ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 вересня 2020 року м. Київ № 640/5885/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто
Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо неврахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи період навчання в Донецькому медичному університеті ім. М. Горького з 01 вересня 1977 року по 28 червня 1984 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи період навчання в Донецькому медичному університеті ім. М. Горького з 01 вересня 1977 року по 28 червня 1984 року, починаючи з 25 серпня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві безпідставно не враховано до наявного страхового стажу період навчання у Донецькому медичному університеті ім. М. Горького на підставі диплому про навчання. При цьому, представник позивача зазначив, що трудовий стаж, а саме навчання в Донецькому медичному інституті позивач набула у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснюють господарську діяльність, перебували під контролем української влади і зазначене підприємство також утворене відповідно до законодавства України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві стверджував, що відповідно до наданої позивачем довідки №205/1-7 від 22 жовтня 2018 року вбачається, що позивач перебувала в період навчання в академічній відпустці, який до страхового стажу не зараховується. При цьому, надану довідку неможливо взяти до уваги, оскільки остання, на думку пенсійного органу, видана з порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, м. Донецьк належить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
При цьому, суд враховує подані представником позивача клопотання про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
14 грудня 2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою щодо зарахування періоду навчання в університеті до трудового стажу. В обґрунтування даної заяви вказано, що при наданні документів для призначення пенсії за віком позивачем надано диплом про закінчення Донецького медичного університету ім. М. Горького НОМЕР_2 денного навчання з 1977 року до 1984 року (7 років). При цьому, згідно з наказом від 30 липня 1982 року №1078 позивачу надано академічну відпустку на період щ 01 лютого 1982 року до 01 лютого 1983 року за станом здоров'я. Вказані обставини підтверджуються довідкою з архіву Донецького медичного університету ім. М. Горького, який знаходиться у м. Донецьку.
За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 28 грудня 2018 року №142722/02 повідомило, що згідно наданої до звернення позивачем копії диплому ЛВ №395807 тривалість навчання в Донецькому Державному медичному інституті в період з 01 вересня 1977 року по 28 червня 1984 року перевищує п'ять років, а також враховуючи той факт, що протягом навчання було використано академічну відпустку, вищезазначений період навчання потребує уточнення.
Також представник відповідача повідомив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595 з 01 грудня 2014 року на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в т.ч. Пенсійного фонду України, не функціонують, а відтак відсутні підстави для зарахування періоду навчання в Донецькому Державному медичному інституті за період навчання з 01 вересня 1977 року по 28 червня 1984 року згідно копії диплому ЛВ №395807 та копії архівної довідки №205/1-7 від 22 жовтня 2018 року.
Незгода позивача із вказаними діями пенсійного органу зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Вимогами статті 2 Закону №1788-ХІІ передбачено за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-VI (далі - Закон №1058-VI) визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
При цьому, згідно статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-VI).
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядком підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як визначено законодавством, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Наявним у матеріалах справи розрахунком пенсії позивача підтверджується, що при розрахунку наявного страхового стажу позивача не враховано період навчання.
При цьому, відповідно до наявної в матеріалах справи копії диплому НОМЕР_2 ОСОБА_1 в 1977 році вступила до Донецького Державного медичного інституту і в 1984 році закінчила повний курс названого інституту за спеціальністю «лікувальна справа».
Відповідно до архівної довідки від 22 жовтня 2018 року №205/1-7, виданої Донецьким Державним медичним університетом ім. М. Горького, ОСОБА_1 зарахована на перший курс лікувального факультету №1 з 01 вересня 1977 року на підставі наказу від 23 серпня 1977 року №1157. Відповідно до наказу від 30 липня 1982 року №1078 ОСОБА_1 надано академічну відпустку з 01 лютого 1982 року за станом здоров'я. згідно наказу від 31 грудня 1983 року №1846 ОСОБА_1 зарахована в число студентів з 01 лютого 1983 року у зв'язку з виходом із академічної відпустки; з 01 липня 1984 року ОСОБА_1 відрахована з числа студентів лікувального факультету Донецького Державного медичного інституту ім. М. Горького в зв'язку із закінченням навчання.
У законодавстві, що діяло раніше до 01 січня 2004 року, зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку №637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Як зазначалось вище, копією диплома НОМЕР_2 підтверджується, що в 1977 році позивач вступила до Донецького Державного медичного інституту і в 1984 році закінчила повний курс по спеціальності «лікувальна справа», тобто вказана копія містить всі необхідні відомості про період навчання для зарахування його до страхового стажу.
При цьому, суд звертає увагу, що наданою позивачем архівною довідкою деталізовано періоди фактичного навчання позивача, а відтак, на думку суду, інші додаткові довідки про такий період непотрібні.
Суд зазначає, що вказана архівна довідка видана навчальним закладом, містить відповідні реквізити, підписана посадовою особою навчального закладу та містить печатку навчального закладу, тому обґрунтованого сумніву у суду не викликає.
Водночас, за приписами частини 3 статті 46 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII здобувач вищої освіти має право на перерву у навчанні у зв'язку з обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров'я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Таким особам надається академічна відпустка в установленому порядку.
Частиною 4 статті 46 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що поновлення на навчання осіб, відрахованих з закладів вищої освіти або яким надано академічну відпустку, а також переведення здобувачів вищої освіти здійснюються, як правило, під час канікул.
З наведеного вбачається, що надання студенту академічної відпустки не припиняє його взаємин із відповідним вищим навчальним закладом, а призупиняє їх на певний строк. Тобто, в період академічної відпустки особа не проходить навчання у відповідному навчальному закладі та не отримує стипендію.
Згідно із «Положенням про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти», затвердженим наказом Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України від 6 червня 1996 р. N 191/153, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 24 червня 1996 р. за N 325/1350, академічна відпустка - це перерва у навчанні, право на яку студент отримує у випадку зниження працездатності внаслідок порушень функцій організму, які зумовлені гострими захворюваннями, що потребують тривалого відновлювального лікування; загостреннями хронічних захворювань або частими захворюваннями (понад один місяць за семестр. Максимальна тривалість академічної відпустки встановлюється до одного року.
Не зараховується до страхового стажу, зокрема, період перебування в академічній відпустці студентів вищих та середніх навчальних закладів.
Тобто, проаналізувавши вищезазначене, суд приходить до висновку, що підстав для зарахування в страховий стаж періоду, коли позивач не працював та не вчився немає, а тому знаходження в академічній відпустці не зараховується в страховий стаж, оскільки це не передбачено законодавством.
Додатково суд звертає увагу, що за приписами частини 1 та 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
За приписами частини 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Суд зазначає, що позивач у період з 1977 року по 1984 рік навчалася у Донецькому Державному медичному університеті ім. М. Горького, що підтверджується копією диплому та копією архівної довідки.
Тобто, диплом, який підтверджує навчання у Донецькому Державному медичному університеті ім. М. Горького, був сформований до 20 лютого 2014 року (початок тимчасової окупації, згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України») і не може піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії в повному обсязі, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув стаж за період навчання у закладі освіти.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23 лютого 2016 року ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
В даному випадку позивач не може бути позбавлена свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності інформації, у зв'язку з наданням довідки закладом освіти, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.
Таким чином, незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві в наявний страховий стаж ОСОБА_1 періоду її навчання у Донецькому Державному медичному університеті ім. М. Горького (без урахування періоду академічної відпустки) є протиправним.
Оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, та враховуючи, що пенсійний орган не включив у підрахунок страхового стажу період навчання у Донецькому Державному медичному університеті ім. М. Горького, суд вважає за можливе задовольнити адміністративний позов шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 період навчання в Донецькому Державному медичному університеті ім. М. Горького у період з 01 вересня 1977 року по 01 лютого 1982 року, з 01 лютого 1983 року по 01 липня 1984 року, тобто всього періоду навчання за вирахуванням періоду академічної відпустки.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням розміру задоволених позовних вимог на підставі частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача 700,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо неврахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи періоду навчання в Донецькому медичному університеті ім. М. Горького з 01 вересня 1977 року по 01 лютого 1982 року, з 01 лютого 1983 року по 01 липня 1984 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи період навчання в Донецькому медичному університеті ім. М. Горького з 01 вересня 1977 року по 01 лютого 1982 року, з 01 лютого 1983 року по 01 липня 1984 року.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) документально підтверджені понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 700 (сімсот) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук