Ухвала
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 202/3618/14-ц
провадження № 61-12863ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2014 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовувало тим, що 07 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11036778000, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 33 280 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,3% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 06 вересня 2027 року.
Зобов'язання ОСОБА_1 забезпечені договорами поруки від 07 вересня 2006 року, укладеними з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв'язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред'явленим до стягнення боргом.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, станом на 04 березня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 24 848,84 дол. США, що в еквіваленті становить 268 284,35 грн, яка складається з: 24 396,45 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 452,39 дол. США - заборгованість за відсотками, 400 60 дол США - заборгованість зі сплати пені за порушення термінів повернення кредиту та відсотків за кредитом.
Ураховуючи наведене, АТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути на його користь солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 848,84 дол. США.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 848,84 дол. США, що в еквіваленті становить 268 284,35 грн, яка складається з: 24 396,45 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 452,39 дол. США - заборгованість за відсотками, 400 60 дол США - заборгованість зі сплати пені за порушення термінів повернення кредиту та відсотків за кредитом. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Відмовляючи у задоволенні вимог до поручителів, суд виходив з того, що вимогу про погашення заборгованості за кредитом банк пред'явив з пропуском встановленого законом шестимісячного строку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ «УкрСббанк» залишено без задоволення. а рішення Ідустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «УкрСиббанк», в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким передати справу на новий апеляційний розгляд в цій частині.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому за законом не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 268 284,35 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*250=525 500 грн).
Отже, зазначена справа відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки, як і посилання на докази на їх підтвердження.
Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.
Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження з встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки АТ «УкрСиббанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний