17 вересня 2020 року Справа № 160/6242/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпро справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить, враховуючи уточнені позовні вимоги, визнати протиправною бездіяльність Держави в особі Державної казначейської служби України щодо тривалого невиконання рішення суду; визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Новомосковської районної держадміністрації, яка полягає у відмові провести розрахунок та виплату компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 ; стягнути з Управління соціального захисту населення Новомосковської районної держадміністрації компенсацію втрати частини доходів в сумі 8976 грн. 48 коп., у зв'язку із порушенням строків виплати допомоги на оздоровлення за період з 04.11.2014 р. по 26.04.2019 р., яка визначається відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" однією сумою на користь ОСОБА_1 ; стягнути з Управління соціального захисту населення Новомосковської районної держадміністрації недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік відповідно до постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року в справі №183/6688/14, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 26.04.2019 року в розмірі 14 775 грн.; стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України моральну шкоду сумі 30324, 37 грн.; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання управління соціального захисту населення Новомосковської районної держадміністрації подати у 30-денний термін з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок тривалого невиконання постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року в справі №183/6688/14 позивач має право на грошову компенсацію втрати частини доходів, на доплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірі 14 775 грн., оскільки розмір мінімальної заробітної плати значно збільшився та на компенсацію моральної шкоди.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 року було прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог від 16.07.2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та залучено до участі у справі як співвідповідача - Державну казначейську службу України.
Управлінням соціального захисту населення Новомосковської районної держадміністрації надано відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Так, управління зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, яким являється не управління, а Державна казначейська служба України. Окремо звернуло увагу на те, що щорічна допомога на оздоровлення не є доходом в розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки являється разовою допомогою.
Від відповідача Державної казначейської служби України відзиву на позовну заяву не надходило, копію ухвали отримано 27.07.2020 року.
Відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами у передбачений цим Кодексом строк.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року в адміністративній справі №183/6688/14 було визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік в розмірі меншому ніж встановлено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та стягнуто з Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 5 990 грн.
Постанова Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року в адміністративній справі №183/6688/14 набрала законної сили 04.12.2014 року та за нею позивачу було видано виконавчий лист.
26.04.2019 року Управлінням Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області суму у розмірі 5 990 грн. було виплачено на картковий рахунок позивача в АТ КБ «ПриватБанк».
18.05.2020 року позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Новомосковську Дніпропетровської області з заявою щодо виконання рішення суду від 03.11.2014 року.
25.05.2020 року листом №02-11-11/789 Управління Державної казначейської служби України у м. Новомосковську Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що ним 26.01.2015 року було надано заяву до Управління Державної казначейської служби України у м. Новомосковську Дніпропетровській області про виконання виконавчого листа Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі №183/6688/14 від 04.12.2014 року щодо стягнення з Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області суму неоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік в розмірі 5 990 грн., яку було перераховано позивачу 26.04.2019 року.
26.05.2020 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області з заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів при виплаті допомоги на оздоровлення за 2014 рік.
03.06.2020 року позивачу було надано відповідь, що виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік проведена в розмірі 100 грн. в повному обсязі. Зазначено, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати здійснюється у разі затримки на один і більше календарних місяців, які не мають разового характеру. В свою чергу, одноразова щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС носить разовий характер.
19.06.2020 року позивачем було направлено звернення до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області з проханням роз'яснити щодо наявності права на отримання компенсації та за наявності нарахувати та виплатити вказану компенсацію згідно вимог чинного законодавства.
25.06.2020 року Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області надало відповідь в якій зазначило, що компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів є Державна казначейська служба України. Отже, до повноважень її управління в Дніпропетровській області не входить нарахування та виплата компенсації у розмірі 3% річних від несплаченої суми.
20.06.2020 року позивач звернувся до Державної казначейської служби України щодо нарахування та виплати компенсації за порушення встановленого законом строку перерахунку коштів при виконанні виконавчого листа Новомосковського міськрайонного суду від 04.12.2014 року у справі №183/6688/14.
30.06.2020 року Державна казначейська служба України повідомила позивача, що Казначейством 26.04.2019 року за рахунок бюджетної програми «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» здійснено безспірне списання коштів у розмірі 5 990 грн. на його користь на підставі виконавчого листа, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області 04.12.2014 року у справі №183/6688/14. Зазначено, що позивач має надати інформацію щодо актуальних реквізитів його банківського рахунку, після отримання яких Казначейством буде розглянуто питання щодо нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів у справі №183/6688/14.
06.07.2020 року Державна казначейська служба України повідомила позивача, що у Казначействі на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» обліковувався з 26.01.2015 року виконавчий лист, виданий Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області 04.12.2014 року у справі №183/6688/14. На виконання даного виконавчого листа, Казначейством згідно платіжного доручення від 25.04.2019 року №76296 кошти у розмірі 5990 грн. в порядку черговості перераховано 26.04.2019 року на картковий рахунок позивача. Інфляція за несвоєчасне виконання рішення суду за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» не нараховується.
Позивач вважає, що відповідь Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації є протиправно та необґрунтованою, непроведення нарахування та виплати компенсації - протиправною бездіяльністю, а Державна казначейська служба України має відшкодувати моральну шкоду за тривале невиконання судового рішення, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд приймає до уваги наступне.
Так, позивач, в обґрунтування вимоги про визнання протиправними дій та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів в сумі 8976 грн. 48 коп., у зв'язку із порушенням строків виплати допомоги на оздоровлення за період з 04.11.2014 р. по 26.04.2019 р., посилається на вимоги Закону України від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Питання щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 цього Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, визначальним при вирішенні питання наявності права на компенсацію за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» являється саме вид доходу, під яким розуміється дохід, одержаний на території України і який не має разового характеру.
В даному випадку, позивач посилається на затримку виконання постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року в адміністративній справі №183/6688/14, яка набрала законної сили 04.12.2014 року, а виконана лише 26.04.2019 року.
В свою чергу, відповідно до змісту постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року в адміністративній справі №183/6688/14, на користь ОСОБА_1 було стягнуто суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік згідно зі статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, на підставі постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року в адміністративній справі №183/6688/14 на користь позивача було стягнуто разову щорічну допомогу за 2014 рік, яка в розумінні положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не є тим доходом, за порушення строків виплати якого передбачено компенсацію втрати частини доходів.
Зокрема, суд звертає увагу, що Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області не є розпорядником бюджетних призначень на виконання судових рішень, яким являється Державна казначейська служба України, та відповідно позбавлена можливості здійснювати відповідні виплати і нарахування.
Окремо суд зазначає, що постанова Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року в адміністративній справі №183/6688/14 носить не зобов'язальний характер щодо нарахування та виплати допомоги за 2014 рік, а полягає у стягненні конкретної суми грошових коштів у розмірі 5990 грн., Донарахування (перерахування) суми на підставі судового рішення щодо стягнення грошових коштів враховуючи зміну мінімальної заробітної плати, що змінилась з часу прийняття постанови до часу її реального виконання, чинним законодавством не передбачене.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідачем Управлінням соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області було правомірно відмовлено в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів на звернення позивача, відповідно відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення Новомосковської районної держадміністрації, яка полягає у відмові провести розрахунок та виплату компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 та для стягнення з Управління соціального захисту населення Новомосковської районної держадміністрації компенсації втрати частини доходів в сумі 8976 грн. 48 коп., у зв'язку із порушенням строків виплати допомоги на оздоровлення за період з 04.11.2014 р. по 26.04.2019 р., яка визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» однією сумою на користь ОСОБА_1 .
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Держави в особі Державної казначейської служби України щодо тривалого невиконання рішення суду та стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України моральної шкоди в сумі 30324,37 грн., суд зазначає наступне.
Так, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" , особливості їх виконання, встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI.
Відповідно частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Згідно частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною другою, четвертою статті 3 Закону № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили (тобто до 01 січня 2013 року), боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440), пунктом 2 якого передбачено, що боржник - це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб'єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.
Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина.
Частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
З наведених вище положень та пунктів 33 і 47 Порядку № 845, норм частини першої статті 3 Закону № 4901-VI слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
При цьому з приписів статті 5 Закону № 4901-VI слідує, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду виплачується у зв'язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону № 4901-VI, порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади тягне за собою відповідальність у вигляді виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.
В даному випадку, виконавчий лист Новомосковського міськрайонного суду по справі №183/6688/14 перебував у ДКС України з 26.01.2015 року, що не заперечується сторонами та прямо зазначено в листах Казначейства.
В свою чергу, виконання даного виконавчого документу відбулось 26.04.2019 року.
Отже, ДКС України не перерахувала ОСОБА_1 кошти за виконавчим документом, що перебував на виконанні у визначені статтею 3 Закону № 4901-VI строки.
Відтак, у позивача виникли підстави відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» для нарахування та виплатити компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчого документу.
Однак, позовної вимоги щодо нарахування та виплатити компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми позивачем в даному позові не заявлено.
Вирішуючи питання наявності протиправної бездіяльності щодо тривалого невиконання рішення суду, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, протиправною може бути визнана бездіяльність щодо тривалого невиконання рішення суду в тому випадку, якщо судом буде встановлено, що відповідач- суб'єкт владних повноважень мав можливість виконати вчасно таке судове рішення, але з різних причин його не виконав.
В даному випадку, Державна казначейська служба України, керується пунктом 3 Порядку № 845, за яким рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно в порядку черговості надходження таких документів.
Однак, відповідачем ДКС України не надано суду доказів того, що документи, які поставлені в чергу раніше документів позивача, до 26.04.2019 року були не виконані. Також не надано доказів недостатності бюджетних асигнувань на виконання рішення, винесеного на користь позивача та доказів вчинення відповідачем дій на виконання пп. 1 пункту 49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників.
Таким чином, на переконання суду, Державною казначейською службою України не доведено, що нею здійснені всі залежні від неї дії в межах наданих повноважень для перерахування коштів на користь позивача на підставі рішення суду.
Отже, Державною казначейською службою України не було виконано обов'язок та забезпечено своєчасне виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в справі №183/6688/14.
В свою чергу, позивач зазначає, що тривале невиконання рішення суду спричинило моральні страждання, які виразились в психологічному напруженні, розчаруванні в діяльності державного органу та призвело до проблем зі здоров'ям. Порушення прав завдало душевних страждань, знаходження в пригніченому стані, втраті спокою, погіршенні самопочуття та психологічного стану. Зазначене призвело до ряду хвороб та втрат на їх лікування. З огляду на зазначене позивач визначив розмір моральної шкоди у сумі 30 324, 37 грн. та надав її розрахунок.
Вирішуючи вимогу про стягнення моральної шкоди суд враховує наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Позивач вказує на факт протиправної бездіяльності, а відтак і причинного зв'язку з виникненням у нього моральних страждань у розмірі 30 324, 37 грн.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
На підставі викладеного, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Проте, позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода саме Державною казначейською службою України, враховуючи ту обставину, що про обов'язок виплачувати грошові кошти на виконання рішення суду саме даним суб'єктом владних повноважень позивач дізнався лише в червні 2020 року.
В свою чергу, з копій медичних виписок неможливо встановити наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та розладами здоров'я позивача.
Зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги адміністративного позову є такими, що підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо тривалого невиконання постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 року у справі № 183/6688/14.
В іншій частині позовних вимог-відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська