79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"11" вересня 2020 р. Справа №914/241/20
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
розглянув апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2020 (суддя Бортник О.Ю.)
у справі № 914/241/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ", м.Полтава
до відповідача військової частини НОМЕР_1 , с. Липники, Пустомитівський район, Львівська область
про стягнення 45062,86 грн.
справа розглянута без виклику сторін відповідно до ч.10 ст. 270 ГПК України.
28 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення 45062,86 грн. матеріальної шкоди в порядку суброгації.
Позовні вимоги мотивовано тим, що за договором про надання фінансових послуг факторингу № 01.01.2020-ВК від 01.01.2020, укладеним між ПрАТ «Страхова компанія «Ван Клік» та ТзОВ "Маркс.Капітал", до останнього перейшло право грошової вимоги у розмірі 45062,86грн., пов'язаної з відшкодуванням шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації. Відповідне право грошової вимоги, в свою чергу, виникло у страхової компанії внаслідок виплати страхового відшкодування постраждалій стороні в результаті дорожньо-транспорної пригоди, скоєної військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2020 у справі №914/241/20 позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Як на підстави для скасування вказаного рішення скаржник покликається на наступне:
1) кошторисом Міністерства оборони України та паспортами бюджетних програм не передбачено виділення бюджетних асигнувань на замовлення послуг страхування автомобільного транспорту у Міністерстві оборони України. Під надані заявки начальником автомобільної служби на виділення коштів для страхування автомобільного транспорту забезпечувальним органом бюджетні асигнування не надавалися;
2) військова частина НОМЕР_1 є неприбутковою організацією та не має інших джерел фінансових надходжень, окрім надходжень з Державного бюджету, тому здійснює свою господарську діяльність в межах Закону України «Про державний бюджет України».
ТзОВ «Маркс.Капітал» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, однак вказаний документ не містить підпису представника цього товариства, у зв'язку з чим такий не береться до уваги при вирішенні спору.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 було відкрито апеляційне провадження за скаргою військової частини НОМЕР_1 у даній справі.
Ухвалою суду від 17.08.2020 розгляд апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 було призначено на 03.09.2020 в порядку ч.10 ст. 270 ГПК України без виклику в судове засідання учасників справи.
Судове засідання у даній справі, призначене на 03.09.2020, не відбулося у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Желіка М.Б.
З огляду на наведене та з метою уникнення затягування судового розгляду у даній справі, судова колегія ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 у даній справі після відновлення працездатності судді Желіка М.Б. без призначення нового засідання у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:
27.02.2017 між Приватним акціонерним товариством (надалі - ПрАТ) “Страхова компанія “Саламандра-Україна” (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного комбінованого страхування наземного транспорту ОСАГО+ № 04-1.0061663.0001, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - вантажного автомобіля Mercedes-Benz, модель 410D, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
14.08.2017 застрахований транспортний засіб був пошкоджений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. З постанови Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.10.2017 у справі №456/2776/17, яка набрала законної сили, вбачається, що 14.08.2017 о 13 год. 50 хв. у м. Львові на вул. Надійній, 23, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом “КРАЗ-255”, шасі № НОМЕР_3 , якого буксирував водій транспортного засобу “УРАЛ 4320 (КТЛ), номерний знак НОМЕР_4 , не зреагував на зміну дорожньої обстановки, проявив неуважність, при зустрічному роз'їзді не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з транспортним засобом “Mercedes-Benz 410D”, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався назустріч, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Цією постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено стягнення у вигляді штрафу. Також у вказаній постанові зазначено про те, що ОСОБА_2 працює водієм військової частини НОМЕР_1 .
У зв'язку з наведеним ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ “СК “Саламандра-Україна” з заявою про страховий випадок від 15.08.2017 та із заявою від 20.10.2017 щодо виплати коштів по страховому випадку.
Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Саламандра - Україна”, з урахуванням умов договору добровільного комбінованого страхування наземного транспорту ОСАГО+, звіту № 1843/17 про оцінку автомобіля Merсedes-Benz 410D із реєстраційним номером НОМЕР_2 , звіту про розрахунок вартості пошкодження колісного транспортного засобу № 212/09-17 від 21.09.2017, склало страховий акт №0016052.08.17/2 від 24.10.2017 та розрахунок страхового відшкодування до страхового акту № 0016052.08.17/2, яким визнало страховим випадком пошкодження транспортного засобу автомобіля Mercedes-Benz 410D із реєстраційним номером НОМЕР_2 внаслідок ДТП та призначило до виплати страхове відшкодування в розмірі 45062,86грн.
На підставі страхового акту № 0016052.08.17/2 від 24.10.2017, ПрАТ “Страхова компанія “Саламандра - Україна”, виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатило ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 45062,86грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4300 від 20.12.2017 на суму 45062,86грн.
Надалі, ПрАТ “Страхова компанія “Саламандра - Україна” звернулося до військової частини НОМЕР_1 з вимогою № 04382 від 27.02.2018 про виплату страхованого відшкодування (в порядку суброгації). У цій вимозі страховик просив військову частину сплатити йому протягом 7 днів завдану шкоду в розмірі 45062,86грн., оскільки цивільно-правова відповідальність особи винної у ДТП не застрахована.
Відповідач, у відповідь на вимогу від 27.02.2018, повідомив страхову компанію, що транспортний засіб “КРАЗ-255”, шасі № НОМЕР_3 (УРАЛ 4320 (КТЛ), номерний знак НОМЕР_4 ), є власністю Збройних Сил України і на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди, а саме 14.08.2017, цим транспортним засобом керував ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . Крім цього, відповідач зазначив, що транспортні засоби Збройних Сил України знаходяться на страхуванні в Моторному (транспортному) страховому бюро України, а тому із вимогою про виплату страхового відшкодування слід звертатись в Моторне (транспортне) страхове бюро України.
У 2019 році найменування страхової компанії Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра - Україна” було змінено на нове - Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Ван Клік”, що підтверджується протоколом № 2 річних загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра - Україна” від 26.04.2019 та відповідною випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які містяться в матеріалах справи.
В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем суми страхового відшкодування, про яке йшлося у вимозі № 04382 від 27.02.2018.
01.01.2020 між ТзОВ “Маркс.Капітал” (фактор) та ПрАТ “Страхова компанія “Ван Клік” (клієнт) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 01.01.2020-ВК, відповідно до якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що перейшли до клієнта як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування (надалі - регресні вимоги).
Згідно з п.1.2, 1.3, 2.1, 3.4, 6.1 договору, фактор займає місце клієнта (як кредитора) по усіх переданих регресних вимогах клієнта, у тому числі права одержання від боржників сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі; права за регресними вимогами переходять від клієнта до фактора з моменту підписання акта прийому-передачі документів по відповідній регресній вимозі за формою, наведеною у додатку № 2 до цього договору; для реалізації фактором придбаних ним прав, клієнт зобов'язаний передати фактору оригінали документів, що посвідчують виникнення у клієнта права регресної вимоги; одночасно з передачею оригіналів документів, що посвідчують виникнення у клієнта відповідних прав регресних вимог, сторони підписують акт прийому-передачі документів. Клієнт, за умовами договору, зобов'язаний: відступити факторові право регресної вимоги згідно з умовами цього договору; сповістити боржників, визначених в договорі й повідомити, що платежі факторові є належними; передати факторові всі необхідні документи, які посвідчують його право регресної вимоги до боржників.
Згідно з актом приймання-передачі документів № 03-01 від 23.01.2020, ПрАТ “Страхова компанія “Ван Клік” передало, а позивач прийняв оригінали документів, що підтверджують право вимоги ТзОВ “Маркс.Капітал”, як кредитора за регресною вимогою на суму 45062,86 грн. номер страхового випадку - 0016052.08.17/2.
27.01.2020 позивач скерував відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги б/н від 27.01.2020. Цим повідомленням позивач, зокрема, просив відповідача здійснити оплату в розмірі 45062,86 грн. Відповідач залишив це повідомлення без відповіді.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України “Про страхування”).
Відповідно до ст.8 Закону України “Про страхування”, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з ст.9 Закону України “Про страхування”, страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Пунктом 3 ч.1 ст.20 Закону України “Про страхування” передбачено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Частиною 1 ст.25 Закону України “Про стахування” визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно з ст.990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України “Про страхування”, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1 та 2 ст.1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями ч.1 ст.1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як визнається відповідачем, джерело підвищеної небезпеки - автомобіль " КРАЗ-255”, шасі № НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , перебуває у віданні військової частини НОМЕР_1 .
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у збройних силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
За правилами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління (ч. 1 ст. 133 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Статтею 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц.
Отже, шкода, заподіяна об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою.
У відповідності до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що водій, якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди був військовослужбовцем і проходив службу у військовій частинні НОМЕР_1 .
Також із відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги відповідача вбачається, що транспортний засіб відповідача не був застрахований.
Відповідно до п.21.1, 21.4 ст.21 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки розмір заподіяної шкоди обґрунтований, документально доведений та підтверджений наданими в матеріали справи документами, зокрема ремонтною калькуляцією.
Твердження, висловлене відповідачем у відповіді на вимогу від 27.02.2018, про те, що з метою виплати страхового відшкодування, позивачу слід звертатись в Моторне (транспортне) страхове бюро України, то таке є безпідставним з огляду на зміст зацитованих вище ст.993 та 1172 ЦК України та ст.27 Закону України “Про страхування”.
Відповідно до підпункту а частини 41.1. статті 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих лише відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
В той же час, відповідно до чинного законодавства України, МТСБУ не визначене як особа, яка несе остаточну (кінцеву) відповідальність за завдані збитки транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Як зазначалося вище, такою особою є юридична особа - військова частина, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, при експлуатації якого було заподіяно шкоду третій особі.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Матеріалами даної справи підтверджується факт переходу відповідного права вимоги до військової частини НОМЕР_1 від ПрАТ “Страхова компанія “Ван Клік” до ТзОВ “Маркс.Капітал” на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу. Зі змісту пункту 1.1 цього договору вбачається, що сторони включили у зміст поняття «регресні вимоги» не лише права зворотньої вимоги до винної особи (ст. 1191 ЦК України), а й вимоги, що виникають у порядку суброгації (ст. 993 ЦК України).
Ті обставини, що кошторисом Міністерства оборони України та паспортами бюджетних програм не передбачено виділення бюджетних асигнувань на замовлення послуг страхування автомобільного транспорту Міністерства оборони України, що під надані заявки начальником автомобільної служби на виділення коштів для страхування автомобільного транспорту забезпечувальним органом бюджетні асигнування з Державного бюджету не надавалися, що військова частина є неприбутковою організацією та не має інших джерел фінансових надходжень окрім надходжень з державного бюджету, не є підставою для припинення зобов'язання військової частини з відшкодування шкоди в розмірі 45062,86 грн., а також для звільнення військової частини від обов'язку належного виконання свого зобов'язання.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що доводи скаржника є необґрунтованими та такими, що не звільняють його від обов'язку відшкодувати шкоду, яка сталася внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, слід покласти на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2020 у справі №914/241/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік