14 вересня 2020 року справа № 580/1414/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до голови Валявської сільської ради Лищенко Людмили Олександрівни про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, накладення штрафу та відшкодування моральної шкоди,
19.06.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду надійшла для продовження розгляду адміністративна справа №580/1414/20 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до голови Валявської сільської ради Лищенко Людмили Олександрівни (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання (надання неповної) публічної інформації на запит;
- зобов'язати відповідача надати позивачу повну інформацію, що запитувалась згідно з інформаційним запитом;
- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 200000 грн.;
- накласти штраф на розпорядника інформації - голову сільради ОСОБА_2 у порядку ст.212-3 КоАП у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В обґрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві, зазначено, що у 19.04.2020 року позивач звернувся до голови Валявської сільської ради у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» із запитом про надання інформації «кому та скільки за останні 3 роки з якої побутової причини була надана грошова матеріальна допомога з рішенням сільради». Позивач зазначає, що 26.04.2020р. отримав на свій запит відповідь секретаря сільської ради, відповідно до якої розпорядник інформації згідно вимог Закону України «Про захист персональних даних», не може надати запитувану інформацію. Позивач звертає увагу, що предметом запиту була не інформація про особу чи її ідентифікаційні дані, а кому та скільки була надана грошова допомога.
Позивач зазначає, що вказані дії відповідача можна ідентифікувати як корупційну змову посадових осіб із використанням службового становища, що призводить до зловживання ними наданим становищем з метою власного збагачення за рахунок коштів бюджету місцевої громади, до якої зокрема позивачем сплачуються податки та збори. Зазначені обставини як зазначає позивач завдають йому, як небайдужому громадянину, моральну шкоду, яку він оцінює у 200 000 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 15.07.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
04.08.2020р., в межах строку встановленого судом, до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не обгрунтовані та зазначено про доцільність відмови в їх задоволенні. В обгрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог відповідачем зазначено, що у відповідь на запит позивача листом від 24.04.2020р. повідомлено, що в разі звернення осіб до Валявської сільської ради в рамках затвердженої сільською радою програми «Турбота», інформація про побутові причини звернення звернення таких осіб, що стало предметом запиту позивача, розголошенню не підлягають. При цьому зазначено, що за останні три роки, до Виконавчого комітету Валявської сільської ради таких звернень від громадян не надходило, про що повідомлено позивача у відповіді на запит. На підставі вищевикладеного вважає позовні вимоги не обґрунтованими.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19.04.2020р. позивач звернувся до голови Валявської сільської ради ОСОБА_2 із запитом про доступ до публічної інформації, в якому просив надати інформацію за останні 3 роки у перелічному вигляді, кому та скільки, з якої побутової причини була була подана заява про грошову допомогу та з рішенням сільської ради була виділена грошова допомога.
Вказаний запит отримано Виконавчим комітетом Валявської сільської ради - 21.04.2020р., про що свідчить вхідний штамп (а.с. 57).
24.04.2020р. Виконавчим комітетом Валявської сільської ради на запит позивача від 19.04.2020р. надано відповідь листом №229/02-42, в якому відповідачем повідомлено що відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних» відповідачем не може бути надано позивачу список громадян, які зверталися до Виконавчим комітетом Валявської сільської ради.
Натомість повідомлено, що протягом останніх трьох років заяв про надання матеріальної допомоги на вирішення побутових питань від мешканців села до Виконавчого комітету не надходило.
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації на запитом протиправною, звернувся за захистом своїх прав з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до ст. 5 Закону №2939-VI, одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно із ст. 12 Закону №2939-VI, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
З урахуванням аналізу наведених норм, суд доходить висновку, що Валявська сільська рада, як орган місцевого самоврядування є розпорядником інформації у відповідності до Закону №2939-VI.
Частиною 1 статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
З аналізу наведених положень Закону України №2939-VI випливає, що визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.
При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається із підстав заявленого позову, позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації на запитом протиправною.
Відповідно до ч.2 ст. 22 Закону №2939-VI, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Разом з тим, як уже встановлено судом, в запиті від 19.04.2020р. позивач просив надати інформацію за останні 3 роки у перелічному вигляді, кому та скільки, з якої побутової причини була була подана заява про грошову допомогу та з рішенням сільської ради була виділена грошова допомога.
24.04.2020р. Виконавчим комітетом Валявської сільської ради на запит позивача від 19.04.2020р. надано відповідь листом №229/02-42, в якому відповідачем повідомлено що відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних» відповідачем не може бути надано позивачу список громадян, які зверталися до Виконавчим комітетом Валявської сільської ради.
Натомість повідомлено, що протягом останніх трьох років заяв про надання матеріальної допомоги на вирішення побутових питань від мешканців села до Виконавчого комітету не надходило.
Оцінюючи надану відповідь розпорядника інформації, суд зазначає, що предметом звернення позивача була інформація про перелік заявників на отримання грошової допомоги від Валявскої сільської ради протягом останніх 3 роки та відповідно рішення сільської ради про виділення таким особам грошової допомоги. Суд зазначає, що відповідач повідомивши, що протягом останніх трьох років заяв про надання матеріальної допомоги на вирішення побутових питань від мешканців села до Виконавчого комітету не надходило, надав запитувану інформацію у повному обсязі, тобто розглянув заяву позивача по суті.
Також судом вбачається, що на запит від 19.04.2020р. відповідачем надано інформацію 24.04.2020р., тобто у п'ятиденний строк визначений ч.1 ст. 20 Закону №2939-VI.
З урахуванням зазначеного, беручи до уваги, що відповідачем - розпорядником інформації надано запитувану інформацію по суті запиту, у строк встановлений ч.1 ст. 20 Закону №2939-VI, суд доходить висновку про необгрунтованість позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності розпорядника інформації голови Валявської сільської ради - Лищенко Л.О. щодо ненадання (надання неповної) публічної інформації на запит.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати позивачу повну інформацію, що запитувалась згідно з інформаційним запитом.
З приводу позовної вимоги про накладення штрафу на розпорядника інформації - голову сільської ради - ОСОБА_2 у порядку ст. 212-3 КоАП у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, накладення штрафу судом, у відповідності до вказаного припису, можливе у разі встановлення порушення розпорядником інформації вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Суд зазначає, що в ході розгляду даної справи судом не встановлено порушень Валявською сільською радою, та її посадовими особами вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" при розгляді запиту позивача від 19.04.2020р., відтак в задоволенні даної позовної вимоги належить відмовити.
Також позовна заява містить вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн., за результатами розгляду якої суд зазначає наступне.
В обгрунтування зазначеної вимоги позивачем зазначено, що ненадання запитуваної інформації відповідачем можна ідентифікувати як корупційну змову посадових осіб із використанням службового становища, що призводить до зловживання ними наданим становищем з метою власного збагачення за рахунок коштів бюджету місцевої громади, до якої зокрема позивачем сплачуються податки та збори. Зазначені обставини як зазначає позивач завдають йому, як небайдужому громадянину, моральну шкоду, яку він оцінює у 200 000 грн.
Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, необхідно обґрунтування позивачем наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань позивачем.
Позивачем зазначено, що заявлений розмір моральної шкоди у 200 000 грн. є наслідком дій відповідача щодо ненадання відповіді на запит, які можна, на його думку, ідентифікувати як корупційну змову посадових осіб із використанням службового становища, що призводить до зловживання ними службовим становищем з метою власного збагачення за рахунок коштів бюджету місцевої громади, до якої зокрема позивачем сплачуються податки та збори. Зазначені обставини як зазначає позивач завдають йому, як небайдужому громадянину, моральну шкоду, яку він оцінює у 200 000 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача, що були предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
При цьому, як встановлено в ході розгляду даної справи, судом не вбачається у діях відповідача при розгляді запиту позивача ознак протиправності, з огляду на надання розпорядником інформації своєчасної та повної відповіді по суті запиту, відтак заявлені позивачем обставини завдання йому моральної шкоди суд вважає не доведеними. Також суд зазначає, що заявлений розмір моральної шкоди у 200 000 грн. не містить обґрунтувань позивача щодо заявленого розміру та доказів, якими такі обгрунтування підтверджується, в зв'язку з чим позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд вважає не обгрунтованою.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевказаного, суд доходить висновку про те що відповідач, при розгляді запиту позивача від 19.04.2020р., діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, в зв'язку із чим заявлені позовні вимоги є необгрунтованими, в задоволенні яких належить відмовити.
У відповідності до положень ст. 139 КАС України, судові витрати, зі сплати судового збору не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Білоноженко