ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/2166/20
провадження № 2/753/4442/20
"08" вересня 2020 р.Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Лужецької О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЯНЕІР» ЛТД про стягнення заборгованості по виплаті витрат на відрядження
У лютому 2020 ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЯНЕІР» ЛТД (далі по тексту - Відповідач, ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД») про стягнення заборгованості по виплаті витрат на відрядження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08.04.2015 по 14.03.2019 року працював в ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД. Посилається на те, що при звільненні йому не виплатили витрати на відрядження, тому посилаючись на ст.116 КЗпП просить суд стягнути на його заборгованість по виплаті витрат на відрядження в розмірі 46 409,47 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
04.02.2020 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Лужецькій О.Р.
Ухвалою суду від 19.02.2020 в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, направив на адресу суду заяву про застосування строків позовної давності.
Заслухавши пояснення позивача, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що з 08.04.2015 року ОСОБА_1 працював на посаді бортпровідника служби екіпажів пасажирської кабіни льотного департаменту ТОВ «ЯНЕІР» ЛТД, що підтверджується відомостями з трудової книжки.
12.12.2017 року переведений на посаду старшого бортпровідника служби екіпажів пасажирської кабіни льотного департаменту.14.03.2019 року
Відповідно до наказу №89-ос від 14.03.2019 року позивач був звільнений з займаної посади за угодою сторін - п.1 ст.36 КЗпП України.
Звертаючись до суду з позовом позивач зазначає, що відповідач при звільненні не виплатив витрати на відрядження (добові).
Згідно положень частини першої статті 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.
Згідно із ч.1 ст.1 Закону України "Про оплату праці" заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, за яку трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
До структури заробітної плати, визначеної у ст.2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст.2 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №1114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій і натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Отже, кошти на відрядження - це витрати понад заробітну плату, які отримує працівник від підприємства на якому працює та які необхідні для покриття поточних витрат у зв'язку із перебуванням у іншій місцевості, та ці кошти не входять до фонду оплати праці.
Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є заохочувальною або компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України "Про оплату праці" та також не входить до структури заробітної плати, а за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що до вимог про стягнення витрат за відрядження та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовується тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику застосування судам законодавства про оплату праці», встановлені ст. ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Відповідно до ч. 6 п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року N 13, пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові.
Як з'ясовано в судовому засіданні, підтверджується зібраними по справі доказами, позивач був звільнений 14.03.2019 року, проте з позовом до суду звернувся лише 03.02.2020 року, тобто, порушив спеціальний строк, визначений ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року у справі №6-16282вов08 (ЄДРСРУ №2984580), від 04 лютого 2009 року у справі №6-17656св08 (ЄДРСРУ №3111400), постанові від 11 жовтня 2017 року по справі №311/136/16-ц (ЄДРСРУ №69649885).
З огляду на викладене, суд, виходячи із положень ст. 233 КЗпП України, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст.141 ЦПК України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 121, 233 Кодексу Законів про працю України, ст.ст. 77-83, 89, 95, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЯНЕІР» ЛТД про стягнення заборгованості по виплаті витрат на відрядження, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 14.09.2020.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА