Справа № 405/681/19
1-кп/405/18/19
14 вересня 2020 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кропивницького кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.12.2018 № 12018120020010483 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, який не має утриманців, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю:
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
встановив:
02.11.2018 о 02 год. 30 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на проїжджій частині вулиці біля кафе «Куба 3» за адресою: м.Кропивницький, вул. В'ячеслава Чорновола, 36Б, в ході словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_7 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, наніс ОСОБА_7 два удари кулаками лівої та правої руки в область обличчя, від чого ОСОБА_7 впав на асфальтне покриття. При падінні з положення стоячи, з наданням тілу потерпілого ОСОБА_7 додаткового прискорення, останній від удару тім'яною ділянкою голови об асфальтне покриття отримав тілесні ушкодження у вигляді черепно - мозкової травми: забою головного мозку середнього ступеню, субарахноідального крововиливу, епідуральної гематоми в тім'яній ділянці зліва (на рівні лінії перелому), лінійного перелому тім'яної та скроневої кістки зліва з переходом на основу черепа (середню черепну ямку), гематоми вилицевої та скроневої ділянки зліва, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, просив кваліфікувати його дій за ст.128 КК України, так як у нього не було умислу на нанесення потерпілому тяжких тілесних пошкоджень. Крім цього вказав, що 02.11.2018 відпочивав в кафе «Куба №3» зі своїм братом, де вживали алкогольні напої, після чого у нього в середині кафе виник словесний конфлікт з раніше невідомою йому особою, а саме: ОСОБА_7 . В подальшому ОСОБА_7 запропонував йому вийти на вулицю. Вийшовши на вулицю, ОСОБА_7 був зі своїм товаришем, а він - зі своїм братом. В ході розмови ОСОБА_7 почав висловлюватись на адресу ОСОБА_4 нецензурною лайкою з приводу його національності та мови, провокував його, внаслідок чого він наніс ОСОБА_7 два удари, а саме: лівою рукою в обличчя, потім вдарив правою, внаслідок чого ОСОБА_7 впав. Відразу після цього на нього напав товариш ОСОБА_7 . Поки ОСОБА_7 лежав на асфальті, він, пробігаючи поряд в збудженому стані, по дотичній наніс удар ногою, який вийшов слабким. Після він зайшов до кафе та сказав його працівникам, щоб ті викликали швидку, так як відбулась бійка, та сказав, що потрібна вода потерпілому. Після цих подій він телефонував потерпілому в лікарню та цікавився про стан здоров'я останнього, питав як допомогти. Через деякий час ОСОБА_7 сам зателефонував та сказав йому, що потрібні гроші на лікування, а саме: 3 тис. доларів США, проте такої суми у нього не було, та повідомив його про те, що він може взяти кредит на суму 10 тис. грн., на що потерпілий погодився. Десять тисяч гривень були передані ОСОБА_7 , про що останній написав розписку. Матеріальну шкоду, яка зазначена в цивільному позові не визнав, оскільки вже відшкодована, а моральну шкоду, враховуючи страждання, спричиненні потерпілому та матеріальний стан, визнав в сумі 10 тис. грн. Обвинувачений вказав, що просив вибачення у потерпілого і перепросив в судовому засіданні, щиро жалкує щодо вчиненого, засуджує свої дії, розуміє, що завдав шкоду потерпілому та намагався в межах своїх матеріальних можливостей (так як він працює в автомайстерні неофіційно) відшкодувати потерпілому завдану шкоду.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий пояснив, що з 01.11.2018 на 02.11.2018 відпочивав в кафе «Куба» з товаришами, через деякий час товариші пішли. В кафе він зустрів свого товариша ОСОБА_9 , почали вживати алкогольні напої, не танцювали, майже ні з ким не спілкувались, через деякий час разом з ОСОБА_9 вийшли на вулицю, щоб покурити. На подвір'ї біля кафе ОСОБА_9 зустрів товариша та залишився, а він вирішив повернутись до кафе. Біля вхідних дверей в кафе ОСОБА_10 майже його зачепив дверми, він зробив йому зауваження, після чого ОСОБА_10 запропонував йому відійти на поїжджу частину. Під час розмови ОСОБА_10 почав запитувати у нього, чому його вважають «особою з іншим кольором шкіри» та інші подібні запитання, хоча йому було незрозуміло, чому саме у нього ОСОБА_10 це запитує, оскільки він до цього ОСОБА_10 не ображав. Через деякий час до них підійшов його ( ОСОБА_11 ) знайомий та запитав, що трапилось. ОСОБА_10 сказав, щоб ми зачекали та пішов до клубу, звідки повернуся разом зі свідком, вони продовжили розмову та почали один одного ображати через конфліктну ситуацію, після чого ОСОБА_10 наніс йому два удари кулаком в обличчя, він впав та втратив свідомість. Пам'ятає, що приїхав до дому на таксі з товаришем, зі слів товариша дізнався, що викликали швидку допомогу, та він від неї відмовився, але цього не пам'ятає. Крім того, потерпілий підтримав цивільний позов, просив його задовольнити та зазначив, що обвинувачений передав йому 10 000 гривень на лікування.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що відпочивав зі своїм братом ОСОБА_13 в кафе «Куба», точної дати не пам'ятає, вживали алкогольні напої - пиво чи коньяк, ОСОБА_10 зачепив потерпілого дверми, на що почув від потерпілого образи «не русский», «чурка» та почав його ( ОСОБА_10 ) штовхати. ОСОБА_10 та раніше невідома йому особа чоловічої статі почали про щось розмовляти, після чого вийшли на вулицю. Перебуваючи на вулиці, ОСОБА_10 підійшов до потерпілого та вони почали з'ясовувати стосунки (ображали один одного), невдовзі почалась бійка через дорогу від кафе, хто кому наносив тілесні ушкодження, він не бачив. Під час бійки йому наносили тілесні ушкодження, а він у відповідь, кому саме, не знає, хто саме наносив удари ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , він не бачив, тому що було темно. Потерпілий йому ударів не наносив, після бійки побачив, що потерпілий лежав на дорозі під бордюром з розбитою головою. Він поливав його водою. Швидку допомогу потерпілому викликали працівники кафе. Від швидкої допомоги потерпілий відмовився, на таксі поїхав додому. Після події він запитав у товариша потерпілого з приводу бійки, на що він відповів, що потерпілий почав чіплятись до нього ( ОСОБА_4 ) через те, що у нього інший колір шкіри.
Вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, крім показів обвинуваченого, потерпілого та свідка, які були допитані під час судового розгляду, підтверджуються сукупністю наступних доказазів, належність та допустимість яких встановлено під час розгляду справи по суті, а саме:
-протоколом огляду місця події від 20.12.2018, а саме: ділянка місцевості, що розташована біля входу до приміщення караоке барку «Куба №3» по вул. В'ячеслава Чорновола, 36, м. Кропивницький (а.п. 125-126);
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотозніками, згідно якого ОСОБА_7 в присутності двох понятих впізнав на фотознімку №1 особу чоловічої статі, яка 02.11.2018 приблизно о 02 год. 25 хв. нанесла йому тілесні ушкодження біля кафе «Куба №3), та довідкою до протоколу, яка вказує на те, що на фотознімку №1 зображений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.п. 127-129);
-протоколом проведення слідчого експерименту від 20.12.2018, згідно якого 20.12.2018 ОСОБА_7 розповів в присутності двох понятих про обставини нанесення йому невстановленою особою ромської національності тілесних ушкоджень біля кафе «Куба №3» та фототаблицею до нього (а.п. 130 - 133);
-відеозаписом з камер спостереження на диску для лазерних систем зчитування DVD - RW диском помаранчевого кольору, марки Videx excellenti, на якому зафіксовано факт вчинення кримінального правопорушення, під час перегляду якого обвинувачений впізнав себе на даному відео та підтвердив те, що дійсно він наніс ОСОБА_7 два удари в область голови, від яких останній впав на асфальтне покриття (а.п. 134-135);
-протоколом огляду предметів від 20.12.2018, з якого видно, що слідчим оглянуто диск, який додано потерпілим до матеріалів кримінального провадження, в ході огляду якого слідчим встановлено, що 02.11.2018, починаючи з 02:26:57, двері кафе «Куба №3» різко відкриваються та звідки виходить ОСОБА_4 , та між ним з ОСОБА_7 виникає розмова, а 02:30:06 ОСОБА_4 наносить один удар кулаком лівої руки, а потім відразу кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_7 , від чого останній падає на асфальт, після чого 02:30:16 ОСОБА_4 наносить ОСОБА_7 , який лежить на асфальті удар правою ногою в область голови праворуч (а.п. 136-137);
-висновком експерта №18 від 21.01.2020, який складено лікарем КЗ «Кіровоградське обласне СМЕ» ДОЗ Кіровоградської обласної державної адміністрації ОСОБА_16 за результатами провадження судово-медичної експертизи ОСОБА_7 , 1998 року народження, яка призначена у кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_17 , яким встановлено, що наявні у ОСОБА_7 тілесні ушкодження, а саме: черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку середнього ступеня, субарахноідального крововиливу, епідуральної гематоми в тім'яній діляньці зліва (на рівні лінії перелому), лінійного перелому тім'яної та скроневої кістки зліва з переходом на основу черепа (середню черепну ямку), гематоми вилицевої та скроневої ділянки зліва, - утворитись у вказаній в ухвалі слідчого судді строк при падінні положення стоячи з наданням тілу додаткового прискорення та ударом тім'яною ділянкою голови об тверду поверхню та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент їх спричинення; ця черепно-мозкова травма утворилась від не менше одного травматичного впливу; пошкоджень, характерних для утворення при боротьбі чи самообороні в медичній документації не описані; механізм тілесних ушкоджень, виявлених при проведення судово-медичної експертизи у ОСОБА_7 не суперечить механізму, на який вказує потерпілий в протоколі проведення слідчого експерименту від 20.12.2018 (а.п.140-142).
Приведенні вище та дослідженні в судовому засіданні докази є належним, достовірними та допустимими, так як вони отримані органом досудового розслідування у порядку, встановленому КПК України, та містять у собі фактичні дані, які вказують на місце, час та спосіб вчинення ОСОБА_4 злочину та розмір завданої злочином шкоди за обставин, встановлених судом.
Частина 1 ст. 86 КПК України встановлює юридичну форму даних стосовно обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Порядок отримання доказів, вказаних у п. 2 ст. 84 КПК України, передбачає дотримання певних вимог, зокрема, законність процесуального джерела доказів.
Тобто, докази повинні бути отримані тільки із тих процесуальних джерел, що вказані у ч. 2 ст. 84 КПК України. Перелік їх вичерпний і не підлягає розширеному тлумаченню. Процесуальними джерелами доказів є показання (підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, експерта), речові докази, документи, висновки експертів.
Проаналізувавши зазначені вище норми, суд приходить до висновку, що заява від 19.12.2018 потерпілого щодо вчинення відносно нього злочину та витяг з реєстру досудових розслідувань (а.п.122-124), які були надані стороною обвинувачення, не є процесуальним джерелом доказів, тому вони не є належними доказами і не можуть бути враховані судом на підтвердження винності обвинуваченого у вчиненні злочину.
При вирішенні питання щодо кваліфікації дій обвинуваченого, суд виходить з наступного.
Так, за нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).
Необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) характеризується аналогічними елементами об'єктивної сторони, а за суб'єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких надано у ст. 25 КК України.
Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережне заподіяння таких ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивними сторонами цих злочинів.
Виходячи з установлених судом обставин справи вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 під час конфлікту з ОСОБА_7 наніс останньому один удар кулаком лівої руки та один удар правої руки в область обличчя, від чого потерпілий упав на асфальтне покриття й, ударившись тім'яною ділянкою голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Проте, орган досудового розслідування, установивши обставини, за яких потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, дав діям ОСОБА_4 неправильну юридичну оцінку.
Так, у вказаному вище висновку експерта, який ніким не оспорюється, експерт вказав про те, що наявні у потерпілого тілесні ушкодження утворились при падінні положення стоячи з наданням тілу додаткового прискорення та ударом тім'яною ділянкою голови об тверду поверхню та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент їх спричинення.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий вказав, що обвинувачений наніс йому два сильних удари в область голови, від чого потерпілий втратив рівновагу та впав на асфальт, в результаті падання потерпілий втратив свідомість.
З переглянутого в судовому засіданні відео з камер спостереження кафе «Куба №3» видно, як обвинувачений наносить ногою удар в область голови, який пройшов по дотичній. Відповідно до висновку експерта №18 від 21.01.2020 встановлені тяжкі тілесні ушкодження утворились саме від удару тім'яною ділянкою голови на тверду поверхню при падіння з положення стоячи з наданням тілу додаткового прискорення. Відповідно дані докази та показання обвинуваченого, що послідуючий удар ногою потерпілому, який лежав на асфальтному покриті, пройшов по дотичній, дають підстави зробити суду висновок, що удар ногою не призвів до тяжких тілесних ушкоджень потерпілого та не вказує на наявність умислу обвинуваченого на завдання тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. Інші зібрані та досліджені в суді докази не суперечать та не спростовують даний висновок суду.
Згідно з положеннями ст.62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Підстав вважати, що від двох нанесених ударів в обличчя, та послідуючого удару ногою по дотичній в обличчя, а не від удару тім'яною ділянкою голови на тверду поверхню, було заподіяно потерпілому тілесні ушкодження, немає.
Крім того, не знайшло своє підтвердження в судовому засіданні втрата потерпілим свідомості від отриманої черепно-мозкової травми. Так, хоча потерпілий під час досудового розслідування та судового розгляду стверджував, що втрачав свідомість, однак, як підтвердив сам потерпілий в судовому засіданні, під час першого огляду лікарем він зазначав, що свідомість після удару головою не втрачав, що, зокрема, відображено у дослідницькій частині висновку експерта № 18 від 21.01.2019 (а.п. 141). Обґрунтованих доводів з приводу зміни своєї позиції щодо втрати ним свідомості потерпілий не навів суду. Крім того, відповідно у вказаному висновку експерт зазначив, що «як правило черепно-мозкова травма супроводжується втратою свідомості, але судово-медичних даних чи мала місце в даному випадку втрата свідомості, немає» (а.п.142).
Натомість докази у кримінальному провадженні дають підстави для висновку, що тяжке тілесне ушкодження у потерпілого було результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого ОСОБА_4 , хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити, а тому в діях обвинуваченого вбачається необережна форма вини у виді злочинної недбалості.
Отже, в конкретному випадку мало місце не умисне, а необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим дії ОСОБА_4 підлягають перекваліфікації з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України із призначенням йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.
Вказані висновки суду повністю узгоджується з правовою позицією, яка висловлена ВС ККС в ухвалі від 12 лютого 2019 року у справі № 1-100/11 (провадження 51-131 км 18).
Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення № 42310/04, п.150, від 21.04.2011).
Таким чином, суд констатує доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочині за обставин, встановлених судом.
Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ст. 128 КК України, як необережне тяжке тілесне ушкодження.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, встановлених у санкціях частин статей Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинені злочини, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочини, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, офіційно не працює, не одружений, утриманців не має, за місцем проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався (а.с.143-148).
Згідно досудової доповіді від 05.03.2019 встановлено, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_4 органом пробації оцінюється, як середній. Ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як високий. Орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без позбавлення волі (а.с.63,64).
Щире каяття суд відповідно до ст. 66 КК України визнає обставиною, що пом'якшує покарання. Так, крім визнання обвинуваченим факту вчинення злочинних дій, на переконання суду, ОСОБА_4 дійсно та відверто, а не уявно, визнав свою провину у вчиненому злочині, щиро жалкує з приводу вчиненого злочину та засуджує свою поведінку, що виразилось у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілого, намаганні відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Відповідно потерпілий підтвердив в судовому засіданні, що обвинувачений цікавився його здоров'ям, коли він перебував у лікарні, просив у нього вибачення, та надав 10 тисяч гривень на лікування.
Обставин, відповідно до ст. 67 КК України, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , є вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Із врахуванням всіх обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, думки потерпілого, який просив суд призначити покарання, враховуючи шкоду, яку завдав йому обвинувачений, особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді обмеження волі в межах санкції ст. 128 КК України, на строк, який наближений до середнього строку.
Підстав для застосування ст.ст. 69, 69-1 КК України судом не встановлено.
Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості застосувати ст.75 КК України. Так, суд ураховує, зокрема: ступінь тяжкості вчиненого злочину, що належить до категорії нетяжких; те, що злочин неумисний; обставини, що передували події: образливі вирази висловлені не тільки обвинуваченим в бік потерпілого, але і потерпілого в бік обвинуваченого; реальні добровільні дії обвинуваченого по наданні матеріальної допомоги потерпілому у його лікуванні після вчиненого злочину; те, що обвинувачений позитивно характеризується та раніше не притягувався до кримінальної відповідальності; наявність не тільки обтяжуючої обставини, але і пом'якшуючої покарання обставини. Таким чином, суд, діючи в межах своїх повноважень, встановив підстави для застосування положення ст. 75 КК України, тобто звільнення обвинуваченого від відбуття основного покарання з випробуванням на строк, який відповідно до частини 4 зазначеної статті є середнім, але в умовах здійснення контролю за поведінкою ОСОБА_4 під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Потерпілим ОСОБА_7 заявлений цивільний позов про відшкодування майнової шкоди в сумі 6483 гривень 68 копійок та моральної шкоди в сумі 5 768 755 гривень 20 копійок (а.с.36-48, 50-57, 161,162), який обвинувачений визнав в частині відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 грн., в іншій частині позову просив відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до частини 5 зазначеної статті Кодексу цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно із ч. 1 ст. 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України, шкода, заподіяна злочинними діями, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з цим, потерпілим в цивільному позові вказано, що йому заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 6483,68 грн., в обґрунтування цього розміру надав копії чеків, оригінали яких оглянуті судом у судовому засіданні, проте обвинувачений вказав, що надав потерпілому на лікування кошти в сумі 10 000 грн., що було підтверджено потерпілим в судовому засіданні. У зв'язку з чим, суд вважає, що матеріальна шкода повністю відшкодована потерпілому, а тому цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди задоволенню не підлягає.
Згідно вимог ст. 23, ст.1167 ЦК України моральна шкода заподіяна особі підлягає відшкодуванню, якщо шкода заподіяна знищенням, пошкодженням майна, знівеченням або ушкодженням здоров'я тощо. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, його майнового стану, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості.
Вирішуючи заявлену вимогу про відшкодування моральної шкоди в сумі 5 768 755,20 грн., суд зважає на те, що наслідком дій ОСОБА_4 стало спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, останній пережив фізичний біль та страждання, як при отриманні таких так і в період лікування. Поруч з цим, заявлений потерпілим розмір моральної шкоди суд вважає завищеним, оскільки він не надав суду достатніх обґрунтованих даних, з яких міркувань виходив, визначаючи шкоду саме в заявленому розмірі, тому визначаючи суму заподіяної моральної шкоди потерпілому, суд бере до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення відносно потерпілого, враховує ступінь вини обвинуваченого, і виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визначає розмір заподіяної моральної шкоди потерпілому в сумі 30 000 грн., яка підлягає стягненню з обвинуваченого.
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.128 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 8 (вісім) місяців.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки, поклавши на нього обов'язки відповідно до ст. 76 КК України:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Контроль за поведінкою засудженого ОСОБА_4 покласти на уповноважений орган з питань пробації за місцем його проживання.
Речовий доказ - оптичний диску для лазерних систем зчитування DWD - RW помаранчевого кольору (марки Videx excellenti) з відеозаписом, - залишити при матеріалах кримінального провадження, що перебувають в суді.
Цивільний позов ОСОБА_7 щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди до ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 30 000 (тридцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок суду згідно зі ст.ст. 395, 396 КПК України може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом 30 діб з моменту його проголошення.
Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Ленінському районному суді м. Кіровограда копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Суддя Ленінського
районного суду
м. Кіровограда ОСОБА_18