79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" вересня 2020 р. Справа №909/1133/19
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційну скаргу Керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури №68-4035 вих.-19 від 30.10.2019 (вх. № 01-05/3895/19 від 01.11.2019)
на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2019 (повний текст ухвали складено 18.10.2019, суддя Михайлишин В.В.)
у справі № 909/1133/19
за позовом: Першого заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури, м. Івано-Франківськ в інтересах держави в особі: Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістар", м. Мукачево, Закарпатська область
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 184 130,20 гривень,
за участю представників:
від прокуратури: Яворський Я.Т.
інші учасники не з'явились
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2019 у справі №909/1133/19 повернуто позовну заяву Першого заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полістар» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 184 130, 20 гривень.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою скаржник звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2019 у даній справі, стягнути витрати по сплаті судового збору на рахунок прокуратури Івано-Франківської області та направити справу до суду першої інстанції.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2019 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б.- головуючий суддя, члени колегії - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2019 у справі №909/1133/19, відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 27.11.2019.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 розгляд справи відкладено на 04.12.2019.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 провадження у справі №909/1133/19 з розгляду апеляційної скарги Івано-Франківської місцевої прокуратури №68-4035 вих.-19 від 30.10.2019 (вх. №01-05/3895/19 від 01.11.2019) на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2019 зупинено до прийняття рішення Великою палатою Верховного суду у справі №912/2385/18.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 поновлено провадження у справі, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 09.09.2020.
В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив оскаржувану ухвалу скасувати з направленням справи до місцевого господарського суду для продовження розгляду.
Інші учасники апеляційного провадження в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином та завчасно повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, долученими до матеріалів справи; правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.
Неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржувану ухвалу слід скасувати з огляду на наступне.
15.10.2019 Перший заступник керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полістар» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 184 130, 20 гривень.
У позовній заяві прокурор зазначав, що неналежне вжиття Івано-Франківською міською радою заходів щодо стягнення безпідставно збережених коштів, полягає у тому, що у 2013 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Полістар» отримало право власності на автозаправну станцію за адресою вул. Ребета, 6, м.Івано-Франківськ. Івано-Франківська міська рада впродовж тривалого часу не забезпечує належним чином стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полістар» належних міській раді грошових коштів, обмежилась виключно перепискою та упродовж тривалого терміну користування земельною ділянкою Товариством з обмеженою відповідальністю «Полістар» позову до суду не заявила, що порушує інтереси органу місцевого самоврядування та завдає значну шкоду державі.
Постановляючи оскаржену ухвалу про повернення позовної заяви місцевий господарський суд дійшов висновку, що у позовній заяві прокурор не довів необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також, не обґрунтував підстави звернення до суду з позовом від імені Івано-Франківської міської ради, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження.
Так, суд зазначив, що Перший заступник керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури не обґрунтував неможливість Івано-Франківською міською радою самостійно звернутися до суду, у випадку наявності порушення прав та охоронюваних інтересів держави у сфері, яка відноситься до повноважень останньої, а також не надав належних доказів, відповідно до вимог процесуального закону, в підтвердження того, що Івано-Франківська міська рада не здійснює або неналежно здійснює свої повноваження (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вироку суду щодо службових осіб; доказів накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Також, суд першої інстанції вказав, що сама по собі обставина не звернення Івано-Франківської міської ради з позовом протягом певного періоду, а саме: з 19.07.2016 (з часу складення акту обстеження № 32 від 19.07.2016 інспектором з самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради) без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. При цьому суд застосував правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 № 927/246/18.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржену ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме невірно застосовано п.4 ч.5 ст. 174 ГПК України та ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», практику Верховного суду.
Скаржник зазначає, що Івано-Франківська міська рада, яка є отримувачем коштів у вигляді орендної плати за використання земельних ділянок, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тому прокурор обґрунтовано скерував до суду позов саме в інтересах держави в особі міської ради, так як порушені права безпосередньо територіальної громади міста Івано-Франківська.
Як вказує прокурор, неналежне вжиття Івано-Франківською міською радою заходів щодо стягнення суми безпідставно збережених коштів полягало у тому, що Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради лише у 2016 році здійснив обстеження земельної ділянки та скерував клопотання з вимогою сплати коштів за минулий період до ТзОВ «Полістар», хоча відповідач отримав право власності на автозаправну станцію за адресою вул.Ребета, 6 в м. Івано-Франківськ ще у 2013 році. Згодом міська рада обмежилась виключно перепискою та впродовж тривалого терміну користування земельною ділянкою відповідачем позову до суду не заявляла, внаслідок чого до місцевого бюджету не надходили грошові кошти, які відповідач повинен був сплачувати за користування земельною ділянкою. Факт безпідставного збереження коштів відповідачем мав місце у 2016-2017 роках, однак жодних заходів спрямованих на реальне стягнення таких коштів з відповідача міською радою не вживалось. Більше того, міська рада з урахуванням строків позовної давності втратила можливість стягнення в судовому порядку безпідставно збережених коштів з листопада 2013 року по жовтень 2016 року. Наведене обґрунтування у відповідності до вимог ч.4 ст.53 ГПК України та ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» міститься у позовній заяві, прокурор повідомив позивача про намір звернутись до господарського суду із позовною заявою.
Скаржник не погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що сам факт незвернення Івано-Франківською міською радою з позовною заявою не свідчить про факт неналежного виконання таким органом своїх функцій із захисту держави.
Також прокурор вказує на відсутність визначеного законом обов'язку доводити неможливість Івано-Франківською міською радою самостійно звернутись до суду.
На переконання прокурора правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 23.10.2018 у справі №926/03/2018, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, на які покликався суд в мотивувальній частині ухвали, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обґрунтовуючи підстави подання позову, прокурор покликався на те, що 19.02.2013 на підставі договору купівлі-продажу №367 ТзОВ «Полістар» отримало у приватну власність від Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» автозаправну станцію за адресою м.Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6. Згідно з умовами цього договору придбане нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,1671, кадастровий номер 2610100000:20:006:0064.
Після придбання нерухомого майна, ТзОВ «Полістар» не оформило речове право на земельну ділянку, на якій розміщена автозаправна станція.
Відповідно до акта обстеження інспектора самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №32 від 19.07.2016, земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:20:006:0064 за адресою м.Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6, використовується без правовстановлюючих документів.
21.07.2016 Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради направив відповідачу клопотання про необхідність оформлення документів на землекористування та подальшого укладення договору оренди земельної ділянки, однак, відповідач звернувся до міської ради тільки 01.03.2017.
Рішенням сесії міської ради від 24.05.2017 №135-12 відповідачу передано в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,1671 га на вул. Ребета, 6, м.Івано-Франківськ, з відповідачем укладено договір оренди, державну реєстрацію якого проведено 14.09.2017.
Відтак, у позовній заяві прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою за період з 15.07.2016 по серпень 31.08.2017.
Звертаючись із цим позовом до суду прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Івано-Франківську міську раду та зазначив, позивач протягом тривалого часу не вживав заходів з метою стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримав кошти, а отже, порушуються інтереси територіальної громади.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з положеннями ч.3-5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з цим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, до прийняття якої було зупинено апеляційне провадження у справі №909/1133/19.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Як вже зазначалося, своє звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Івано-Франківської сільської ради прокурор обґрунтовував тривалим невжиттям позивачем заходів, спрямованих на стягнення безпідставно збережених коштів з відповідача, чим порушуються інтереси держави.
Так, прокурор зазначав, що у 2013 ТзОВ «Полістар» за договором купівлі-продажу придбало приміщення автозаправної станції за адресою м.Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6. До укладення із міською радою договору оренди у 2017 році ТзОВ «Полістар» використовувало земельну ділянку за адресою м.Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6, без правовстановлюючих документів, однак, міська рада не вживала заходів щодо повернення безпідставно збережених коштів, а лише обмежилася листуванням з відповідачем, що мало наслідком пропущення строку позовної давності щодо вимог про стягнення безпідставно збережених коштів з 2013 по 2016 рік.
Вказані обставини було визначено прокурором як бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
При цьому колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що прокурором не подано належних та допустимих доказів нездійснення або здійснення неналежним чином позивачем своїх повноважень щодо захисту інтересів держави (як то доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вироку суду щодо службових осіб; доказів накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків), оскільки господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Окрім того, в оскарженій ухвалі суд не дослідив обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення позивача, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, та підлягає з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.
Як вбачається з копії позовної заяви, наявної в матеріалах апеляційного оскарження ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2019 у справі №909/1133/19, прокурор зазначив, що Івано-Франківську міську раду повідомлено листом про вжиття представницьких повноважень в її інтересах, у п.1 переліку додатків до позовної заяви зазначено «лист Івано-Франківському міському голові №68-3792 вих-19 від 11.10.2019 на 1 арк.», що свідчить про дотримання вимог абз.3 ч.4 ст.23 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що постанови Верховного суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 23.09.2018 у справі №924/1237/17 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у зазначених справах йшлося про неправильне визначення прокурором факту відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого відносяться відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2019 та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадію відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 280, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Вимоги апеляційної скарги Керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури №68-4035 вих.-19 від 30.10.2019 (вх. № 01-05/3895/19 від 01.11.2019) - задоволити.
2. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2019 у справі №909/1133/19 - скасувати.
3. Направити справу №909/1133/19 до Господарського суду Івано-Франківської області для продовження розгляду на стадію відкриття провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 14.09.2020.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.