Постанова
Іменем України
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 755/13182/19
провадження № 61-23386св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник (боржник у виконавчому провадженні) - ОСОБА_1
суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович,
заінтересована особа (стягувач) - товариство з обмеженою відповідальністю «Укрямбуд»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
Короткий зміст вимог скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила: визнати неправомірними дії приватного виконавця при винесенні постанови про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, які не належать боржнику; скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича від 31 липня 2019 року та зняти арешт з карткового рахунку в АТ «ОТП Банк» № НОМЕР_1 (до якого відкрита кредитна картка типу MasterCard Gold № НОМЕР_2 ), з карткового рахунку в АТ «Альфа-Банк» № НОМЕР_3 (до якого оформлена картка № НОМЕР_4 ), з карткового рахунку в АТ «Альфа-Банк» № НОМЕР_5 (до якого оформлено картку № НОМЕР_6 ) та з карткового рахунку у «Приват Банк» № НОМЕР_7 (до якого видано кредитну картку Золота картка «Універсальна» GOLD № НОМЕР_8 ).
Скарга мотивована тим, що 31 липня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а також цього ж дня винесено постанову про арешт коштів боржника, однак такий арешт застосовано також до коштів, які не є власністю боржника.
Посилаючись на положення статей 1, 18, 48, 52, 56 Закону України «Про виконавче провадження» заявник вважає, що приватний виконавець для встановлення права на накладення арешту на грошові кошти на рахунку боржника, мав перевірити, чи на вказані кошти може бути накладено грошове стягнення. Натомість, грошові кошти, на які накладено арешт, не є власністю боржника, а є власністю банку, а тому накладення арешту в цій частині порушує права банку, оскільки кошти надані у строкове платне користування позичальнику відповідно до умов кредитного договору та не являються власністю боржника.
Накладення арешту на кредитні кошти обмежує право позичальника здійснювати будь-які розрахункові операції по даному рахунку та покладає додаткову відповідальність за порушені зобов'язання, у зв'язку із неможливістю користуватись арештованими рахунками.
Відповідно до положень статей 626, 638, 1054 ЦК України сторонами кредитних договорів було погоджено, що надання кредитних коштів буде видаватись, зокрема, за вимогою позичальника, яка проявляється у запиті про направлення грошових коштів та їх сум, на основі платності та забезпечення їх повернення. Для спрощення виконання кредитних зобов'язань банки запровадили видачу карток на обслуговування кредитів. Накладення арешту на грошові кошти, за рахунком, який є кредитним, порушує як право банку отримати повернення грошових коштів на рахунку і відсотки за користування грошовими коштами, так і право боржника, оскільки штучно створюється додатковий тягар із нарахування відсотків та можливих штрафних санкцій за вказаними рахунками.
Заявник вважає, що задоволення поданої скарги не призведе до порушень прав стягувача, оскільки права на отримання задоволення вимог стягувача за рахунок таких коштів у останнього немає.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2019 року у складі судді Марфіної Н. В. скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано неправомірними дії приватного виконався виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. при винесенні постанови про арешт коштів боржника від 31 липня 2019 року у виконавчому провадженні №59686848 в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_1 в AT «ОТП Банк» (№ НОМЕР_1 ) в межах відкритої кредитної лінії за вказаним рахунком, та акціонерному товаристві «Альфа-Банк» (№ НОМЕР_3 , № НОМЕР_5 ) в межах розміру кредитних коштів за договором кредиту №630575905 від 17 лютого 2017 року і договором кредиту від 26 січня 2018 року.
Постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. про арешт коштів боржника від 31 липня 2019 року у виконавчому провадженні №59686848 скасовано в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_1 у AT «ОТП Банк» (№ НОМЕР_1 ) в межах відкритої кредитної лінії за вказаним рахунком, та AT «Альфа-Банк» (№ НОМЕР_3 , № НОМЕР_5 ) в межах розміру кредитних коштів за договором кредиту №630575905 від 17 лютого 2017 року і договором кредиту від 26 січня 2018 року.
Знято арешт з рахунку № НОМЕР_1 відкритому на ім'я ОСОБА_1 у акціонерному товаристві «ОТП Банк» в межах відкритої кредитної лінії за вказаним рахунком (кредитна картка типу MasterCard Gold № НОМЕР_2 ); рахунку № НОМЕР_3 відкритому на ім'я ОСОБА_1 у акціонерному товаристві «Альфа-Банк» в межах розміру кредитних коштів за договором кредиту №630575905 від 17 лютого 2017 року (картка № НОМЕР_4 ); рахунку № НОМЕР_5 відкритому на ім'я ОСОБА_1 у акціонерному товаристві «Альфа-Банк» в межах розміру кредитних коштів за договором кредиту №630839238 від 26 січня 2018 року (картка № НОМЕР_6 ).
У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що приватний виконавець наклав арешт на кредитні рахунки боржника, чим перешкодив останньому у виконанні кредитних зобов'язань та порушив права банківських установ на своєчасне отримання від боржника коштів на повернення кредиту.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. задоволено. Ухвалусуду першої інстанції в частині задоволення скарги ОСОБА_1 скасовано та у задоволенні скарги відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвала районного суду в частині задоволення скарги постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а ті обставини справи, які суд вважав встановленими, є недоведеними, ухвала суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні скарги в повному обсязі.
Обставини, на які посилався у скарзі заявник та які суд першої інстанції вважав встановленими, є недоведеними та спростовуються змістом постанови приватного виконавця, відповідно до якої арешт накладено лише на кошти боржника. Дослідивши зміст постанови, апеляційний суд встановив, що приватний виконавець не накладав арештів на жодні рахунки боржника, в тому числі і кредитні, а лише на грошові кошти останнього.
Крім того, в постанові чітко зазначено, що арешт накладено за винятком коштів, на які Законом заборонено накладати арешт.
Ні ухвала районного суду, ні скарга боржника не містить посилання на Закон, яким заборонено накладати арешт на кошти боржника отримані останнім в кредит від банківських установ, оскільки вони є власністю боржника. Грошові кошти, які боржник особисто вносить на погашення кредитних зобов'язань, також є його власністю.
Посилання заявника на те, що арешт утруднює виконання боржнику кредитних зобов'язань також доведені не були, оскільки наявність арешту на кошти не позбавляє боржника права вносити грошові кошти на банківські рахунки, відкриті на його ім'я, заборона діє лише, щодо зняття арештованих коштів боржником.
За висновками апеляційного суду приватний виконавець не порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження», наклавши арешт на всі кошти боржника, які будуть віднайдені в процесі виконання постанови приватного виконавця банківськими установами, крім тих, звернення стягнення на які заборонено законом.
Приватний виконавець діяв з метою забезпечення реального виконання рішення суду, наклавши арешт на все майно боржника (грошові кошти) в межах суми боргу та витрат на примусові виконавчі дії та оплату виконавчого збору, та основної винагороди приватного виконавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову апеляційного суду із залишенням в силі ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що впорушення вимог статей 1, 18, 48, 52, 56 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець для встановлення права на накладення арешту на грошові кошти на рахунку боржника не перевірив, чи на вказані кошти може бути накладено грошове стягнення, у зв'язку з чим прийняв постанову про арешт коштів, які не є власністю боржника.
Апеляційним судом не враховано, що грошові кошти, на які накладено арешт, не є власністю боржника, а є власністю банку, а тому накладення арешту на кредитні кошти обмежує право позичальника здійснювати будь-які розрахункові операції по даному рахунку та покладає додаткову відповідальність за порушені зобов'язання, у зв'язку із неможливістю користуватись арештованими рахунками.
Накладення арешту на грошові кошти, за рахунком, який є кредитним, порушує як право банку отримати повернення грошових коштів на рахунку і відсотки за користування грошовими коштами, так і право боржника, оскільки штучно створюється додатковий тягар із нарахування відсотків та можливих штрафних санкцій за вказаними рахунками.
Апеляційний суд не дав належної оцінки тим обставинам, що задоволення скарги не призведе до порушень прав стягувача, оскільки прав на отримання задоволення вимог стягувача за рахунок таких коштів у останнього немає.
Постанова приватного виконавця про арешт коштів боржника не відповідає вимогам частини першої статті 52, частини четвертої статті 48, статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки остання не містить чіткої інформації про встановлені рахунки боржника.
Приватний виконавець зобов'язаний був з'ясувати майновий стан боржника, встановити наявність коштів на рахунках банків, встановити належать вказаних коштів боржнику, та встановити банківську установу та який рахунок відкрито у вказаній банківській установі.
Постанова приватного виконавця виконавчого про накладення арешту на кошти боржника від 31 липня 2019 року містила лише перелік банківських установ, та в резолютивній частині було зазначено: накласти арешт на грошові кошти боржника на рахунках та встановлений перелік банківських установ.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що до з'ясування обставин наявності у боржника майна, на яке може бути накладений арешт були відсутні підстави для накладення арешту на кошти боржника. Матеріали справи не містять жодного доказу направлення запитів до відповідних банківських установ до винесення постанови про накладення арешту на майно боржника.
В порушення вимог статті 18 та статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесеною постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва від 31 липня 2019 року не досягається мета примусового виконання рішення, а тому вказана постанова скасована судом першої інстанції правомірно.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ТОВ «Укрямбуд» заперечує проти доводів заявника та просить залишити прийняту у справі постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України).
Статтею 18 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право, зокрема накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (пункт 7 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом статті 56 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Установлено, що 31 липня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А. М. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №755/24910/13-ц, виданим Дніпровським районним судом м. Києва 23 липня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрямбуд» заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги у загальному розмірі 386 872,85 грн.
31 липня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А. М. також прийняв постанову у виконавчому провадженні про арешт коштів боржника, якою наклав арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку(ах) із визначенням переліку банківських установ та зазначенням їх МФО.
У постанові зазначено, що арешт накладається на кошти, що знаходяться на відкритих рахунках, а також кошти боржника, які будуть надходити на нові відкриті ним рахунки, крім коштів накладення арешту, на які заборонено Законом.
Арешт накладено за винятком коштів, на які Законом заборонено накладати арешт.
Установивши, що за змістом постанови приватного виконавця арешт накладено лише на кошти боржника, у постанові зазначено, що арешт накладено за винятком коштів, на які Законом заборонено накладати арешт, вказаною постановою арешт на жодні рахунки боржника, в тому числі і кредитні, не накладався, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приватний виконавець в межах наданих йому повноважень, з метою забезпечення реального виконання рішення суду, яке тривалий час не виконувалось боржником, вжив заходів щодо його виконання, зокрема, отримано інформацію про наявні у боржника кошти на рахунках в банку, на відповідних правових підставах, передбачених статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», яка не містить будь-яких обмежень у вчиненні таких дій, обґрунтовано прийняв постанову про арешт його коштів у межах загальної суми боргу та витрат на примусові виконавчі дії, а також оплату виконавчого збору і основної винагороди приватного виконавця.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання заявника на те, що арешт утруднює виконання боржнику кредитних зобов'язань, оскільки наявність арешту на кошти не позбавляє боржника права вносити грошові кошти на банківські рахунки, відкриті на його ім'я, заборона діє лише, щодо зняття арештованих коштів боржником.
Доводи скаржника про те, що приватний виконавець спочатку мав виявити кошти боржника, направивши відповідні запити, а лише потім накладати арешт, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки постанова приватного виконавця не є постановою про арешт та опис майна боржника чи постановою про звернення стягнення на майно боржника, а лише про арешт грошових коштів боржника.
За змістом частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується саме для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до пункту 8 розділу VIII «Інструкції з організації примусового виконання рішень» на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Таким чином, дії державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника відповідають вимогам закону, є правомірними та такими, що здійснені у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом та відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» і Інструкції з організації примусового виконання рішень.
Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про відсутність підстав для накладення арешту на його кошти, які знаходяться в банківських установах в межах загальної суми боргу, при тому що судове рішення про стягнення цих коштів заявником добровільно не виконується протягом тривалого часу, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська