Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 264/8278/15-ц
провадження № 61-31369св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Журавель В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 червня 2017 року в складі судді Кузнецова Д. В. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М., Зайцевої С. А.,
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк»
У грудні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вимоги обґрунтовані тим, що 17 серпня 2007 року між ним і відповідачем укладений кредитний договір № MR14GK04000106, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 9 100 доларів США строком до 16 серпня 2017 року зі сплатою відсотків у розмірі 0,84 % щомісяця, а також комісії у розмірі 0,20 % щомісяця у період сплати від суми виданого кредиту. Погашення кредиту мало відбуватися щомісячними платежами у розмірі 122,70 доларів США (до складу платежу входять тіло кредиту, відсотки та комісія (винагорода)).
У порушення умов кредитного договору відповідач грошові кошти не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої станом на 09 грудня 2015 року становить 2 887,36 доларів США, та яка складається: із заборгованості за кредитом - 2 334,68 доларів США, заборгованості за відсотками - 244,79 доларів США, комісії - 160 доларів США, штрафу (фіксованої частини) - 10,91 доларів США, штрафу (відсоткової складової) - 136,97 доларів США.
У зв'язку з наведеним банк просив стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі.
Короткий зміст зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 .
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.
Позов мотивований тим, що 17 серпня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № MR14GK04000106, за яким йому наданий кредит у сумі 8 000 доларів США для придбання житла та 1 100 доларів США на сплату страхових платежів строком до 16 серпня 2017 року.
З метою забезпечення зобов'язань за кредитом 17 серпня 2007 року сторони уклали договір іпотеки квартири.
Вважав, що умови кредитного договору про розрахунки між банком - резидентом України та позичальником - громадянином України в іноземній валюті є суттєвим порушенням норм чинного законодавства та прав позичальника у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки грошовою одиницею України є гривня. Фізична особа не має права отримувати кредити в іноземній валюті та повертати банку кредит і відсотки за користування кредитом в іноземній валюті.
Оспорюваний кредитний договір містить норми, які порушують цивільне законодавство України, що є підставою для визнання його недійсним (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Банк не надав для ознайомлення відповідної ліцензії та не долучив її до кредитного договору.
Усупереч статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору його не повідомлено про сукупну вартість кредиту та про переваги чи недоліки пропонованої схеми кредитування, не попереджено про валютні ризики, не наданий графік платежів; кредитний договір містить інші несправедливі умови, зокрема, щодо обов'язку сплати відсотків після смерті позичальника та сплати подвійного розміру відсотків у разі порушення зобов'язань за кредитним договором.
Просив визнати недійсними кредитний договір від 17 серпня 2007 року № MR14GK04000106 та договір іпотеки від 17 серпня 2007 року № MR14GK04000106.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 09 грудня 2015 року в загальній сумі 2 739,47 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 2 334,68 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 244,79 доларів США, комісії за користуванням кредитом у сумі 160,00 доларів США.
У задоволенні інших позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суди виходили з доведеності факту неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, наявності заборгованості у вищевказаному розмірі, що є підставою для її стягнення.
Вимоги про стягнення штрафних санкцій з 2015 року не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 зареєстрований і проживає в зоні проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_1 (згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку).
При відмові у задоволенні зустрічного позову суди вважали, що ОСОБА_1 не довів факт вчинення банком активних дій, спрямованих на формування у нього помилкової уяви щодо сукупної вартості кредиту та валютних ризиків.
Перед укладенням кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування, про що свідчить анкета-заява від 13 серпня 2007 року, (договір укладено 17 серпня 2007 року), яка містить відомості щодо конкретної суми кредиту, відсоткової ставки та розміру комісії. Оспорюваний кредитний договір від 17 серпня 2007 року у розділі 7 «Особливі умови» містить умови кредитування, розмір та строк проведення платежів, порядок сплати та інше.
Апеляційний суд зазначив, що необхідності у складанні графіку погашення заборгованості за кредитом окремим документом, на що посилався ОСОБА_1 у своєму позові, немає, оскільки у кредитному договорі чітко визначено дати і щомісячні суми до сплати, що є достатнім для визначення обсягу фінансових зобов'язань позичальника.
Оскільки оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому до січня 2015 року виконував їх, банк ознайомив його з цими умовами, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, відсоткової ставки, порядку погашення кредитної заборгованості, підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту та договору іпотеки відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» немає.
Короткий зміст касаційної скарги
У вересні 2017 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених вимог АТ КБ «ПриватБанк» та відмови у задоволенні його позову, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення його зустрічного позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Справу № 264/8278/15-ц передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
ОСОБА_1 зазначає, що банк не надав суду доказів на підтвердження того, що він отримав кредит, поточний рахунок на його ім'я не відкривався.
У порушення Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав йому інформацію про сукупну вартість кредиту, розрахунок розміру відсотків за користування кредитом, графіки платежів, не попередив про валютні ризики під час виконання кредитного договору.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог за первісним позовом та відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом. У частині відмови у стягненні штрафів за первісним позовом рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.
Короткий зміст заперечення
Представник АТ КБ «ПриватБанк» подав заперечення, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в оскарженій частині.
Обставини справи
Суди встановили, що 17 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № MR14GK04000106, відповідно до умов якого (пункту 7.1) банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк із 17 серпня 2007 року до 16 серпня 2017 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 8 000 доларів США на придбання жилої нерухомості, а також у розмірі 1 100 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % щомісяця на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту.
Цим же пунктом кредитного договору передбачено, що погашення заборгованості за договором здійснюється у такому порядку: щомісяця у період сплати, за який приймається період із 24 до 28 число кожного місяця, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 122,70 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди.
Згідно з пунктом 7.2 кредитного договору для виконання договору банк відкриває позичальнику рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди та інших платежів.
Повернення кредиту забезпечене договором іпотеки від 17 серпня 2007 року № MR14GK04000106, відповідно до умов ОСОБА_1 передав в іпотеку АТ КБ «ПриватБанк» однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно з наданим АТ КБ «ПриватБанк» розрахунком станом на 09 грудня 2015 року розмір заборгованості за вищевказаним кредитним договором становить 2 887,68 доларів США, з яких: 2 334,68 доларів США заборгованості за кредитом, 244,79 доларів США заборгованості за відсотками, 160 доларів США комісії за користуванням кредитом, а також 10,91 доларів США штрафу (фіксованої частини), 136,97 доларів США штрафу (відсоткової складової).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції станом на 07 лютого 2020 року).
Щодо вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісії
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
17 серпня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, на виконання якого банк надав останньому кредит у розмірі 8 000 доларів США та 1 100 доларів для сплати страхових платежів.
Позичальник належним чином не виконував узятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 09 грудня 2015 року виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 334,68 доларів США та заборгованості за відсотками в розмірі 244,79 доларів США, на підтвердження чого представник АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідний розрахунок.
Установивши, що боржник добровільно не повернув банку заборгованість за кредитом і відсотками, вищезазначеного розрахунку не спростував, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки про стягнення цих коштів.
У зв'язку з наведеним рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками підлягають залишенню без змін.
Разом із тим колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з позичальника комісії у розмірі 160 доларів США з огляду на наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) міститься висновок про те, що «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.».
У пункті 7.1 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом установлена сплата винагороди щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
Відповідно до наданого банком розрахунку розмір вищевказаної винагороди (комісії) становить 160 доларів США.
Ураховуючи те, що зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним.
При розгляді справи суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин помилково стягнули з боржника комісію, що є підставою для скасування оскаржених судових рішень у цій частині вимог банку з ухваленням нового рішення про залишення вказаних вимог без задоволення.
Стосовно зустрічних позовних вимог
При відмові у задоволенні зустрічного позову суди зробили висновки про те, що оскільки кредитний договір підписаний обома сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому до січня 2015 року виконував їх, банк ознайомив його з цими умовами, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, відсоткової ставки, комісії порядку погашення кредитної заборгованості, підстав для визнання його недійсним, а також договору іпотеки, немає. ОСОБА_1 не довів факт вчинення банком активних дій, спрямованих на формування у нього помилкової уяви щодо сукупної вартості кредиту та валютних ризиків.
Колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову, проте не в повній мірі може погодитись з мотивами такої відмови.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Суди встановили, що при укладенні кредитного договору позичальник був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитування, про що свідчить зміст розділу 7 кредитного договору «Особливі умови», у якому визначені розмір кредиту, відсотків, щомісячного платежу, порядку сплати та інше. Оспорені правочини підписані обома сторонами. При цьому банк надав відповідні ліцензії на здійснення валютних операцій.
Укладенню кредитного договору передувало підписання ОСОБА_1 анкети-заяви від 13 серпня 2007 року, який власноруч вказав, що сума кредиту становить 8 000 доларів США, строк кредитування - 120 місяців, відсоткова ставка - 0,84 % щомісяця, мета - придбання житла.
Таким чином, суди зробили обґрунтовані висновки, про те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про умови надання кредиту та банк мав право надавати кредит в іноземній валюті, у зв'язку з чим підстав для визнання недійсними опорених правочинів немає.
Разом із тим при розгляді справи суди попередніх інстанцій не врахували, що пункт 7.1 кредитного договору у частині встановлення комісії у розмірі 0,20 % щомісяця від суми виданого кредиту є нікчемним, оскільки суперечить положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) та статті 228 ЦК України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій у частині зустрічних позовних вимог про визнання недійсними пунктів кредитного договору (щодо комісії) підлягають зміні у мотивувальній частині з викладенням їх у редакції цієї постанови, в іншій частині - залишенню без змін.
Висновок за наслідками розгляду касаційної скарги
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог первісного позову про стягнення комісії - скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, рішення судів у частині вимог первісного позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками - залишенню без змін, рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог зустрічного позову - зміні з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України (в редакції станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року у частині вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення комісії скасувати.
У задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення комісії відмовити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору (щодо комісії) змінити в мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. І. Журавель Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук