Справа № 552/1323/20 Номер провадження 22-ц/814/1950/20Головуючий у 1-й інстанції Миронець О. К. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
17 вересня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.
секретар: Ткаченко Т.І.
за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адв. ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 липня 2020 року (повний текст складено 07.07.2020 року)
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що, відповідно до договору купівлі-продажу від 06.05.2014 року вона є власником 3/4 частки у житловому будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . За відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровано по 1/8 частці в даному будинку за кожним.
Зазначає, що, реально розподілити даний будинок та виділити її частку в окремий об'єкт нерухомого майна не має можливості, що підтверджується висновком експерта, а, оскільки добровільної угоди про розподіл між сторонами не досягнуто, а частки відповідачів є незначними позивач прохала:припинити право ОСОБА_4 на 1/8 частку у спільному майні, а саме житловому будинку з господарськими спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/8 частку житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; припинити право ОСОБА_3 на 1/8 частку у спільному майні, а саме житловому будинку з господарськими спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/8 частку житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.
Припинено право ОСОБА_3 на частку, яка складає 1/8 частки у житловому будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/8 частку у житловому будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 840,80 грн. судового збору, сплаченого при подачі позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 вартість 1/8 частки у житловому будинку по АДРЕСА_1 в розмірі 38984,00 грн., з яких грошові кошти в сумі 38984, грн. Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Полтавській області перерахувати на рахунок ОСОБА_3 з депозитного рахунку суду в сумі 38984,00 грн., які внесені згідно квитанції №5979 від 07.04.2020 року та 38984,00 гривень повернути ОСОБА_1 .
В задоволенні інших вимог відмовлено.
З вказаним рішенням не погодилась позивач, яка в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування місцевим судом обставин справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відповідні позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що аналіз положень ст.365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. При цьому апелянт вважає, що позбавлення ОСОБА_4 права власності на належну йому частку житлового будинку в жодній мірі не завдасть йому істотної шкоди, оскільки його частка є незначною -1/8 будинку та він має у власності іншу нерухомість.
Окрім того, вказує, що місцевим судом не було взято до уваги, до ОСОБА_4 самовільно зайняв більшу частину будинку, ніж йому належить, без жодної компенсації такого користування реальним власникам майна.
Вважає, що припинення права ОСОБА_4 на частку у спільному майні - це єдиний спосіб захисту порушеного права власності позивача, оскільки інших методів для вирішення спору не вбачається.
Зауважує, що літня кузня відноситься до господарських будівель і не впливає на розмір часток у житловому будинку.
Також, з вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_4 , який в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення та неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати на ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування доводів скарги зазначає, що надана позивачем суду незареєстрована оцінка ринкової вартості майна є значно нижчою від реальної, що порушує права відповідачів.
Окрім того, вважає. що позивачем обрано невірний спосіб захисту, що не відповідає суті правовідносин між сторонами, оскільки розмір часток сторін підлягає перерахунку, так як відбулася зміна у складі майна - знищена літня кухня, у зв'язку з чим, частка у власності ОСОБА_4 зменшилась.
Апелянт також вважає невірним розподіл місцевим судом судових витрат.
У судовому засіданні позивач та його представник доводи своєї апеляційної скарги підтримали та прохали її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 заперечували.
Представник відповідача ОСОБА_5 апеляційну скаргу ОСОБА_4 підтримала, прохала її задовольнити, апеляційну скаргу позивача не визнала та прохала її відхилити.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про відхилення апеляційних скарг з наступних підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно рішення Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів УРСР №579 від 03.10.1989 року оформлено право приватної власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 на співвласників в таких частках: ОСОБА_7 - 3/4 частки; ОСОБА_8 - 1/4 частину (а.с.11).
У подальшому, 14.10.1989 року, ОСОБА_8 було отримано Свідоцтво НОМЕР_3 про право особистої власності на житловий будинок, а саме на 1/4 частину житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 (а.с.38).
Також, згідно актового запису №9 в Книзі реєстрації смертей Калашниківської сільської ради Полтавського району Полтавської області ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 14.05.2007 року, а.с.130).
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30.04.2009 року позов ОСОБА_9 до ОСОБА_4 , Другої Полтавської державної нотаріальної контори про визнання заповіту частково недійсним, про визнання права власності на 1/8 частину домоволодіння, задоволено. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 06.01.2009 року скасовано та ухвалено нове.
Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Визнано частково недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_8 11.05.2007 року, посвідчений Другою Полтавською державною нотаріальною конторою (а.с.118-119).
Відповідно до Свідоцтва право на спадщину за заповітом від 28.05.2014 року ОСОБА_4 успадкував після смерті ОСОБА_8 1/8 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташованого на неприватизованій земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.39).
З матеріалів справи вбачається, що, згідно договору купівлі-продажу від 25.10.1989 року ОСОБА_10 купив у ОСОБА_7 3/4 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 , які у подальшому, а саме 02.08.2000 року передав по договору дарування ОСОБА_11 .
Відповідно до договору купівлі --продажу від 06.05.2014 року ОСОБА_12 придбала в ОСОБА_11 3/4 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-13)..
Згідно актового запису №7, вчиненого Київським районним у м. Полтава ВДРАЦС, 17.04.2020 року, ОСОБА_12 змінила прізвище на « ОСОБА_12 » (Свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_2 , а.с.98).
Окрім того, з висновку експерта №41 від 06.03.2020 року за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи вбачається, що загальна ринкова вартість будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складає 311870 гривень, з яких вартість 1/8 частки ОСОБА_4 складає 38984,00 гривень, вартість 1/8 частки ОСОБА_3 також складає 38984,00 гривень.
З даного висновку вбачається, що реальний розподіл будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками відповідно до їх часток, згідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, не представляється можливим. Визначити варіанти реального розподілу будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками відповідно до їх часток через його конструктивно-планувальне рішення, технічний стан конструктивних елементів та величину площ, що відповідають ідеальним часткам, не є можливим.
Об'ємно - планувальне рішення житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 не дозволяє виділити ізольовані приміщення із самостійними виходами, що можуть використовуватись як окремі групи приміщень, або які можна переобладнати у такі квартири відповідно до часток співвласників ОСОБА_4 -1/8 частина, ОСОБА_3 - 1/8 частина, ОСОБА_12 - 3/4 частини, оскільки частки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є незначними відповідно до технічних норм (по 6,8 кв.м. на кожного) та такими, що технічно не можуть бути виділені в натурі, а житловий будинок літ. А-1 є неподільною річчю, спільне користування не є можливим (а.с.40-61).
Згідно квитанції №5979 від 07.04.2020 року ОСОБА_12 сплатила на депозитний рахунок 77968,00 гривень (86).
Задовольняючи позовні вимоги щодо відповідача ОСОБА_3 місцевий суд вказував, що наявні підстави для припинення права на 1/8 частку за останньою, оскільки вона не проживає в будинку та згодна з розміром запропонованої компенсації.
Відмовляючи в задоволенні позову щодо відповідача ОСОБА_4 місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_4 не надав згоди на отримання грошової компенсації за його частку, вказував, що його син зареєстрований та проживає за вказаною адресою, а, отже, припинення права власності завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам його сина.
Такі висновки в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з даним позовом про припинення права на частку у спільному майні, позивач посилалась на те, що частки відповідачів у майні, які складають по 1/8 за кожним, є незначними, річ (спірний будинок ) є неподільною та спільне користування цим майном є неможливим.
Відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Правовою підставою для припинення права на частку у спільному майні є стаття 365 ЦК України.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що стаття 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3).
Закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном.
З урахуванням наведеного, висновком місцевого суду стосовно наявності підстав для припинення права ОСОБА_3 на частку, яка складає 1/8 частки у житловому будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , з визнанням права власності на вказану частку за позивачем та з урахування здійснення ОСОБА_3 компенсації розміру її частки у визначеному розмірі, є правомірним та не оскаржується позивачем. У поданій ОСОБА_4 апеляційній скарзі також фактично не наводиться жодного аргументу щодо неправомірності рішення суду в цій частині.
Також, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір в частині припинення права ОСОБА_4 на належну йому частку житлового будинку, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки відповідач не згоден на отримання компенсації вартості його частки, бажає особисто користуватись належним йому на праві власності майном.
Відтак, суд першої інстанції правильно виходив із того, що наявність у співвласника ОСОБА_4 іншого майна безумовно не свідчить про те, що припинення права власності на 1/8 частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки позбавлення особи відповідної частки у спільному майні, не може не завдати істотної шкоди, з урахуванням того, що у належному ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності будинку, проживає його син з сім'єю.
Посилання в апеляційній скарзі позивача на те, що сім'єю відповідача ОСОБА_4 булу протиправно зайнято більшу частину будинку, ніж реально належна йому, не може стати підставою для припинення права власності на належну ОСОБА_4 частку у спільному майні, оскільки відповідні перешкоди в користуванні майном підлягають усуненню у визначений законом спосіб, проте не шляхом припинення права власності.
Відтак, вирішуючи даний спір, місцевий суд виходив із вірно встановлених та проаналізованих обставин справи, взяв до уваги інтереси обох сторін щодо володіння та користування належними їм частками квартири та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення права власності на спірне майно за ОСОБА_3 та відмову в позові щодо відповідача ОСОБА_4 .
Так, відмовляючи в позові в частині вимог до ОСОБА_4 в оскаржуваному рішенні вірно вказано на недоведеність позивачем підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, для припинення права позивача на частку у спільному майні, а також, що таке втручання у його право власності на майно за встановлених судом обставин є виправданим (необхідним) відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 стовно того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, що не відповідає суті правовідносин між сторонами, оскільки розмір часток сторін підлягає перерахунку, так як відбулася зміна у складі майна - знищена літня кухня, у зв'язку з чим частка у власності ОСОБА_4 зменшилась, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки судом здійснюється розгляд справи згідно заявлених вимог, зустрічний позов ОСОБА_4 не заявлявся, відтак, питання перерахунку розміру часток співвласників в межах даного провадження оцінці не підлягає.
Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною першою якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як убачається при подачі позову ОСОБА_6 було сплачено 1681,60 грн. судового збору, тобто по 840,80 грн. за кожну вимогу.
При цьому, позов ОСОБА_6 було задоволено лише щодо відповідача ОСОБА_3 , з якої на користь позивача і стягнуто 840,80 грн. судового збору. Судовий збір в частині не задоволених вимог позивачу не компенсовувався.
З урахуванням наведеного, посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на невірний розподіл місцевим судом судових витрат, апеляційним судом оцінюється критично.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться фактично до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та обґрунтованого вирішення питання судового збору.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ,- залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 липня 2020 року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак