ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 вересня 2020 року м. Київ № 640/3702/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Колесниченка О.Ю., від відповідача - Дубаневича З.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до Національного агентства з питань запобігання корупції
про визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд:
«Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної поліції в Одеській області №2318 від 02.08.2019р.»
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем 2 серпня 2019 року за межами граничного строку, встановленого п. 12 Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56, що становить 90 днів.
Також позивач стверджує, що ним у декларації за 2017 рік вказано достовірну інформацію та зазначено відомості щодо нерухомого майна та отриманих доходів, зокрема :
- позивач стверджує про те, що ним та його дружиною було відчужено нерухоме майно (квартири у м.Луганську), та отримано кошти, які було внесено у декларацію, натомість внесення відповідної інформації до реєстру було унеможливлено;
- автомобіль Mitsubishi Pajero SP 2003 року випуску був відчужений згідно генеральної довіреності з правом передоручення. Згідно з даними Єдиного реєстру довіреностей, довіреною особою були видані нові довіреності у порядку передоручення, натомість 13.12.2017 не видавав довіреність щодо розпорядження вказаним транспортним засобом;
- відомості про загальну площу орендованого будинку (176 м.кв) були записані зі слів власника орендованого будинку, оскільки надати правовстановлюючі документи власник відмовився, а позивач був не в змозі самостійно отримати відомості з Державного реєстру речових прав щодо вказаного орендованого нерухомого майна (176,7 м.кв.) оскільки він не є власником такого майна. Позивач стверджує, що розбіжність у вказаній позивачем площі будинку у розмірі 0,7 кв.м. не може вважатись «не зазначенням відомостей» про орендований об'єкт нерухомості.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з посиланнями на правомірність прийнятого рішення.
Зокрема, відповідач стверджує, що:
- згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач та його дружина є власниками квартир у м.Луганську, у зв'язку з чим відповідач вважає, що позивачем не зазначено в декларації про нерухоме майно, та, в свою чергу, безпідставно зазначено про отримання коштів на суму 274726грн. та 380000грн., отриманих в результаті їх продажу;
- позивач зазначив недостовірну площу будинку (0,7 м.кв.), вартість якої відрізняється від достовірної на суму 44 283,00 грн.;
- позивач не зазначив відомості про транспортний засіб, середня ринкова вартість якого станом на 09.04.2009 становить 120 659,00 гривень, відповідно до інформації Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз;
З огляду на викладене, відповідач стверджує, що за результатами з'ясування достовірності задекларованих відомостей під час повної перевірки встановлено недостовірність на загальну суму 819 668,00 грн., що відображено в оскаржуваному рішенні.
Також відповідач стверджує, що :
позивач зазначив відомості про дохід члена сім'ї (дружини) від відчуження рухомого майна в сумі 362 000,00 грн., зазначивши її джерелом доходу, натомість, дохід у вказаній сумі було отримано за реалізацію автомобіля;
не зазначив ідентифікаційний номер автомобіля;
не зазначив кадастровий номер земельної ділянки;
відобразив недостовірні відомості стосовно своєї посади, зазначивши посаду як "Керівник, заступник керівника апарату або самостійного структурного підрозділу державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України", та не відніс свою посаду до переліку посад, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, як керівника державного органу, юрисдикція якого поширюється на територію однієї області.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідно до частини першої статті 8, абзаців другого частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», підпунктів 1, абзацу десятого пункту 2 розділу III Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10.02.2017 № 56, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за № 201/30069 (далі - Порядок №56), Меморандуму про взаєморозуміння між Україною та Європейським союзом, ратифікованого Верховною Радою 08.11.2018, Національним агентством з питань запобігання корупції було прийняте рішення від 21.01.2019 № 112 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».
22.03.2019р. рішенням Національного агентства №825 «Про продовження строку повної перевірки декларацій осіб, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» строк перевірки декларацій продовжено на 30 календарних днів з 23 березня 2019 року.
За результатами проведення повної перевірки декларації Позивача Національне агентство прийняло рішення від 02.06.2019 № 2318 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Головного управління Національної поліції в Одеській області».
Зазначеним рішенням встановлено, що суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік зазначив недостовірну інформацію про свою посаду; об'єкт нерухомого майна, який належать йому на праві власності; об'єкт нерухомого майна, який належать члену сім'ї (дружині) на праві власності; дату набуття та кадастровий номер земельної ділянки, яка належать члену сім'ї (дружині) на праві власності; площу будинку; транспортний засіб, який належить йому на праві власності; дату набуття права та ідентифікаційний номер автомобіля, який належить члену сім'ї (дружині) на праві власності; свій дохід та дохід дружини; джерело доходу дружини, чим не дотримав вимоги пунктів 1, 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції".
Також оскаржуваним рішенням встановлено, що суб'єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації, що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є ознакою правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України.
Відповідно до частини ІІ вказаного рішення, за результатами з'ясування достовірності задекларованих відомостей встановлено недостовірність відомостей, що відрізняється від достовірних на суму 819 668,00 грн., що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Розглянувши зазначене рішення та матеріали справи, суд висловлює наступну правову позицію.
1.Щодо строку проведення перевірки.
Згідно з пунктом 12 розділу ІІІ Порядку № 56 (в редакції, яка діяла на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення), повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань; 2) суб'єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.
За приписами пункту 13 розділу ІІІ Порядку № 56 перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.
У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит).
Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.
Виходячи з аналізу наведених положень Порядку № 56, суд дійшов висновку, що повна перевірка декларацій чітко обмежена конкретними строками її проведення - 60 календарних днів, з можливістю його обґрунтованого подовження, але сукупно не більше ніж на 30 календарних днів. Тобто для проведення повної перевірки та прийняття рішення законодавством чітко визначений граничний 90-денний строк.
Таким чином, враховуючи строки, чітко визначені діючим законодавством для проведення повних перевірок декларацій та прийняття рішення за результатами таких перевірок, оскаржуване позивачем спірне рішення було прийняте відповідачем поза межами такого строку, отже суд вважає, що таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати перевірки.
Аналогічна правова позиція підтверджується численною судової практикою (судовими рішеннями, які набрали законної сили) в аналогічних спорах, зокрема, у справах № 826/16495/17, 820/2509/18.
2. Щодо декларування позивачем продажу квартир.
Як вбачається з оспорюваного рішення, позивачем не було зазначено про квартиру, загальною площею 33,1кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та про квартиру 54 площею 31,9кв.м. у тому ж будинку. Натомість позивачем було зазначено про свій дохід від відчуження нерухомого майна в сумі 274 726,00 грн. та дохід дружини в сумі 380000грн. Згідно наданих позивачем пояснень, дохід був отриманий від продажу вищезазначених квартир 18.09.2017 на підставі довіреностей від 05.05.2017, кошти позивач та його дружина отримали готівкою.
З посиланням на те, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а за даними державного реєстру зазначені квартири належать позивачу та його дружині, відповідач дійшов висновків про те, що позивач зазначив недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 29 941,00 та 14 342,00 гривень, які складає вартість даних квартир, визначена у реєстрі.
Також відповідач дійшов висновків, що позивачем відображено недостовірну інформацію про отримання коштів в сумі 274726грн. та 380000грн. за вказані квартири.
Щодо отримання коштів суд зазначає, що відповідачем жодним чином не спростована та не заперечувалась обставина отримання коштів позивачем за угодами з продажу квартир, натомість висновки про відображення недостовірної інформації мають ґрунтуватися саме на таких посиланнях. При цьому, матеріали справи містять копії розписок (а.с. 127 - 130 т.1) про отримання коштів саме за продаж квартир.
Щодо тверджень відповідача про повідомлення позивачем недостовірної інформації відносно нерухомого майна - вищезазначених квартир у місті Луганську, то суд висловлює наступну правову позицію.
Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно. Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 50/311-б).
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Водночас обставини здійснення державної реєстрації відповідного речового права підлягають дослідженню під час вирішення спору щодо права власності на нерухоме майно (постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18).
Так само, як і державна реєстрація, не породжує виникнення права власності і видача свідоцтва про право власності. Відповідне свідоцтво лише фіксує факт наявності відповідного права, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 925/797/17).
Суд зауважує, що державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, як суб'єктивне цивільне право, містить у своєму складі: правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших; та правомочність захисту.
Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:
- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб'єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;
- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов'язок утримання, від вчинення подібних дій;
- абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї.
При цьому, позивач у справі стверджує про припинення права власності на нерухоме майно, та про отримання за це коштів, натомість відповідач, ототожнюючи реєстрацію права власності з правом власності стверджує про подання недостовірної інформації.
Суд зазначає, що такого ототожнення не передбачено ні нормами Закону України «Про запобігання корупції», ні нормами будь - яких інших Законів України.
Крім того, суд зауважує, що реєстрація нерухомого майна, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, за особою, яка там перебуває, об'єктивно унеможливлена вимогами законодавства України.
3. Щодо декларування позивачем автомобіля.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, ним встановлено, що позивач не зазначив відомості про транспортний засіб марки Mitsubishi Pajero SP 2003 року випуску, який належить йому на праві власності.
При цьому, в процесі проведення перевірки, згідно інформації отриманої від Головного сервісного центру МВС України, було встановлено, що транспортний засіб марки Mitsubishi Pajero SP 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , належить позивачу на праві власності з 09.04.2009 року.
Позивач стверджував, що ним було передано даний автомобіль за генеральною довіреністю від 10.11.2012, та стверджував про його відчуження. Зазначене підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру довіреностей (а.с. 103, т.1).
Згідно з частиною першою статті 34 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII), державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Відповідно до частин дев'ятої-десятої Закону № 3353 - XII, власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 1388, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух».
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №916/3108/17 викладений такий правовий висновок:
"Таким чином, положеннями Закону України "Про дорожній рух" та Порядку не встановлені підстави та порядок набуття права власності на транспортний засіб як цивільно-правового акту (дії), а лише пов'язує таке набуття з обов'язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах, з "метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій" (п. 3 Порядку).
Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 по справі № 910/11266/17 вказав на те, що відмова у позові з посиланням на приписи ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" та Порядку, без встановлення чи пов'язують вказані положення момент реєстрації транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах із набуттям особою права власності на нього, в розумінні приписів ст. 334 ЦК України, є передчасним.
Відповідно до статті 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення статті 204 Цивільного кодексу України закріплюють презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
З огляду на викладене, суд доходить висновків, що наявність у певній базі даних запису щодо права власності не ототожнюється з таким правом власності. При цьому вищезазначеним нормами Закону України "Про дорожній рух" реєстрацію віднесено до обов'язків власників транспортних засобів, тобто осіб яким передано транспортні засоби, а не відчужувачів.
Позивач спростовує обставину видачі довіреності на розпорядження транспортним засобом від 13.12.2017р. Згідно висновку експерта від 14.07.2020р.№10/8/23СЕ-20, (а.с. 187-198, т.2), підпис у вказаній довіреності виконано не позивачем, а іншою особою.
З огляду на викладене, суд доходить висновків, що матеріали справи не містять будь яких доказів здійснення позивачем розпорядження, володіння чи користування транспортним засобом Mitsubishi Pajero SP 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 у 2017 році.
Крім того, суд критично ставиться до тверджень про вартість вказаного автомобіля, оскільки індивідуально визначеної речі - автомобіля, ні відповідачем, ні експертом оцінювачем, не досліджувалось.
З огляду на викладене, суд доходить висновків про те, що відповідачем, при визначенні суми, на яку відрізняються від достовірних відомості (819 668,00 грн.) було застосовано виключно дані реєстрів - електронних баз даних, натомість не було досліджено та надано суду жодного доказу володіння, користування чи розпорядження позивача майном, про яке зазначено в оскаржуваному рішенні.
Крім того, спростовуючи обставину отримання позивачем коштів за продані квартири, відповідач взагалі не навів жодного обґрунтування такого.
4. Щодо інших порушень, встановлених перевіркою суд, зауважує наступне.
Згідно п. 1 резолютивної частини оскаржуваного рішення було встановлено, зокрема, зазначення недостовірної інформації про свою посаду, дату набуття та кадастровий номер земельної ділянки, яка належать члену сім'ї (дружині) на праві власності, дату набуття права та ідентифікаційний номер автомобіля, який належить члену сім'ї (дружині) на праві власності.
З декларації позивача (а.с.34, т.1) вбачається, що позивачем зазначено в якості посади - Начальник Головного Управління Національної поліції в Одеський області. З огляду на викладене, судом не приймаються посилання позивача зазначення недостовірної інформації про свою посаду, оскільки відомостей про обіймання позивачем іншої посади, матеріали справи не містять.
В свою чергу заповнення розділів «категорія посади», «тип посади», віднесення до службових осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище, належність до посад, пов'язаних з високим рівнем корупції, на думку суду, не є повідомленням (декларуванням) фактичних даних.
При цьому, суд виходить з того, що значення, наведені у вищезазначених розділах, визначаються законодавчо, і будь - який запис в таких полях не змінює та не може змінювати належність до певної категорії посад, натомість є прямим аналізом норм законодавства по відношенню до посади декларанта.
Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення та проведення перевірки, повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Отже, згідно з вказаною правовою нормою мають перевірятися достовірність задекларованих відомостей, точність оцінки задекларованих активів, наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.
Серед вищенаведеного переліку не зазначено питання перевірки правильності заповнення декларації, тобто внесення певних, визначених відповідачем даних у певному, визначеному відповідачем порядку, до розробленого відповідачем програмного забезпечення, обслуговування якого здійснюється відповідачем.
При цьому, на думку суду, наявність дат набуття, кадастрових та ідентифікаційних номерів не змінює обставини достовірності декларування, тобто внесення до декларації відомостей про наявність у власності (користуванні) певного майна.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновків, що оспорюване рішення відповідачем було прийнято поза межами встановленого строку та без належного обґрунтування, що є підставою для його скасування, у зв'язку з чим, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної поліції в Одеській області №2318 від 02.08.2019р.
3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 840грн. 80 коп. відшкодувати на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (буд. Дружби Народів, 28,Київ 103,01103, код ЄДРПОУ 40381452).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 14.09.2020.
Суддя С.К. Каракашьян