Справа № 120/63/20-а
Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
08 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б.
секретар судового засідання: Довганюк В.В.,
за участю:
представника позивача: Дзіся Андрія Романовича
представника відповідача : Сінгаєвської Ольги Миколаївни
представника ОСОБА_1: Івасика Олександра Валерійовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення штрафу,
позивач звернувся до суду з позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення штрафу.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
01 квітня 2020 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Представник позивача в судовому засіданні щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні.
Представники відповідача та ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд їх задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарги підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що на виконанні у Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебуває виконавче провадження ВП 58360276 з виконання виконавчого листа № 802/894/18-а виданого 08.02.2019 Вінницьким окружним адміністративним судом про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 з 01.02.2018 виплату пенсії, яка була призначена 01.04.2007 року при звільненні з органів МВС з урахуванням положень ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та з урахуванням 90 відсотків розміру грошового забезпечення, визначеного ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції Закону, чинного на момент спірних правовідносин 21.05.2010.
Державним виконавцем 12.02.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
За невиконання без поважних причин рішення державним виконавцем 27.12.2019 накладено штраф на боржника, про що винесено відповідну постанову.
Вважаючи вказану постанову протиправною. позивач звернувся до суду для її скасування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року в повному обсязі.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 9 ч. 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону №1404-VIII).
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону №1404-VIII).
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи колегія суддів зауважує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Аналізуючи доводи апелянта щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року було видано виконавчий лист про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 з 01.02.2018 виплату пенсії, яка була призначена 01.04.2007 року при звільненні з органів МВС з урахуванням положень ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та з урахуванням 90 відсотків розміру грошового забезпечення, визначеного ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції Закону, чинного на момент спірних правовідносин 21.05.2010.
Колегія суддів зауважує, що системний аналіз норм Закону України "Про виконавче провадження" надає підстави стверджувати, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
З матеріалів справи встановлено, що на виконання рішення суду пенсійний орган призначив ОСОБА_1 пенсію по лінії МВС, але в розмірі первинного призначення- станом на 01.04.2007 року, з урахуванням 90% суми грошового забезпечення, про що свідчить протокол перерахунку пенсії від 27.12.2018 року та розмір пенсійної виплати склав 5734,68 грн.
Після чого, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснило доплату до пенсії отримуваної апелянтом до виконання рішення суду, після чого розмір пенсії ОСОБА_1 становив 7966,98 грн., про що свідчить другий протокол перерахунку пенсії від 27.12.2018 року.
01.01.2019 року боржник призначив самостійно стягувачу пенсію у розмірі 8865,99 грн. при цьому не виконав вимогу резолютивної частини рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року про застосування положень ст.51 Закону України " Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Водночас, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не надавав правову оцінку вищенаведеним обставинам.
При цьому, приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції обмежився виключно тим, що в рішенні Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року не було зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки № 13377 про розмір грошового забезпечення за посадою начальника УМВС у Вінницькій області, а тому пенсійний орган при виконанні рішення суду не мав би враховувати вказану довідку.
Водночас, колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки як вбачається зі змісту постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року, на підставі якої було видано виконавчий лист, суд апеляційної інстанції зобов'язав поновити ОСОБА_1 з 01.02.2018 року виплату пенсії саме з урахуванням положень ст.51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби", а не на підставі довідки№13377.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі було досліджено обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 без врахування вимог ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб"", що не відповідає рішенню Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року у справі № 802/894/18-а.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні докази поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , як того вимагає рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року у справі № 802/894/18-а.
За таких обставин, станом на 27.12.2019 року (дату винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови ВП №58360276 про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн), відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивачем не було в повній мірі виконано рішення суду, щодо якого за виконавчим листом № 802/894/18-а відкрито виконавче провадження і не доведено наявності поважних причин його невиконання, а отже, відповідачем правомірно та обґрунтовано прийнято постанову від 27.12.2019 року про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100 грн. 00 коп.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 14.05.2020 у справі №522/14380/17.
Колегія суддів зазначає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень в адміністративних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 07 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, пункт 44, від 20 липня2004 року).
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine),N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., рішення у справі «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пункти51-54, від 29 червня 2004 року).
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги та долучені до неї докази в повній мірі підтверджують правомірність прийняття державним виконавцем постанови ВП №58360276 від 27.12.2019 року про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штрафу за невиконання рішення суду.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови, про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення штрафу скасувати.
Прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення штрафу - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.