08 вересня 2020 року м.Кропивницький Справа № 340/1692/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд
в складі головуючого судді Пасічника Ю.П.
за участю секретаря судового засідання Побочій О.В.
позивача ОСОБА_1
представника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області - Капиш В.М.
представника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) - Волошина Н.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (вул.Дворцова, 6/7, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 34894735); Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (проспект Дмитра Яворницького, буд. 21-А, м. Дніпро, 49027, код ЄДРПОУ 43314918) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного територіальне управління юстиції у Кіровоградській області (далі - відповідач-1), Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (далі - відповідач-2) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області «Про звільнення ОСОБА_1 » №932/к від 26.12.2019;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 28.12.2019;
- стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (код ЄДРПОУ - 43314918) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою від 16.01.2020 року суд призначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працювала в системі органів юстиції з 2016р. Загальний трудовий стаж складає 39 років і 8 місяців.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, серед яких Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2.
Установлено, що:
територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом І цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, с правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
24.10.2019 позивача було попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління у Кіровоградській області та звільнення з займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області «Про звільнення ОСОБА_1 » №932/к від 26.12.2019 позивач була звільнена з займаної посади 28.12.2019 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління у Кіровоградській області, з припиненням державної служби.
Позивач вважає своє звільнення незаконним та стверджує, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіальних органів юстиції, а правонаступником ГТУЮ у Кіровоградській області є новоутворена установа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли зобов'язання, що випливають з трудових правовідносин. Також зазначає, що при звільненні не були дотримані гарантії, передбачені трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення їй не було запропоновано вакантні посади, які б вона могла обійняти відповідно до своєї кваліфікації, а також не враховано наявність у неї переважного права на залишення на роботі.
Вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 02.06.2020р. відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.06.2020р.
22.06.2020р. закрито підготовче провадження, справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 12.08.2020р. у зв'язку з перебування судді у плановій відпустці.
17.06.2020р. відповідачами подано відзиви на позовну заяву, вимоги позову не визнаються та вказується, що у зв'язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області, яка відбулася на виконання постанови Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", позивача було своєчасно повідомлено про звільнення на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". З прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року з цієї статті виключено обов'язок суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби чи іншу роботу у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу. Відтак відповідач не мав обов'язку пропонувати позивачу посаду в новоутвореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), оскільки воно є іншою юридичною особою публічного права, а норми частин 1, 2 статті 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Доводячи законність оскарженого наказу, представник відповідачів просила суд у задоволенні позову відмовити (а.с.77-86,113-123).
Позивачем подано відповідь на відзиви якою, на переконання позивача, спростовуються доводи відповідачів (а.с.132-143).
12.08.2020р. в судовому засіданні оголошено перерву до 28.08.2020р. (а.с.170).
28.08.2020р. перерву продовжено до 08.09.2020р. (а.с.178).
08.09.2020р. в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення, складення повного тексту рішення відкладено до 18.09.2020р. (а.с.190).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. (а.с.89-91)
На виконання цієї постанови наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" №3173/5 від 16.10.2019 року наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. (а.с.92-96).
Цим наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яких зобов'язано, зокрема: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції.
Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано накази №129/07 від 17.10.2019 року "Про створення ліквідаційної комісії" та №135/07 від 18.10.2019 року "Про затвердження плану заходів", яким затверджено план заходів, пов'язаних з ліквідацією ГТУЮ в Кіровоградській області. (а.с.100-105). Цим планом передбачено письмово повідомити працівників про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області та попередити державних службовців про наступне припинення державної служби та вивільнення (статті 83, 87 Закону України "Про державну службу", статті 40, 49-2 КЗпП України).
Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області позивачу вручено персональне попередження №08-09/01-41/1711 від 23.10.2019 року, яким її повідомлено про те, що по закінченню двомісячного терміну з моменту попередження вона підлягає звільненню з роботи відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (а.с.110).
26.12.2019р. відповідачем-1 видано наказ №932/к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення ГТУЮ у Кіровоградській області з 28.12.2019 року, у зв'язку з ліквідацією державного органу відповідно до п. 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби (а.с.33).
З прийнятим рішенням позивач не погоджується, вважає його незаконним та таким що підлягає скасуванню, тому звернулась до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Надаючи право оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи держаної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 93 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015р. № 889-VІІІ "Про державне службу" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VІІІ).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частинами 2, 3 ст. 5 Закону №889- VIII передбачено, що відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Приписами п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIIІ передбачено, що державна служба припиняється: за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з п. 6 ч.1 ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи. організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Системний аналіз вищевказаних законодавчих положень дає підстави для висновку, що однією з найважливіших гарантій для працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) - не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне вивільнення - з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч.1 ст. 40, ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Крім того, суд зазначає, що положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. За правилами частини 2 цієї статті - визначено категорії працівників, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі.
Зокрема п. 10 ч. 2 ст. 42 КЗпП передбачає, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Згідно матеріалів справи, позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25), а тому, з урахування положень статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.07.2020р. могла скористатись правом виходу на пенсію оскільки досягла необхідного віку (59 років і 6 місяців), про що, суд вважає, достовірно було відомо голові ліквідаційної комісії відповідача-1.
Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням доводів сторін, суд приходить до висновку, що позивач звільнена з посади незаконно та має бути поновлена на раніше займаній посаді.
Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача-1, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).
Згідно з частиною 4 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Мін'юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін'юсту.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5) Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.
Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін'юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об'єднань, суб'єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.
Як вже зазначалося, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року установлено, що:
- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
- здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року. ГТУЮ у Кіровоградській області з 18.10.2019 року перебуває у стані припинення юридичної особи. (а.с. 179 - 195, т.1)
Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб'єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
У постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 16.10.2012 року (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 року (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 року (справа № 591/3068/16-а).
У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін'юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об'єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін'юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін'юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
Пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.
Як установлено судом, в процесі припинення юридичної особи ГТУЮ у Кіровоградській області його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов'язки, фінансові зобов'язання передані до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а.с. 34-43).
Вказані обставини підтверджують доводи позивача, що фактично відбулася реорганізація територіального органу Мін'юсту - ГТУЮ у Кіровоградській області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Кіровоградській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
Тож оскільки в ГТУЮ у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов'язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.
Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, що свідчить про протиправність наказу №932/к від 26.12.2019 року, відтак спірний наказ слід скасувати, а позов у цій частині вимог - задовольнити.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Зважаючи на те, що позивача протиправно звільнено з посади головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 28.12.2019 року, тому вона має бути поновлена на цій посаді з 28.12.2019 року.
Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні ) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки (а. с. 75), середньоденна заробітна плата позивача складала 621,45 грн. Час вимушеного прогулу з 28.12.2019р. до 08.09.2020р. складає 173 робочих дні. Таким чином, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу складає 107510,85 грн. (621,45*173=107510,85).
Відповідно до ст.371 ч.1 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Середня заробітна плата позивача за один місяць складає 13050,45грн. (621,45*21=13050,45) і в цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.
Заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач просить його стягнути з відповідача-2, натомість вказана вимога є безпідставною оскільки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися з відповідача-1, зважаючи на те, що саме в цей орган позивача поновлено на посаді, а не з відповідача-2 з яким позивач не перебувала у трудових відносинах.
Крім того, суд враховує, що станом на час вирішення справи, згідно відомостей з ЄДРПОУ відповідач-1, як юридична особа не припинена, а перебуває в стані припинення з 18.10.2019р., а тому в силу ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України правоздатність відповідача-1 не припинено, в т.ч. і в частині виконання зобов'язань, які виникли в процесі діяльності.
Розглядаючи позовні вимоги в частині коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадового окладу (а.с.183-186), суд зазначає, що вказана вимога та розрахунок заявлені позивачем є безпідставними виходячи з того, що, з урахуванням запровадження процедури припинення відповідача-1, позивачем не наведено жодного доказу що протягом 2020р. в штатному розпису відповідача-1 існувала посада головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області і відносно вказаної штатної одиниці відбувалось підвищення посадового окладу.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 ч Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 246, 382, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області №932/к від 26.12.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 "
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 28.12.2019 року.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 34894735) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.12.2019р. до 08.09.2020р. у сумі 107510,85 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 13050,45грн. звернути до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Повний текст рішення складено 17.09.2020р.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. Пасічник