03 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 353/375/20 пров. № А/857/9124/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Онишкевича Т.В.,
секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області (головуючий суддя Луковкіна У.Ю.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Тлумачі о 09 год. 59 хв. 03 липня 2020 року у справі №353/375/20 за позовом ОСОБА_1 до поліцейського СРПП №1 Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області, Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про скасування постанови серії БАА №028724 від 19.05.2020 про накладення адміністративного стягнення,
25.05.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до поліцейського СРПП №1 Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області, Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, просив скасувати постанову серії БАА № 028724 від 19.05.2020 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за частиною 1 статті 121 КУпАП.
Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2020 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день розгляду адміністративної справи жодних належних та допустимих доказів, зібраних під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, на підтвердження вини позивача, на виконання вищевказаної ухвали, на адресу суду від відповідачів не надходило. Судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи не підтверджено того, що позивач переобладнав транспортний засіб з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені по справі обставини та досліджені судом докази у їх сукупності вказують на необґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121 КУпАП.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що поліцейський діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Скаржник вказує, що рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності прийнято на підставі наданих пояснень, доказів та за внутрішнім переконанням поліцейського. Звертає увагу, що у техпаспорті автомобіля не зафіксовано переобладнання автомобіля з бензину на газ. Вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в порядку встановленому статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень вказаної статті, не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України та статті 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 19.05.2020 поліцейським СРПП №1 Тисменицького ВП ГУНП Івано-Франківської області Гаврилів Ю.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАА № 028724 згідно з якою ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в с.Клубівці змінив в даному автомобілі тип палива з бензину на газ без відповідних записів в реєстраційних документах, чим порушив вимоги п.31.3 «а» та п.32.2 «б» Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постановлено застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення штраф у розмірі 340 грн.
Вважаючи вказану постанову незаконною, такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частиною 1 статті 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Склад адміністративного правопорушення за цією нормою передбачає порушення норм, правил та стандартів переобладнання транспортного засобу.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, (далі - ПДР) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до пункту 31.1 ПДР технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Перелік технічних несправностей, у випадку настання яких забороняється експлуатація транспортних засобів, перелічено у Правилах дорожнього руху.
Відповідно до підпункту «а» пункту 31.3 ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху.
Згідно з підпунктом «б» пункту 32.2 ПДР з територіальними органами з надання сервісних послуг МВС узгоджуються переобладнання транспортних засобів.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) встановлено, що переобладнання транспортних засобів, тобто зміна типу або марки (моделі), призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, шляхом установки кабіни, кузова чи їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати правилам, нормативам і стандартам України.
Відповідно до частини 4 статті 32 Закону № 3353-XII переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 року №47 затверджено зразки національних та міжнародного посвідчень водіїв і документів, необхідних для реєстрації транспортних засобів, у тому числі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, де передбачено графа «Тип пального» «Р.2».
Відповідно до пункту 1 Порядку переобладнання транспортних засобів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2010 №607, переобладнанням транспортних засобів, серед іншого, також є установка спеціального обладнання не передбаченого нормативно-технічною документацією, що призводить до зміни повної маси та її розподілу по осях, розміщення центру ваги, типу двигуна, його ваги і потужності, зокрема для роботи на газовому моторному паливі та альтернативних видах рідкого і газового палива.
Таким чином, встановлення газобалонного обладнання на машину вважається переобладнанням і повинно бути узгоджено з сервісним центром МВС відповідно до встановленої процедури, така повинні бути вписана у свідоцтво про реєстрацію автомобіля.
Відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з статтею 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
В свою чергу, в постанові серії БАА №028724 від 19.05.2020 у пункті 7 «До постанови додаються» відсутні відомості про докази, які передбачені статтею 251 КУпАП, та на яких ґрунтується висновок відповідача про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа №743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
З врахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: зміна в автомобілі типу палива з бензину на газ без відповідних записів в реєстраційних документах, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.
При цьому, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Щодо аргументів скаржника про відсутність запису про встановлення газобалонного обладнання в реєстраційній картці ТЗ, то суд апеляційної інстанції зауважує, що реєстраційна картка заповнюється в електронній формі та формується в автоматизованій інформаційній системі «Національна автоматизована інформаційна система МВС України», така не знаходиться у власника транспортного засобу, останній за достовірність внесених даних у реєстраційну картку відповідальність не несе.
Окрім того, скаржником належними та допустимими доказами не підтверджено сам факт встановлення у транспортному засобі позивача газобалонного обладнання, а тому зазначення у графі «Паливо» у реєстраційній картці ТЗ, яка долучена до апеляційної скарги, типу палива «Бензин» за вказаних обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, не є самодостатнім доказом порушення позивачем частини1 статті 121 КУпАП.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАА №028724 від 19.05.2020, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 230, 241, 272, 286, 308, 310, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області 03 липня 2020 року у справі №353/375/20- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 14.09.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України