14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 240/10970/19
адміністративне провадження № К/9901/21862/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Рибачука А.І., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі № 240/10970/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, в якому, беручи до уваги заяву щодо уточнення (збільшення) позовних вимог, що зареєстрована судом 11.01.2020, просила суд:
визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, яка призвела до ненарахування та невиплати їй, починаючи з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, починаючи з 17.07.2018 нарахувати та виплатити їй щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, що дорівнює 40 % мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
стягнути з Управління праці та соціального захисту населенім Овруцької районної державної адміністрації на мою користь на відшкодування матеріальної шкоди, завданої його протиправною бездіяльністю: 28 221 грн - не нараховані та не виплачені їй за період з 17.07.2018 року по 31 грудня 2019 року включно, грошові кошти у вигляді щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства (сума основного боргу) 1 099,2 грн понесених нею за вказаний період інфляційних втрат, а також три проценти річних від простроченої суми, що складає 846,63 грн, а всього з нього на її користь стягнути (28 221 грн + 1 099,2 грн + 846,63 грн) = 30 166,83 (тридцять тисяч 166,83) грн.
допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення грошової допомоги за один місяць 2019 року у сумі 1 669,2 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Дослідивши зміст касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити з огляду на таке.
Приписами пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Цей принцип конкретизований у положеннях частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України, у редакції, чинній з 08.02.2020) й частини першої статті 328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Тому розв'язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд, насамперед, має з'ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку.
Законодавець у КАС України встановив диференційований (розрізнений) підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах.
За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
У частині шостій статті 12 КАС України закріплено перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положеннями пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Спір у цій справі виник через бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, яка призвела до ненарахування та невиплати позивачці, починаючи з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». І тому з огляду на те, що предметом спору є бездіяльність суб'єкта владних повноважень стосовно нарахування та виплати скаржниці грошової допомоги, ця справа є справою незначної складності відповідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України.
Водночас за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
У касаційній скарзі заявниця зазначає про обставини, на підставі яких з Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації слід, як вона вважає, стягнути на її користь відшкодування матеріальної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідача: 28 221 грн - не нараховані та не виплачені їй за період з 17.07.2018 року по 31 грудня 2019 року включно, грошові кошти у вигляді щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства (сума основного боргу) 1 099,2 грн понесених нею за вказаний період інфляційних втрат, а також три проценти річних від простроченої суми, що складає 846,63 грн, а всього з нього на її користь стягнути (28 221 грн + 1 099,2 грн + 846,63 грн) = 30 166,83 (тридцять тисяч 166,83) гривні. Одночасно скаржниця надає правове обґрунтування наведеним нею обставинам.
Натомість ці обставини та аргументи не є підставою для касаційного перегляду справи незначної складності, оскільки скаржниця не обґрунтувала у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи була вона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Суд касаційної інстанції також не встановив випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Одночасно колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду уже викладала у своїй постанові від 11.12.2019 у зразковій справі № 240/4946/18 висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, яке (таке питання) порушене в касаційній скарзі на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі № 240/10970/19, а суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до такого висновку.
Своєю чергою заявниця у своїй касаційній скарзі заявляє про потребу відступлення від правового висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у зразковій справі № 240/4946/18 щодо обчислення розміру щомісячної грошової допомоги, належної до сплати на її користь.
Колегія суддів не вбачає підстав для того, щоб не погодитися з висновком, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, про те, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Тому Верховний Суд не встановив підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18.
Щодо аргументів позивачки, що її вимоги про стягнення з відповідача на її користь 1 099,2 грн понесених нею за період з 17 липня 2018 року по 31 грудня 2019 року включно інфляційних втрат, а також трьох процентів річних від простроченої суми, що складає 846,63 грн, є обґрунтованими та мають бути задоволені судом, Верховний Суд зазначає, що передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах. Тому дія статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, на спірні правовідносини не поширюється.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України викладено також і в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 804/871/16.
З огляду на наведене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1 в її позові у цій частині.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення, яке за законом не належить оскаржувати у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити.
Керуючись приписами статей 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі № 240/10970/19.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.В. Желєзний А.І. Рибачук В.М. Шарапа