08 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 521/8954/19
провадження № 61-9276ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
17 червня 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме: для надання оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України касаційної скарги та сплати судового збору.
У серпні 2020 року на виконання вимог вищевказаної ухвали від ОСОБА_1 до суду надійшли матеріали.
Вивчивши подані матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про те, що скаржником не усунуті недоліки касаційної скарги у повному обсязі.
Залишаючи касаційну скаргу без руху, Верховний Суд акцентував увагу скаржника на необхідності надання виправленої касаційної скарги з відповідним зазначенням та нормативно правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог ухвали суду ОСОБА_1 надала виправлену касаційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржує судові рішення на підставі пункту четвертого частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України та пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Так скаржник посилається на те, що судом ухвалено рішення про права, свободи та інтереси осіб, яких не було залучено до участі у справі, а також те, що суд встановив обставини справи на основі недопустимих доказів.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Диспозиція частини другої статті 389 ЦПК України передбачає те, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Однак, мотивувальна частина касаційної скарги не містить нормативно-правового обґрунтування підстав касаційного оскарження. Доводи скаржника зводяться до формальної переоцінки встановлених судами обставин, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Таким чином, ОСОБА_1 не виконала вимоги ухвали Верховного Суду від 22 липня 2020 року та вимоги статті 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги у повному обсязі, оскільки не вказала, в чому на її думку полягає порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом статті 127 ЦПК України встановлений судом строку може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З урахуванням того, що скаржник звертається до суду особисто, без допомоги адвоката, не має достатніх знань в сфері юриспруденції, в зв'язку з чим не виконала у повній мірі вимоги цивільного процесуального законодавства щодо зазначення підстав касаційного оскарження, з метою недопущення порушення принципу доступу до правосуддя, Верховний Суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: для надання скаржником виправленої касаційної скарги з урахуванням вимог цієї ухвали.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання вищевказаних вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Керуючись статтями 127, 261 ЦПК України,
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення зазначених вище недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. А. Калараш