Єдиний унікальний номер 227/822/20
Номер провадження 22-ц/804/2563/20
15 вересня 2020 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Кішкіної І.В.,
суддів Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря Ротар Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу №227/822/20 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2020 року (суддя Хоменко Д.Є.),
05 березня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зазначивши в обґрунтовуючи позову, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 04 травня 2017 року, згідно якої отримав кредит у сумі 25000 грн. у вигляді встановлено кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення кредиту, виникла заборгованість станом на 19 січня 2020 року у сумі 50939,09 грн., що складається з: 34417,29 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 9663,62 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, 3956,32 грн. - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2401,86 грн. - штраф (процентна складова). Просив стягнути на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 50939,09 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн.
Заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2020 року позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04 травня 2017 року в сумі 34417,29 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1420,23 грн. У задоволенні іншої частини позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовлено.
З вказаним рішенням не погодився позивач АТ КБ «Приватбанк» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні суми та ухвалити нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків та штрафів за кредитом, оскільки під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку щодо умов кредитування, при цьому зазначив, що він ознайомлений з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, в якому також зазначено процентну ставку в межах та поза межами пільгового періоду, наслідки прострочення виконання чи невиконання зобов'язань за договором, у тому числі: прострочення більш ніж на 30 днів за обов'язковими платежами за карткою, процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту та інше. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчить про укладання сторонами кредитного договору. При цьому, судом першої інстанції не враховані правові позиції Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, 28 березня 2019 року, 06 лютого 2018 року, 17 квітня 2019 року, відповідно до яких Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці умови були чинними під час укладання договору.
Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не надано.
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надав лист, згідно якого просив справу розглянути за відсутності представника.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином на сайті апеляційного суду.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.
В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та штрафів.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту позивачем не оскаржується, а тому апеляційний суд не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що 04 травня 2017 року між акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 25000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (а.с.8).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, та які разом з пам'яткою клієнта і тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і погоджується з його умовами.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданому позивачем, відповідач порушував графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачував та у зв'язку з чим станом на 19 січня 2020 року відповідач має заборгованість в сумі 50939,09 грн., а саме: заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 34417,29 грн., заборгованість за простроченими відсотками в сумі 9663,62 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 в сумі 3956,32 грн., штрафи - 500 грн. (фіксована частина) та 2401,86 грн. (процентна складова) (а.с.5-7).
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що анкета-заява, яка підписана відповідачем, не містить ознак узгодження в письмовій формі умов щодо розміру процентів за користування кредитом та штрафів, тому стягненню підлягає тіло кредиту.
Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «Приватбанк».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Проте, в заяві позичальника від 08 лютого 2019 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
АТ КБ «Приватбанк», пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір відсотків і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 травня 2017 року, посилався на Витяг з тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід'ємні частини спірного договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку розміщені на сайті, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, апеляційний суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Апеляційний суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розміщений на сайті банку, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 травня 2017 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно із частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» слід стягнути суму непогашеного тіла кредиту 34417,29 грн., а в частині позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків та штрафів відмовити.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред'явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено статтею 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду.
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення частини відмови в задоволенні позову про стягнення відсотків та штрафів залишенню без змін, в іншій частині рішення не оскаржувалось.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення відсотків та штрафу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 вересня 2020 року.
Судді І.В. Кішкіна
Т.В. Космачевська
О.В. Халаджи