03 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/5349/20 пров. № А/857/7458/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Кушнерика М.П., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року про відмову у забезпеченні позову (суддя першої інстанції Сорока Ю.Ю., м. Луцьк, повний текст складено 22.05.2020),
ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10020-55 від 30.09.2019.
22.05.2020 позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.10.2019 (ВП №60460260). Підставою забезпечення позову зазначив, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, поновити порушені і оспорюванні права та інтереси позивача в майбутньому буде неможливо.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року у задоволенні заяви було відмовлено.
Із таким судовим рішенням не погодився позивач і оскаржив ухвалу в апеляційному порядку. В скарзі зазначив про порушення судом першої інстанції ї норм матеріального і процесуального права. Вказав, що висновки суду про відсутність підстав для забезпечення позову не відповідають фактичним обставинам. Так, зупинення стягнення необхідно для запобігання продовженню порушення його прав, що відбулось внаслідок неправомірного рішення відповідача і припинення безпідставного стягнення коштів з його заробітної плати.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувана ухвала суду є законною і обгрунтованою, оскільки стягнення здійснюється на підставі узгодженої вимоги. Крім того, вказав, що набула чинності ухвала Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
У судове засідання сторони не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи.
ОСОБА_1 подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Як встановлено судом, позивач оскаржує податкову вимогу про сплату податкового боргу від 30 вересня 2019 року на суму 18276,72 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що старшим державним виконавцем Другого відділу Державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Горун Іриною Леонідівною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 31.10.2019 ВП №60460260.
14 листопада 2019 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на доходи ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, оскільки не вбачає очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень відповідача та порушення ними прав, свобод або інтересів заявника.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Зміст вищенаведених норм свідчить, що передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини 2 статті 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною 2 статті 150 КАС України.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Згідно частини 5 вказаної статті вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
При вирішенні клопотання судом першої інстанції правильно враховано, що у даному випадку неможливо застосувати заходи забезпечення позову з підстав наявності очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, порушення такими діями та рішеннями прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оскільки з урахуванням предмета позову в даній адміністративній справі перевірка протиправності дій та рішень можлива лише на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Тобто, встановлення ознак протиправності оскаржуваних дій та рішень є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню, наведені підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
На момент розгляду клопотання позивача у суду були відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності рішення відповідача.
Також апеляційний суд зазначає, що відсутні докази того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки у разі скасування акта суб'єкта владних повноважень, відповідний акт втрачає чинність з моменту набрання рішення законної сили.
Отже, у разі скасування судом вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10020-55 від 30.09.2019 така втратить чинність і відповідно постанова про відкриття виконавчого провадження, за якою позивач просить зупинити стягнення, також.
При цьому законодавством передбачено повернення податків з бюджету в разі їх незаконного стягнення.
Крім того, апеляційний суд враховує, що заходи забезпечення позову можуть вживатися до набуття законної сили рішенням суду по суті спору.
Як встановлено апеляційним судом, 31 липня 2020 року у справі № 140/5349/20 Волинським окружним адміністративним судом було постановлено ухвалу, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги залишено без розгляду.
Докази оскарження вказаного судового рішення й відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на вищевказану ухвалу Волинського окружного адміністративного суду відсутні.
Таким чином, дослідивши встановленні обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що ним не доведено наявності будь-яких фактів, які б могли слугувати правовими підставами для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року про відмову у забезпеченні позову без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді М. П. Кушнерик
В. Я. Качмар
Повний текст постанови складено 14 вересня 2020 року.