - нежитлове приміщення напівпідвалу - «майстерня мистецтво». Таким чином, з наявної в інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_1 інформації вбачається, що за своїм призначенням приміщення напівпідвалу площею 36,1 м2 у будинку є нежитловим приміщенням - «майстерня мистецтво», а документи які б свідчили про зміну його призначення у матеріалах інвентаризаційної справи та судової справи відсутні.
Як вбачається з договору оренди № Ф-9118-14 від 30.07.2014 на нежитлові приміщення напівпідвалу загальною площею 36,1 м2 за адресою АДРЕСА_1 , такий укладено між Управління комунальної власності департаменту економічної політики та ОСОБА_1 .
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Згідно із ст. 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору у з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Згідно п. 4.1. даного договору, термін такого визначений 2 роки 364 дні з 30.07.2017 року до 29.07.2017 року включно.
Згідно п. 4.1. та п.4.4. договору термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін або за рішенням суду. Крім того, згідно п.п. 4.3, 4.5 договору такий може бути достроково припинений за ініціативою орендаря тільки зі згоди орендодавця, у разі попередження його не пізніше ніж за два місяці до припинення договору та виконання орендарем усіх умов договору, а у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін. Відтак, враховуючи відсутність згоди орендодавця щодо припинення договору оренди, суд приходить до висновку, що такий був пролонгований на той самий термін.
Відповідно до ст. 773 ЦК України якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату визначено також ч.3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Ч.1 ст. 19 цього ж Закону визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату визначено ч.3 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Згідно з п.4.1 ст. 19 цього ж Закону визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до бази даних нарахування орендних платежів управління комунальної власності обліковується договір оренди № Ф-9118-14 від 30.07.2014 на нежитлові приміщення напівпідвалу загальною площею 36,1 м2 за адресою АДРЕСА_1 , укладений з ОСОБА_1 . Термін дії договору визначений до 29.07.2017 року. Даний факт стверджується відповіддю Управління комунальної власності представнику позивача ОСОБА_2 ОСОБА_8 від 04.07.2017 року №2302-3331.
Як вбачається з відповіді Управління комунальної власності від 02.08.2017 року №2302-3889, 25.07.2017 року як відповідь на запит ОСОБА_8 № 3-Г-60034-2302 від 19.07.2017 року та № 3-Г-61745-23 від 25.07.2017 року представнику позивача було надано для ознайомлення усі наявні в управлінні правовстановлюючі та підставові документи на приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: свідоцтво на право власності НОМЕР_2 від 08.10.2010; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 05.01.2011; рішення виконавчого комітету, котре зазначене у свідоцтві про право власності № НОМЕР_4 від 08.10.2010, як його основний підставовий документ.
Враховуючи вищенаведене, позивач та представник позивача звертались із зверненням до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради щодо надання в оренду нежитлових приміщення на АДРЕСА_1 . Як вбачається з відповіді Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на звернення від 21.07.2017 року №3-Г-60978/АП-2302, від 21.07.2017 № 3- Г-60984-2302 щодо надання в оренду нежитлових приміщення на АДРЕСА_1 , дане питання розглянуто 09.08.2017 року на засіданні комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова (протокол № 15, питання № Ф/24). На засіданні зазначеної вище комісії було прийнято рішення відмовити орендарю в продовженні договору оренди нежитлового приміщення напівпідвалу загальною площею 36,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки станом на сьогодні орендар не повернув дані приміщення, управління комунальної власності позбавлене можливості позитивно вирішити питання по суті звернення.
Листом №2302-5116 від 15.09.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено, що на засіданні комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова, було прийнято рішення про відмову в наданні в оренду нежитлового приміщення півпідвалу загальною площею 36,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В пункті 9.1. договору оренди №Ф-9118-14 від 30.07.2014р., укладеного з ОСОБА_1 , вказано, що повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання, а у пункті 9.З., вищезгаданого договору, зазначено, що об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з часу настання однієї із подій, вказаних у пункті 9.1. Однак на адресу управління не було скеровано акт приймання - передачі. Даний факт стверджується відповіддю Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 22.09.2017 року №2302-5309.
Однак, як вбачається вже з відповіді Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 19.10.2017 року №2302-6034 на адресу управління комунальної власності надійшла заява від ОСОБА_1 , зареєстрована в «Центрі надання адміністративних послуг» за № 3-М-86537/АП-2302 від 04.10.2017 щодо продовження терміну дії договору оренди № Ф-9118-14. Питання подальшого використання нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 було повторно винесено 11.10.2017 року на розгляд комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова прийнято рішення продовжити даний договір оренди. Оскільки, договір оренди буде продовжений з підстав для виселення із нежитлового приміщення немає.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору, відповідачем ОСОБА_1 взяті на себе договірні зобов'язання, які він належно виконує, про що в судовому засіданні ствердив як сам відповідач так і представники Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. Відтак суд приходить до переконання, що відповідач дотримується усіх істотних умов виконання укладенного договору оренди.
Окрім того, відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення сроку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов"язаний повернути орендодавцеві об"єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Згідно з п.1.1 Положення про управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 07.12.2007 № 1100 ( із змінами та доповненнями), управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом департаменту економічної політики Львівської міської ради, до компетенції якого віднесено здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах, виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, здійснення обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням.
Відповідно до ч. 2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Відтак, суд з врахував вимоги ст.ст. 785, 795 ЦК України,п. 9.1, 9.4 договору оренди прийшов до висновку, про те, що даний договор найму є чинним, а тому підстав для задоволення вимог позивача не вбачає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Реалізація суб'єктами владних повноважень своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Водночас, суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З урахуванням описаних вище обставин, приймаючи до уваги, що судом не встановлено будь-яких неправомірних дій відповідачів щодо позивача ОСОБА_2 в межах заявленого позову, а також те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності правових підстав для визнання рішення Львівської міської ради №1361 від 08.10.2017 року незаконним, а також недійсним договір оренди приміщення №Ф-9118-17, скасування рішення Львівської міської ради №1361 від 08.10.2010 року, свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 08.10.2010 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 05.01.2011 року. У справі відсутні обставини, з якими закон пов'язує право на визнання рішень Львівської міської ради незаконними у даному випадку.
Згідно із ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Приписами ст.ст. 12,13,14 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на законі.
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з цим принципом норми цивільного законодавства не передбачають такого способу захисту як визнання дій незаконними.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних доказів в обґрунтування заявлених вимог в контексті вимог статі 393 ЦК України та у такому слід відмовити за необґрунтованістю.
Керуючись статтями 2, 12, 13, 76, 80, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 274, 275, 279, ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , з участю третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання права спільної сумісної власності - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.
Повний текст рішення виготовлено 21.09.2020 року.
Суддя Мартьянова С.М.