14 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3991/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
28.07.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 /позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (далі - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.06.2018;
- зобов'язати Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.06.2018;
- стягнути з Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік) з 01.07.2018 (наступний за днем звільнення) по день прийняття рішення суду по справі, виходячи із середньоденного грошового забезпечення в розмірі 511,25 грн;
- стягнути витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування вимог ОСОБА_1 зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чим порушив вимоги чинного законодавства та його права. Зазначив, що оскільки відповідачем порушено його право, передбачене статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України на своєчасне отримання коштів при звільненні, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Ухвалу про відкриття провадження отримав 07.08.2020, що підтверджується рекомендованим повідомлення /а.с. 68/. 28.08.2020 відповідач надав витребувані судом документи.
01.09.2020 від позивача до суду надійшли письмові пояснення, у яких ОСОБА_1 вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що позивач з 01.02.2016 наказом Голови Держспецзв'язку від 27.01.2016 №37-ос призначений до Управління Держспецзв'язку в Луганській області.
ОСОБА_1 в період з 01.02.2016 по 30.04.2018 брав безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції (наказ АТЦ при СБУ від 14.04.2016 № 020). З 01.05.2018 по 30.06.2018 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів у м. Сєвєродонецьку Луганської області (наказ ГШ від 14.05.2018 № 3/ДСК), що підтверджується довідкою Управління в Луганській області Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 20.08.2018 №38/05-1-105 /а.с. 19/.
Наказом начальника Управління в Луганській області Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 26.06.2018 №39-ОС майора ОСОБА_1 , начальника сектору господарського та матеріально-технічного забезпечення, звільнено зі служби за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) та за підпунктом "к" (які проходять службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас Збройних Сил України, припинено контракт та виключено зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ та посади 30.06.2018 /а.с. 71-72/.
19.06.2020 позивач звернувся до відповідача зі заявою, у якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2018 /а.с. 24/.
Листом від 26.06.2020 №38/01-703 відповідач повідомив позивача про те, що на законодавчому рівні не врегульовано питання щодо виплати учасникам бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, передбаченої пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 162 Закону України "Про відпустки", внаслідок чого правових підстав для виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій компенсації за всі невикористані дні зазначеної додаткової відпустки за 2016-2018 роки немає /а.с. 26/.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій під час звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 162 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з частиною восьмою статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім частини чотирнадцятої статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини сімнадцятої статті 101 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частиною вісімнадцятою статті 101 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 101 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні діє особливий період від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №211/1546/16-ц.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 101 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені частинами сімнадцятою та вісімнадцятою цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, частиною восьмою статті 101 Закону №2011-ХІІ, статтею 162 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, який підлягає врахуванню судом першої інстанції в силу частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз викладеного вище законодавства та правової позиції Верховного Суду призводить до висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.06.2018 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.06.2018, слід задовольнити.
Питання виплати учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки було предметом розгляду Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.
У постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю (п.41).
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік) з 01.07.2018 (наступний за днем звільнення) по день прийняття рішення суду по суті справи, виходячи із середньоденного грошового забезпечення в розмірі 511,25 грн, суд виходить із наступного.
Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Наказом начальника Управління в Луганській області Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 26.06.2018 №39-ОС позивача виключено із списків особового складу, у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 , що відповідачем не заперечується.
Однак, відповідачем при звільненні позивача з військової служби не виплачено всіх належних йому сум, оскільки при розрахунку таких сум відповідачем не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оцінка чому надана судом вище.
Суд прийшов до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача.
Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме: Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
В частині яка не врегульована вказаним спеціальним законодавством, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Вказаними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати компенсації за час затримки розрахунку.
Однак такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15. Верховний Суд також і у постанові від 06.06.2018 року у справі №803/1105/16 (провадження №К/9901/11863/18) наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Отже, норма статті 117 КЗпП України поширюється на ОСОБА_1 в обставинах цієї справи.
Наказом начальника Управління в Луганській області Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 26.06.2018 №39-ОС майора ОСОБА_1 , начальника сектору господарського та матеріально-технічного забезпечення, звільнено зі служби за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) та за підпунктом "к" (які проходять службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас Збройних Сил України, припинено контракт та виключено зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ та посади з 30.06.2018.
Отже, ОСОБА_1 є звільненим з 30.06.2018.
При звільненні належна до виплати ОСОБА_1 сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні - не виплачена.
Відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки.
У своєму позові ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, допущеної при звільненні з 01.07.2018 (з дня, наступного за звільненням) по день прийняття рішення суду у справі.
Однак, перебіг часу затримки розрахунку триває з моменту виникнення у роботодавця обов"язку розрахуватися зі звільненим працівником і до моменту вчинення кінцевого розрахунку в повному обсязі. В даному разі - до моменту виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Станом на час прийняття рішення у цій справі судом ця компенсація не виплачена. Тому днем винесення судового рішення не закінчується перебіг часу затримки розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, суд вказує, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Оскільки порушення права позивача є триваючим в часі - на нього не поширюється строк звернення до адміністративного суду з позовом.
Таким чином, відповідно до закону підлягає стягненню з відповідача середній заробіток ОСОБА_1 за час з 01.07.2018 року і по дату фактичного здійснення виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
На час прийняття цього рішення фактична виплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки не відбулася.
Тому суд позбавлений можливості вирахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 відповідно до статті 117 КЗпП України. Але суд констатує право ОСОБА_1 на таке стягнення.
Відтак, суд вважає єдиним можливим на цей час засобом захисту порушеного права ОСОБА_1 - зобов'язати Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.07.2018 по дату фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір" відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат зі сплати судового збору.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що за подання позову до суду позивач понесла судові витрати у загальній сумі 6000,00 грн.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги від 15.06.2020 /а.с. 55-57/, ордеру серії ПТ №163839 від 27.07.2020 /а.с. 62/, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №1502 від 13.01.2016 /а.с.63/, квитанцію до прибуткового касового ордера №27/07-05 від 27.07.2020 на суму 6000 грн /а.с. 61/, попереднього розрахунку вартості послуг на правову допомогу /а.с. 59/, акта прийому-передачі від 27.07.2020 /а.с. 60/.
Позивачем сплачено адвокату кошти у загальній сумі 6000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №27/07-05 від 27.07.2020.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Европейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited» проти України").
Таку правову позицію щодо витрат на правову допомогу неодноразово формулював Верховний Суд, наприклад, у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 521/3783/15-ц.
Суд враховує, що написання адвокатського запиту не було вирішально необхідним для звернення до суду з цим позовом, адже ОСОБА_1 знав про те, що йому не було виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Дана справа є справою незначної складності, більше того, є типовою на час звернення з позовом.
Тому, з міркувань розумності розміру витрат на правову допомогу, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 34791444) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.06.2018.
Зобов'язати Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 34791444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.06.2018.
Зобов'язати Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 34791444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2018 по дату фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 34791444) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя С.О. Удовіченко