Справа № ЗП/620/2/20 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
07 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Коротких А.Ю. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
ОСОБА_1 до подання позовної заяви подав заяву про забезпечення позову шляхом:
- заборони Іванівській сільській раді приймати будь - які рішення на користь третіх осіб щодо земельної ділянки (масиву) з кадастровим номером 7425582800:05:000:6017 в частині, на яку претендує ОСОБА_1 , за його клопотаннями від 11.07.2019 та 29.05.2018, орієнтовною площею 199979,094 кв. м.;
- заборони третім особам здійснювати будь - які дії, роботи чи послуги щодо такої частини земельної ділянки (масиву), орієнтовною площею 199979,094 кв. м.
Заява обґрунтована тим, що Іванівська сільська рада, порушуючи право ОСОБА_1 на першочергове відведення земельної ділянки згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни», незаконно відмовила у розгляді його клопотань, та 18.12.2019 прийняла остаточне рішення про надання дозволу на відведення вільної земельної ділянки третій особі. У зв'язку з можливістю відведення земельної ділянки повністю/частково третій особі, що можу істотно ускладнити чи унеможливити; виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також очевидністю протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, вважає за необхідне забезпечити позов у спосіб, визначений заяві.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, заявником подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та задовольнити заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на протиправність дій Іванківської сільської ради, спрямованих на порушення його прав з метою унеможливлення виконання судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено жодних істотних обставин та не надано належних доказів, які б вказували на наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення, а також того, що без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим захист цих прав свобод та інтересів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС).
Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Проте, зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що перевірка дій або бездіяльності Іванівської сільської ради щодо неприйняття Іванівською сільською радою рішення за клопотаннями ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 199979,094 кв.м., кадастровий номер 7425582800:05:000:6017 для особистого селянського господарства, в межах с. Количівка Чернігівського району Чернігівської області на території Іванівської сільської ради, підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті та буде надана судом за результатами розгляду справи. Забезпечення позову з підстави очевидної протиправності таких дій або бездіяльності передбачає вирішенні адміністративного спору, до розгляду справи по суті.
У межах спірних правовідносин суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення позову шляхом заборони Іванівській сільській раді приймати будь - які рішення на користь третіх осіб щодо вказаної земельної ділянки та заборони третім особам здійснювати будь - які дії, роботи чи послуги щодо такої частини земельної ділянки, за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов'язково будуть здійснені протягом розгляду справи та призведуть до утруднення чи неможливості виконання судового рішення у даній справі, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у таку діяльність що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що з наявних матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом таких заходів створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, дослідивши встановленні обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що ним не доведено наявності будь-яких фактів, які б могли слугувати правовими підставами для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову та вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: