Справа № 521/4313/20
Провадження № 2/947/2528/20
08.09.2020 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Петренка В.С.
за участю секретаря - Ратовської А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом
Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
19 березня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 24.10.2013 року у розмірі 139 767,87 грн., яка складається з: 4 575,19 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 135 192,68 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 24.10.2013 року по 29.07.2018 року, а також судові витрати у розмірі 2 102,00 грн.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилається на те, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н від 24.10.2013 року, відповідно до умов якого, відповідач - ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4 700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Порушення відповідачем зобов'язань по укладеному кредитному договору №б/н від 24.10.2013 року щодо своєчасного погашення кредиту зумовило звернення АТ КБ «Приватбанк» до суду із відповідним позовом.
Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства», 21.05.2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».
Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси Тополевої О.В. від 01.04.2020 року цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було передано на розгляд до Київського районного суду м. Одеси, на підставі ч.1 ст. 27 ЦПК України, оскільки відповідно до відповіді з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Київського району м. Одеси.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Петренко В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 23.04.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюАкціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
У судове засідання 08.09.2020 року представник позивача не з'явився, однак одночасно з подачею позову звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справу у його відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання 08.09.2020 року не з'явилась, однак 08.09.2020 року її представник надав до канцелярії суду відзив на позов, в якому просив відмовити АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову у повному обсязі, а справу розглянути за його та відповідача відсутності.
Так, в обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що представник позивача не надав документів, які свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виникли кредитні правовідносини, кредитні зобов'язання та те, що позивач надавав відповідачу кредитні кошти.
Представник відповідача зазначає, що представником позивача не додано до позовної заяви виписки з банківських рахунків, які, нібито, були відкриті на ім'я відповідача, на підтвердження існування боргу та його розміру, а наданий розрахунок боргу не відповідає дійсності, оскільки не є документом, що відповідає вимогам чинного законодавства України.
Представник відповідача вказує, що додана до позову заява-анкета не підтверджує видачу картки, її номер, надання грошових коштів на цю картку, відкриття рахунку і зарахування на цей рахунок, а правила кредитування взагалі не можуть розповсюджуватися на відповідача, оскільки відповідачем не підписані.
Крім того, 08.09.2020 року представник відповідача надав до канцелярії суду заяву про застосування строків позовної давності, оскільки згідно наданого банком розрахунку зобов'язання нібито порушені відповідачем у 2015 році, а з відповідним позовом до суду позивач звернувся у 2020 році, що, на думку представника відповідача, також є підставою для відмови у задоволенні позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 24 жовтня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 12).
На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) та Тарифи.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 24 жовтня 2013 року становить 509 008,42грн., яка складається з: 4 575,19 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 499 133,23 грн. - загальний залишок заборгованості за відсотками, 5 300,00 грн. - заборгованість по пені (а.с. 9-11).
Разом з тим, до стягнення заявлено 139 767,87 грн., що складається з: 4 575,19 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 135 192,68 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 24.10.2013 року по 29.07.2018 року.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в цьому випадку - АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ч. 1, ч. 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві позичальника від 24 жовтня 2013 року процентна ставка за кредитом не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Обґрунтовуючи право на нарахування відсотків, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 17 березня 2006 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) та Тарифи як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) та Тарифами, наданими позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15).
Також у цій справі неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією з сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24 жовтня 2013 року) до моменту звернення до суду з вказаним позовом (19 березня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Тарифи та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Суд також вказує, що з урахуванням приписів ч. 6 ст. 81 ЦПК України обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної з сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17).
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Не містить укладений у вигляді анкети-заяви кредитний договір б/н від 24 жовтня 2013 року підписаної сторонами, і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що, АТ КБ "ПриватБанк" вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сума заборгованості ОСОБА_1 по виконанню кредитного договору станом на 31.01.2020 року становить 4 575,19 грн., що складається з: 4 575,19 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся з даним позовом до суду 19.03.2020 року, що підтверджується наявністю вхідного штампу канцелярії суду на позовній заяві (а.с.2).
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з позовною вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність судом застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.
08.09.2020 року через канцелярію суду представник відповідача надав письмову заяву про застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позову, яка мотивована тим, що згідно до наданих позивачем документів останній платіж був вчинений відповідачем ще у 2015 році, а позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у березні 2020 року, тобто після спливу 3-х річного терміну відколи АТ КБ «Приватбанк» повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
За змістом ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч.3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи може належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник учинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову (стаття 267 ЦК України).
Згідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відповідно до п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року, при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Крім того, аналогічного правового висновку 20.11.2013 року дійшов Верховний Суд України, розглядаючи справу № 6-126 цс 13, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за споживчим кредитом після спливу позовної давності, вказавши, що пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
Судом встановлено, що останній платіж за даним кредитним договором був здійснений відповідачем 28.04.2015 року, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором від 31.01.2020 року (а.с. 9-11).
До суду з даним позовом позивач звернувся 19.03.2020 року, тобто пройшло більше 3-х років, коли позивач дізнався про порушення свого права у кредитних правовідносинах, які виникли між позивачем та відповідачем ще 24 жовтня 2013 року.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позов АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 575,19 грн. є обґрунтованим, однак у зв'язку з тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду представником позивача надано не було, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк»слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у позові, підстави для покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Суддя Петренко В. С.