16 вересня 2020 року м. Житомир
справа № 240/8840/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, стягнення коштів,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення 06.11.2019 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби;
- стягнути з Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби (виплата грошового забезпечення, які належали при звільненні з військової служби в сумі 2403,78 грн, проведені відповідачем 22.11.2019; виплата грошової компенсації за речове майно в сумі 14260,86 грн, відповідачем проведена 27.12.2019; виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 22773,72 грн відповідачем проведена 31.03.2020; виплата індексації грошового забезпечення в сумі 6423,66 грн відповідачем проведена 29.05.2020) за період з 07.11.2019 по 29.05.2020 у сумі 66600,40грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при виключенні зі списків особового складу відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, зокрема щодо виплати: грошового забезпечення, яке належало при звільненні з військової служби в сумі 2403,78грн; грошової компенсації за речове майно; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій; індексації грошового забезпечення. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним, як з особою звільненою з військової служби відповідачем проведено лише 29.05.2020 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 у справі №240/12494/19, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку.
Позивач, вважаючи що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем.
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№23451/20), у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах України, тому правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно-правовими, тому на них не розповсюджуються положення ст.ст.116-117 КЗпП.
Окрім того, зазначає, що компенсація за неотримане речове майно, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Постанови Кабінету Міністрів України №100.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Складення повного судового рішення відкладалось у зв"язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 17.08.2020 по 11.09.2020.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.05.2015 (а.с.5).
На підставі наказу начальника 9 прикордонного загону від 01.11.2019 №315-ОС старшину ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника 9 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 06.11.2019 №319-ОС, звільнено з військової служби за підпунктом «ґ» пунтку 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" та виключено зі списків особового складу частини з 06.11.2019 (а.с.6).
Згідно із рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 у справі №240/12494/19 позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 06.11.2019;
- зобов"язано Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 06.11.2019 (а.с.13-16).
Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , позивачу перераховано на картковий рахунок: грошове забезпечення (заробітну плату) у розмірі 2403,78 грн - 22.11.2019; грошову компенсацію за речове майно у розмірі 14260,86 грн - 27.12.2019; грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 22773,72 грн - 31.03.2020; індексацію грошового забезпечення у розмірі 6423,66 грн - 29.05.2020 (а.с.7).
Позивач, вважаючи що має право на стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв"язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, яке належало при звільненні з військової служби, грошової компенсації за речове майно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Крім того, статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов до висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що в день звільнення позивача - 06.11.2019, належні йому суми, зокрема індексації грошового забезпечення при звільненні виплачені не були. Остаточний розрахунок з позивачем Житомирським прикордонним загоном Державної прикордонної служби України проведено 29 травня 2020 року, про що свідчить виписка по картковому рахунку позивача (а.с.7).
Отже, відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обчислення середнього заробітку у даному випадку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно із пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Як свідчать відомості із довідки №54 про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 від 13 березня 2020 року, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 324,88 грн. ((9908,80*2)/61) (а.с.12 зворот).
Кількість днів затримки розрахунку з 07 листопада 2019 року по 28 травня 2020 року - 204 дні, а не 205 днів, як зазначає позивач. З урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, що має бути виплачений позивачеві у зв'язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні за період з 07 листопада 2019 року по 28 травня 2020 року, становить 66275,52 грн. (324,88 х 204).
Частиною першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_2 ) до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (вул.Промислова, 5, Житомир,10025, код ЄДРПОУ 14321914) про визнання дій протиправними, стягнення коштів, - задовольнити частково.
Стягнути з Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку з 07.11.2019 до 28.05.2020 розрахунку при звільненні в розмірі 66275 (шістдесят шість тисяч двісті сімдесят п"ять) грн 52 (п"ятдесят дві) коп.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення
Рішення суду складено в повному обсязі 16 вересня 2020 року.
Суддя А.В. Горовенко