Ухвала
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 201/12477/19
провадження № 61-12091ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2020 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання,
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на повнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 000 грн до закінчення нею навчання, а саме - до 30 червня 2023 року, але не більше як до досягнення нею 23 років.
Позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що з 09 серпня 2001 року до 14 січня 2003 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 , яка є повнолітньою, але продовжує навчання у вищому навчальному закладі та проживає разом з нею. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2002 року у справі № 2-6426/2002 з ОСОБА_1 на її користь були стягнуті аліменти на доньку ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів ОСОБА_1 до досягнення донькою повноліття, однак відповідач має заборгованість зі сплати аліментів і на утримання доньки матеріальної допомоги не надає. Вона не має можливості самостійно утримувати доньку у зв'язку з тим, що їй необхідні кошти на проїзд до місця навчання, проживання, одяг, харчування, підручники тощо. Відповідач працює, отримує мінливий дохід, частину доходу отримує неофіційно та може надавати матеріальну допомогу.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на період навчання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення нею навчання в Університеті імені Альфреда Нобеля, але не більше ніж до досягнення нею 23 років, у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи стягнення з 07 листопада 2019 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Чередник І. О. про компенсацію здійснених сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 3 500 грн. Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Романенка П. В. про компенсацію здійснених сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. В порядку взаєморозрахунку кінцево стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 1 500 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2020 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року змінено в частині розміру стягнутих аліментів, зменшено їх розмір з 1 000 грн до 500 грн. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2020 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року залишено без змін.
11 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2020 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову в цій справі є стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Доводи заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 466/532/16-ц, а саме: «та обставина, що на батьків покладено обов'язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, сама по собі не може бути підставою для задоволення позовних вимог», не заслуговують на увагу, оскільки в наведеному судовому рішенні Верховного Суду встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. У справі № 466/532/16-ц судами було встановлено та відповідачем доведено, що він не має можливості сплачувати аліменти на повнолітніх дітей на період їх навчання. Натомість в цій справі таких обставин не було встановлено, а доводи касаційної скарги не свідчать про неможливість сплати заявником аліментів у розмірі 500 грн щомісячно при його заробітній платі 4 300 грн. Аргументи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме по собі посилання на цю підставу для касаційного оскарження судових рішень не доводить необхідності перегляду малозначної справи в касаційному порядку.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2020 року, додаткового рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 3,4 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2020 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов