Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
місто Київ
справа № 2-710/11
провадження № 61-37990св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялий Максим Глібович,
заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ) у м. Києві Бялого М. Г., заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»).
Скарга обґрунтовувалася тим, що ПАТ АБ «Укргазбанк» пропущений строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2013 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суми заборгованості за кредитним договором набрало законної сили 12 грудня 2013 року. Виконавчий лист за заявою банку видано 03 вересня 2014 року. Заявник зазначала, що згідно зі статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа (далі - Закон України «Про виконавче провадження»), строк пред'явлення рішення до виконання становив один рік. Отже, старший державний виконавець Бялий М. Г. ухвалив постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року безпідставно та з порушенням строків.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві Бялого М. Г. під час відкриття виконавчого провадження, що полягали в ухваленні постанови про арешт майна боржника та оголошенні заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 травня 2017 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суми заборгованості за кредитним договором; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року у цьому виконавчому провадженні.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Заінтересована особа заперечувала щодо задоволення скарги, вважала її необґрунтованою та такою, у задоволенні якої необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції керувався тим, що стягувач неодноразово пред'являв виконавчий документ до виконання, чим переривав строки для його пред'явлення. Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження» 2016 року) встановлено трирічний строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання й такий строк застосовується і до виконавчих документів, виданих до набрання чинності цим Законом, відтак стягувачем строк пред'явлення виконавчого документа до виконання не пропущений.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що дії державного виконавця під час винесення постанов про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року правомірні, оскільки стягувач неодноразовим пред'явленням виконавчого документа до виконання переривав строк для його пред'явлення, який відповідно до Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року становить три роки, тобто до 04 січня 2020 року.
Постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що 20 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л. В. постановою відмовлено у відкритті виконавчого провадження, а повторно банк пред'явив виконавчий лист до виконання 25 квітня 2016 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа. Отже, переривання річного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання не відбулося, а питання про поновлення пропущеного строку в установленому статтею 371 ЦПК України 2004 року порядку не вирішувалося. Посилання апеляційного суду на Перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який набрав чинності 04 жовтня 2016 року, не є обґрунтованими, так як на час ухвалення цього Закону строк пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувачем вже було пропущено, а поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання регулюється статтею 371 ЦПК України 2004 року і судом питання поновлення цього строку не вирішувалося. Отже, висновок апеляційного суду про те, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання становить три роки, є передчасним.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано ухвалу суду першої інстанції та постановлено нове рішення, яким скаргу задоволено частково.
Визнано протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялого М. Г. у частині відкриття 17 травня 2017 року виконавчого провадження ВП №53947535 та скасовано зазначену постанову. Визнано протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялого М. Г. у частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження ВП № 53947535 та скасовано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року в межах виконавчого провадження ВП № 53947535. У задоволенні інших вимог скарги відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, посилався на те, що 20 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, а повторно банк пред'явив виконавчий лист до виконання 25 квітня 2016 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа. Відтак, переривання річного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання не відбулося, а питання про поновлення пропущеного строку в установленому статтею 371 ЦПК України 2004 року порядку не вирішувалося. Посилання заінтересованої особи на Перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року, який набрав чинності 04 жовтня 2016 року, необґрунтовані, так як на час ухвалення цього Закону строк пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувачем вже було пропущено, а поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання регулюється статтею 371 ЦПК України 2004 року і судом питання поновлення цього строку не вирішувалося. Крім того, стягувачу неодноразово було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі статей 21, 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа, оскільки виконання рішення суду непідвідомче відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, так як сума зобов'язання за цим рішенням є меншою, ніж визначена законом.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2018 року, ПАТ АБ «Укргазбанк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень Закону України «Про виконавче провадження». Заявник зазначив, що банк звертався до виконавчої служби не 25 квітня 2016 року, як зазначив суд, а 05 квітня 2016 року. На момент подання цієї заяви оригінал виконавчого документа знаходився в органах виконавчої служби, оскільки стягувач оскаржив постанову про повернення виконавчого документа і до прийняття рішення виконавчий лист знаходився у виконавчій службі. Звертаючись до виконавчої служби 05 квітня 2016 року із заявою, ПАТ АБ «Укргазбанк» фактично звертався із заявою про виконання рішення, а саме, ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2015 року, частково задоволено скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк», визнано неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відкритті виконавчого провадження, зобов'язано відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за виконавчим листом
№ 2-710/11, виданим 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва. При цьому положення чинного законодавства не ставлять підстави переривання строку пред'явлення виконавчого листа до виконання в залежність від підстав його повернення, у тому числі у разі пред'явлення документа за неналежною підвідомчістю.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 19 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у червні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року скасовано рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2013 року та задоволено позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми кредитної заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 159 647, 13 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 1 276 059, 51 грн; строкову заборгованість у розмірі 193 350, 00 дол. США, що за курсомНаціонального банку України становить 1 545 446, 55 грн; заборгованість за процентами у розмірі 231 951, 76 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 1 853 990, 42 грн; прострочену заборгованість за процентами у розмірі 2 390, 04 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 19 103, 59 грн; пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 863 563, 32 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 1 308 434, 92 грн.
03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва видано виконавчі листи про примусове виконання зазначеного рішення суду.
04 грудня 2014 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року.
10 грудня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення постанови.
20 березня 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» повторно звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року.
24 березня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімовою А. Н. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення постанови.
16 квітня 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року.
20 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення постанови.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2015 року, частково задоволено скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк», визнано неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відкритті виконавчого провадження, зобов'язано відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-710/11, виданим 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва.
25 квітня 2016 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року з посиланням на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року щодо неправомірності відмови у відкритті виконавчого провадження.
25 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В. Е. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення постанови.
29 грудня 2016 року ПАТ АБ «Укргазбанк» знову звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року із посиланням на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року щодо неправомірності відмови у відкритті виконавчого провадження.
04 січня 2017 року із повідомленням відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
15 травня 2017 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві із заявою про примусове виконання рішення апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року.
Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві Бялого М. Г. від 17 травня 2017 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції керувався тим, що 20 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, а повторно банк пред'явив виконавчий лист до виконання 25 квітня 2016 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа. Отже, переривання річного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання не відбулося, а питання про поновлення пропущеного строку в установленому статтею 371 ЦПК України 2004 року порядку не вирішувалося.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд не врахував таке.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (стаття 383 ЦПК України 2004 року).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом положень частин першої, другої статті 22 Закону України
«Про виконавче провадження» виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема пред'явленням виконавчого документа до виконання.
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (частина друга статті 23 Закону України
«Про виконавче провадження»).
У частині першій статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Водночас, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2015 року, частково задоволено скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк», визнано неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відкритті виконавчого провадження, зобов'язано відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-710/11, виданим 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва.
У подальшому стягувач звертався до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження із посиланням на зазначену ухвалу суду Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин першої, другої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що у період 20 квітня 2015 року - 25 квітня 2016 року не відбулося переривання строку є помилковим та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки, по-перше, ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року визнано неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відкритті виконавчого провадження від 20 квітня 2015 року, а по-друге, зазначеною ухвалою зобов'язано відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-710/11, виданим 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва, тобто банк фактично звертався до виконавчої служби у подальшому із заявою про виконання іншого судового рішення, а саме ухвали Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року.
Крім того, враховуючи, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року визнано неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відкритті виконавчого провадження від 20 квітня 2015 року, відповідно, неможливо стверджувати, що повернення виконавчого документа у зазначений період відбулося із дотриманням вимог закону.
З урахуванням наведеного, висновок апеляційного суду про те, що у період з 20 квітня 2015 року до 25 квітня 2016 року не відбулося переривання строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, є помилковим, оскільки неможливо вважати, що 20 квітня 2015 року стягувачу правомірно відмовлено у відкритті виконавчого провадження та, відповідно, не відбулося у встановлений законом спосіб повернення виконавцем виконавчого листа стягувачу.
Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 04 жовтня 2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
За правилом частини першої, пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців, строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, враховуючи, що строк виконання ухвали Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2015 року, якою визнано неправомірною відмову виконавчого органу у відкритті виконавчого провадження та зобов'язано відкрити виконавче провадження за виконавчим листом
№ 2-710/11, виданим 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва, на момент набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року не сплив, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення скарги боржника є необґрунтованим.
При цьому, посилання апеляційного суду на те, що стягувачу неодноразово було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконання рішення суду непідвідомче відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є також необґрунтованим, оскільки таку відмову визнано ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року незаконною. Зазначене рішення набрало законної сили, а тому підлягало обов'язковому виконанню.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У разі преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі «Глоба проти України», заява № 15729/07, від 05 липня 2012 року).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував зазначених обставин, норм матеріального та процесуального права, дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом доповнення мотивів відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2018 року скасувати.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко