Ухвала
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 216/1422/18
провадження № 61-12943ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 112 057,94 грн.
Позов обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 18 січня 2011 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 7 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, проте відповідач своїх зобов'язань за договором не виконувала, внаслідок чого станом на 28 лютого 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 112 057,94 грн, з яких: 6 703,03 грн - заборгованість за кредитом, 99 342,63 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 200 грн - нарахованої пені та комісії, 500 грн - штрафу фіксована сума, 5 312,28 грн - відсоткова складова.
Посилаючись на зазначене, банк просив стягнути заборгованості у зазначеному розмірі.
Заочним рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 703,03 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що отримані та використані кошти позичальник добровільно не повернув, а тому банк має право вимагати захисту свої прав шляхом покладення на боржника обов'язку повернути фактично отриману суму кредитних коштів. Щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом та неустойки за неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, то суд відмовив у їх задоволенні з огляду на ненадання банком належних та допустимих доказів щодо розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Заочне рішення Центрально-Міського суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2020 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у стягненні відсотків та неустойки, а справу в цій частині направити на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не взяли до уваги наявності між сторонами договірних відносин та невиконання відповідачем умов кредитного договору, не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в окремих постановах Верховного Суду.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 112 057,94 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн).
Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має для заявника виняткове значення, оскільки обмежує права та порушує майнові інтереси позивача.
Наведені заявником обставини, з посиланням на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій усталеної судової практики, відповідно до якої підписання позичальником довідки про умови кредитування є підтвердженням ознайомлення з такими умовами. Проте апеляційний суд врахував таку практику і погодився з нею.
Водночас зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом та неустойки позивачу відмовлено з огляду на недоведеність цих вимог.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Отже, заявник не обґрунтував наявність винятків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, а тому Верховний Суд не має підстав для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний