21 вересня 2020 р. Справа № 440/1364/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, по справі № 440/1364/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання дій незаконними, визнання неправомірною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області), в якому просив суд:
- визнати незаконними дії ГУ ДПС у Полтавській області щодо нарахування єдиного соціального внеску за відсутності доходу;
- вимогу про сплату боргу № Ф-1275-54 від 10.02.2020 - визнати неправомірною;
- вимогу про сплату боргу № Ф-1275-54 від 10.02.2020 - скасувати.
В обґрунтування позовних вимог вказав на свою незгоду з нарахуванням відповідачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - ЄСВ) в розмірі 13473 грн 90 коп. На думку позивача, відповідачем протиправно нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки він, ОСОБА_1 , як адвокат знаходиться у трудових відносинах з роботодавцем та самостійної адвокатської діяльності не веде, а роботодавець повністю сплачує єдиний внесок за працевлаштованого адвоката. Позивач наполягав на тому, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 по справі № 440/1364/20 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43142831) про визнання дій незаконними, визнання неправомірною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року № Ф-1275-54 Головного управління ДПС у Полтавській області.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831).
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 по справі № 440/1364/20 в частині задоволення позовних вимог - скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що позивач в силу п.5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є платником єдиного внеску. У відповідності до п.2 ч.1 ст.7 вказаного Закону з 01.01.2017 нарахування та сплата єдиного внеску в мінімальному розмірі є обов'язком такого платника, незважаючи на неотримання доходу у відповідному звітному періоді від провадження доходу від адвокатської діяльності. При цьому, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, у т.ч. позивач, є платниками єдиного внеску незалежно від того, чи є такі особи одночасно найманими працівниками.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської обласної від 10.10.2017 №13 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва серії ПТ №1843 (а. с. 19).
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував на податковому обліку як самозайнята особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
З 02.10.2017 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ «НАК "Нафтогаз України") та працює на посаді головного юрисконсульта з особливо важливих справ Відділу виконавчих проваджень Юридичного департаменту АТ «НАК "Нафтогаз України", що підтверджують наявні в матеріалах справи копія витягу з наказу від 28.09.2017 №268-к (а.с 21), копія трудової книжки позивача (а.с. 22), довідка від 12.12.2019 №9-426-Д (а.с. 23).
03 березня 2020 року позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року №Ф-1275-54 в розмірі 13 473 грн. 90 коп., якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 13 473 грн. 90 коп.
Не погодившись із вказаною вимогою, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про визнання протиправною та скасування вимоги від 10.02.2020 № Ф-1275-54.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з протиправності оскаржуваної вимоги, оскільки позивач як самозайнята особа (адвокат) доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, а єдиний внесок за нього сплачено роботодавцем, у зв'язку з чим визначена в оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску в розмірі 13473,90 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
За визначенням пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі по тексту - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 11.10.2017) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції відсутність у позивача доходу від здійснення адвокатської діяльності за 2019 рік, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про суми виплачених доходів (а.с. 24-25), та не заперечується відповідачем по справі.
Вказаними відомостями підтверджено факт отримання позивачем доходів тільки від роботодавця за основним місцем роботи в АТ "НАК "Нафтогаз України" та відсутність здійснення адвокатської діяльності поза основним місцем працевлаштування.
З наявної до матеріалів справи копії декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік (а.с. 30-31), поданої ОСОБА_1 до контролюючого органу, встановлено, що протягом 2018 року ним від провадження незалежної професійної діяльності жодних доходів не отримано.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в період, за який позивачу нараховано недоїмку згідно з оскаржуваною вимогою (з 4 кварталу 2018 року по 4 квартал 2019 року) ОСОБА_1 не здійснював самостійної адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у позивача, як самозайнятої особи.
Сама по собі наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, від 28.03.2019 по справі № 820/6324/17.
Поряд з цим, слід вказати, що єдиний внесок за ОСОБА_1 протягом четвертого кварталу 2018 та першого-четвертого кварталу 2019 року було сплачено роботодавцем останнього - АТ "НАК "Нафтогаз України", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування за формою ОК-5 (а. с. 90-91).
Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (4 квартал 2018 року - 4 квартал 2019 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, колегія суддів вважає, що визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 10.02.2020 № Ф-1275-54 сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 13473,90 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.11.2019 по справі № №160/3114/19, від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, від 27.02.2020 по справі № 0440/5632/18, від 05.03.2020 по справі № 824/509/19-а, яка є обов'язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що вимога ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 № Ф-1275-54, винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом № 2464-VI, без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття, а відтак, є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 по справі № 440/1364/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова
Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова