ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.09.2020Справа № 910/5113/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс»
про стягнення 3 620 401,33 грн.
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Кравець І.В.
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» про стягнення 3 620 401,33 грн, що складається з 3 097 630,36 грн. основного боргу, 47 036, 96 грн 3% річних, 52 659,71 грн інфляційних втрат та 423 074, 30 грн пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки товару №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. в частині повної та своєчасної плати.
Ухвалою від 21.04.2020р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 20.05.2020р.
20.05.2020р. у зв'язку з перебування судді Спичака О.М. на навчанні в Національній школі суддів України судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 25.05.2020р. судом було призначено підготовче засідання на 17.06.2020р.
17.06.2020р. підготовче засідання відкладено на 08.07.2020р.
08.07.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.09.2020р.
Представник відповідача у судове засідання 02.09.2020р., як і в попередні засідання суду не з'явився, відзиву на позов не подав, проте, про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином.
З приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 02.09.2020р.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами.
Представником позивача у судовому засіданні 02.09.2020р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
В судовому засіданні 02.09.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,
17.11.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» (покупець) було укладено договір поставки №273/ПБ-16, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується за заявками покупця передавати у встановлений строк товарний бетон у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар і оплатити за нього грошову суму на умовах, викладених у договорі.
Згідно п.4.5 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. передача товару оформлюється товарно-транспортними накладними / видатковими накладними. Моментом передачі товару покупцеві є момент підписання покупцем відповідної товарно-транспортної накладної/видаткової накладної.
Відповідно до п.5.1 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. загальна ціна договору дорівнює вартості фактично поставленого товару та вартості доставки товару на об'єкт покупця у разі поставки товару на об'єкт покупця, та визначається на підставі підписаних сторонами протягом строку дії цього договору видаткових накладних.
Пунктами 5.4, 5.5 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. передбачено, що покупець оплачує фактично заявлений до поставки товар не пізніше 2 банківських днів до дати поставки. Відстрочення платежу можливе за умови узгодження сторонами іншого терміну оплати. Постачальник має право здійснювати поставку товару без здійснення покупцем попередньої оплати. В такому випадку оплата поставленого товару здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару.
У п.5.6 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. вказано, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі або інший рахунок, повідомлений покупцеві належним чином.
Пунктом 6.2.2 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. визначено, що за порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.
Згідно п.8.1 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. (в редакції додаткової угоди від 31.12.2018р.) договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення відтисками їх печаток та діє до 31.12.2019р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» прийнято товар, на підтвердження чого позивачем представлено до матеріалів справи видаткові накладні за період з 26.06.2019р. по 28.09.2019р. та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.08.2019р. по 15.08.2019р.
Одночасно, за поясненнями позивача, відповідачем було лише частково оплачено поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» товар внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» утворилась заборгованість на загальну суму 3 097 630,36 грн.
На підтвердження внесення часткових оплат за поставлений товар позивачем надано суду виписки з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон».
Порушення відповідачем своїх обов'язків зі своєчасної оплати товару за договором №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. і стало підставою для нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019р. по справі №904/2164/18.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Судом вище вказувалось, що пунктами 5.4, 5.5 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. передбачено, що покупець оплачує фактично заявлений до поставки товар не пізніше 2 банківських днів до дати поставки. Відстрочення платежу можливе за умови узгодження сторонами іншого терміну оплати. Постачальник має право здійснювати поставку товару без здійснення покупцем попередньої оплати. В такому випадку оплата поставленого товару здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару.
У п.5.6 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. вказано, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі або інший рахунок, повідомлений покупцеві належним чином.
У позовній заяві вказано, що постачальником у відповідності до п.5.5 договору здійснювалась поставка товару без здійснення покупцем попередньої оплати.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем товару за договором №273/ПБ-16 від 17.11.2016р., настав.
Проте, як було встановлено вище, відповідачем було лише частково оплачено поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» товар внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» утворилась заборгованість на загальну суму 3 097 630,36 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем обставини, які повідомлені позивачем, спростовано не було, доказів оплати в повному обсязі товару за договором №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. не надано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» в частині стягнення основного боргу в сумі 3 097 630,36 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 47 036, 96 грн 3% річних, 52 659,71 грн інфляційних втрат та 423 074, 30 грн пені. При цьому, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6.2.2 договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. визначено, що за порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. позивачем за період з 30.09.2019р. по 01.04.2020р. було нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Проте, при визначенні періоду нарахування неустойки позивачем не враховано, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №273/ПБ-16 від 17.11.2016р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.
Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування неустойки, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.
До того ж, у визначенні початкової дати прострочення за товар, який було поставлено позивачем у період з 16.09.2019р. по 28.09.2019р. позивачем не враховано, що за приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Суд зазначає, що пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, після здійснення власного перерахунку пені з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та вірного періоду прострочення, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на загальну суму 358 548,97 грн.
Одночасно, у розрахунку 3% річних позивачем було допущено такі ж помилки у визначенні початкової дати прострочення, як і при нарахуванні неустойки. За розрахунком суду обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 46 417,48 грн.
Стосовно нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.
Проте, наведене позивачем при нарахуванні інфляційних втрат враховано не було. Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 15 466,49 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» ( 01011, місто Київ, вул.Рибальська, будинок 13, ЄДРПОУ 36590344) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромат «Спецбетон» (03680, місто Київ, вул.Пшенична, будинок 2, ЄДРПОУ 39038754) основний борг в сумі 3 097 630,36 грн., пеню в розмірі 358 548,97 грн., 3% річних в розмірі 46 417,48 грн., інфляційні втрати в сумі 15 466,49 грн. та судовий збір в сумі 52770,95 грн.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 17.09.2020р.
Суддя Спичак О.М.