ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 вересня 2020 року м. Київ № 640/17806/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6)
третя особа Адміністрація Державної прикордонної служби України (01034, м. Київ, вул.
Володимирська, буд. 26)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту - відповідач), за участю третьої особи - Адімністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала наслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України у частині невіднесення військової служби ОСОБА_1 закордоном у колишній Демократичній Республіці Афганістан, де велись бойові дії у період з 22 жовтня 1982 року по 25 жовтня 1983 року до військової служби за призовом на особливий період;
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 12 лютого 2019 року у формі затвердження 12 лютого 2019 року Міністром оборони протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 лютого 2019 року №13 в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб;
- зобов'язати надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом двадцяти днів з дня отримання копії судового рішення;
- зобов'язати відповідача виконати судове рішення протягом десяти днів з дня набрання ним законної сили.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки згідно положень статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження у військовому резерві”, він має право на її отримання як інвалід ІІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що інвалідність позивачу встановлена понад 3-місячний термін з моменту звільнення з військової служби, що відповідно до вимог пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
У письмових поясненнях щодо суті позовних вимог представник третьої особи зазначив, що позивач військову службу в Адміністрації Держприкордонслужби чи органах Державної прикордонної служби України ніколи не проходив, жодних розрахунків під час його звільнення з військової служби органами Держприкордонслужби не здійснювалося. Також, представник третьої особи стверджував, що на сьогодні жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР. Крім того, відсутні також нормативні приписи, які зобов'язують або надають повноваження Адміністрації Держприкордонслужби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.
З огляду на викладене вище та відсутність підстав для розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
При цьому, суд враховує клопотання позивача про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 08 грудня 2017 року №3144 захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 є таким, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 11 лютого 1984 року звільнено зі строкової військової служби з Прикордонних військ КДБ СРСР та 01 березня 2016 року під час первинного огляду органами СМЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання (довідка МСЕК серія 12 ААА №196961 від 01 березня 2016 року), а 12 січня 2018 року під час повторного огляду особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА №875722 від 17 січня 2018 року).
ОСОБА_1 звернувся із заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
За результатами розгляду поданих позивачем документів листом від 26 березня 2019 року №6/8/5/501 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив про прийняття комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги від 08 лютого 2019 року №13.
Вказане рішення обґрунтоване тим, що Міністерство оборони України в 1984 році не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24 серпня 1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про військові формування України» та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР.
Витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також підпункту 3 пункту 6 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. При цьому, заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.
Незгода позивача із вказаним рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ) визначено, що існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що строкова служба є окремим видом військової служби, що, в свою чергу, вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини 6 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року №328-V, чинній з 01 січня 2007 року по 01 січня 2014 року) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
В подальшому, Законом України від 04 липня 2012 року №5040-VI статтю 16 Закону №2011-ХІІ викладено в новій редакції, яка була чинною з 01 січня 2014 року по 01 січня 2017 року.
Вказаною редакцією статті 16 Закону №2011-ХІІ були передбачені наступні умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям:
- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (підпункт 4 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (підпункт 5 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві (підпункт 6 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності (підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності (підпункт 8 пункту 2 статті 16 Закону).
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі по тексту - Закон №1774-VIII) з 01 січня 2017 року внесено зміни до статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, зокрема, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, в який у випадку настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги, і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
У разі встановлення інвалідності в період дії вказаної редакції статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Наведене свідчить про те, що до моменту набрання чинності Законом України від 06.12.2016 1774-VIII право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Проте, статтею 16 Закону №2011-ХІІ, після 01 січня 2017 року, не передбачено можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцем строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Таким чином, статтею 16 Закону №2011-ХІІ, яка діяла на час настання ІІІ групи інвалідності позивача (а саме 12 січня 2018 року), не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17, від якої в даному випадку суд не вбачає правових підстав для відступлення.
Відтак, суд вважає за доцільне зазначити, що законодавець у різні періоди по-різному визначає підстави та умови виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, в тому числі залежно від виду військової служби (строкова, кадрова, за контрактом, навчання тощо), обставин отримання військовослужбовцями поранення чи захворювання (під час виконання обов'язків військової служби або під час проходження ними військової служби), зі встановленням інвалідності або без встановлення такої.
Частиною 9 статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
25 грудня 2013 року постановою Кабінету Міністрів України №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975).
Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Наведене свідчить, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та яке встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.
При цьому, наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Як вже було зазначено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 12 січня 2018 року безтерміново, тобто в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцем строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Більш того, суд критично ставиться до тверджень позивача в тій частині, що вид військової служби позивача не відповідає визначенню «строкова військова служба», а відповідає визначенню «військова служба за призовом на особливий період», виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби передбачено Законом України №2232-ХІІ.
Пунктом 2 розділу І Закону №1169-VII у статті 2 Закону №2232-ХІІ частину четверту після абзацу другого доповнено новим абзацом такого змісту: «військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період».
Тобто, лише у 2014 році Закон №2232-ХІІ був доповнений поняттям «військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період», відтак, проходити таку службу у період з 22 жовтня 1982 року по 25 жовтня 1983 року в Демократичній Республіці Афганістан, позивач фактично не мав можливості.
Отже, оскільки позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 36 років після звільнення зі строкової військової служби, тому право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону №2011-ХІІ у нього відсутнє.
Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства Украни доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своїх дій та прийняття оскаржуваного рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статі 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук