16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 640/4857/20
адміністративне провадження № К/9901/21710/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Єресько Л.О., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу громадянки Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 травня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі №640/4857/20 за позовом громадянки Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
І. Суть справи
Громадянка Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 4 травня 2020 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази обставин, з якими пов'язано надання позивачу статусу біженця та/або особи, що потребує додаткового захисту, в зв'язку з чим, оскаржуване рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою , яка потребує додаткового захисту, від 17 січня 2020 року №04-20 є обґрунтованим та таким, що прийняте відповідно до порядку, встановленого Конституцією та законом України. Суди зазначили, що позивачка разом із членами своєї сім'ї мали намір потрапити до України, але українську візу їм оформити не вдалося, у зв'язку з чим вони вирішили поїхати до Російської Федерації на футбол. Приїхали до Росії під час чемпіонату світу з футболу.
9 липня 2018 року вони вилетіли з міста Фейсалабад, Пакистан до міста Москва, Росія, (транзит місто Дубай 1,5 години), мали візи терміном дії до 25 липня 2018 року. У місті Москва 15 днів проживали у квартирі, яку щодобово орендували. 25 липня 2018 року з міста Москви, Росія до України (місце перетину кордону не відомо) позивачка та члени її сім'ї приїхали на машині таємно, нелегально, без документів, за допомогою контрабандистів. Як стверджує позивачка, паспорти її та членів сім'ї, що її супроводжували, залишились у контрабандистів. Позивачка повідомила, що планує отримати документи в Україні та виїхати до Німеччини, де проживають дві її сестри.
Пояснила, що побоювання перед поверненням до Пакистану пов'язані із її належністю до релігійної общини Ахмаді. Однак, позивачка не обґрунтувала свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні в ході проведення співбесіди. Як вбачається з матеріалів справи, свідчення стосовно можливих переслідувань, та подій, які змусили її виїхати з країни приналежності, мають суттєві розбіжності.
У своїй касаційній скарзі громадянка Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 травня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі №640/4857/20.
Ознайомившись з доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми Кодексу обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, громадянка Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 25 липня 2018 року разом із членами своєї сім'ї приїхали до України на машині з міста Москви, Росія (місце перетину кордону не відомо) таємно, нелегально, без документів, за допомогою контрабандистів. Позивачка повідомила, що планує отримати документи в Україні та виїхати до Німеччини, де проживають дві її сестри.
У зв'язку з цим та через побоювання перед поверненням до Пакистану, які пов'язані із належністю позивачки до релігійної общини Ахмаді, 9 липня 2018 року громадянка Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 звернулася до Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Рішенням Державної міграційної служби України від 17 січня 2020 року №04-20 було відмовлено позивачці у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така відмова обґрунтована, зокрема, тим, що громадянка Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 не надала обґрунтованих доказів щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Вважаючи таке рішення протиправним, громадянка Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом щодо скасування рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на викладене, спірні правовідносини виникли щодо перебування іноземця на території України.
У поданій касаційній скарзі позивачка не зазначає обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а"-"в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадянки Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 травня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі №640/4857/20 за позовом громадянки Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
А.В. Жук,
Судді Верховного Суду