про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви
09 вересня 2020 року м. Київ № 320/7288/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
19 серпня 2020 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 р. позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали. Вказаною ухвалою запропоновано усунути недоліки шляхом подання до суду: оригіналу довіреності або належним чином засвідчену копію довіреності на право представництва Дяченком О.В. інтересів заявника ОСОБА_1 по цій справі.
4 вересня 2020 р. до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, яка обґрунтована тим, що у разі коли до адміністративного суду звертається представник, закон не встановлює обов'язку засвідчення копії довіреності на представництво нотаріусом.
Дослідивши позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.
Таким чином, сторона у справі має право на звернення до суду самостійно або через свого представника лише на підставі документу, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.
Так, в силу приписів ч. 2 ст. 59 КАС України довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. Відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді (ч. 5 ст. 59 КАС України).
Крім того, засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них покладається також на нотаріусів та посадових осіб органів місцевого самоврядування (п. 10 ч. 1 ст. 34 та п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII (далі - Закон № 3425-XII)).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 Закону № 3425-XII нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом. Цією ж статтею встановлено, що вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Аналізуючи наведені вище норми, суддя дійшов висновку, що повноваження представника сторони мають бути підтверджені оригіналом довіреності або її копією, засвідченою у визначеному законом порядку, а саме: особою, яка має повноваження на засвідчення копії довіреності (нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, суддею тощо).
Крім того, виходячи з приписів п. 3 Глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, вірність копії (фотокопії) документа засвідчується нотаріально, якщо справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.
Отже, у разі якщо повноваження представника визначені у довіреності фізичної особи, яка посвідчена нотаріально, належною копією такої довіреності може бути виключно нотаріально засвідчена копія такої довіреності.
Водночас, суддею встановлено, що позовна заява від імені ОСОБА_1 подана та підписана його представником за довіреністю ОСОБА_2 .
У якості доказу, що підтверджує повноваження Дяченка О.В. на подання та підписання зазначеної заяви, приєднано копію довіреності від 3 серпня 2020 р. (НОР 616531), оригінал якої посвідченої приватним нотаріусом Миронівського міського нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. При цьому копію вказаної довіреності засвідчено безпосередньо представником Дяченком О.В.
У даному випадку, як вбачається з матеріалів позовної заяви, до неї не надано оригіналу довіреності від фізичної особи - ОСОБА_1 , як і не надано нотаріально засвідченої копії довіреності фізичної особи на ім'я представника.
Суд звертає увагу, що надана копія довіреності в силу вищевикладених вимог законодавства, не є належним та допустимим доказом наявності повноважень у особи, яка підписала позовну заяву, а відтак повноваження Дяченка Олексія Володимировича діяти від імені ОСОБА_1 не підтверджені в установленому законом порядку.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов подано особою, право якої на вчинення таких дій від імені ОСОБА_1 не підтверджено у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15 січня 2018 р. у справі № 490/11396/16-а, від 15 січня 2019 р. у справі № 6/14-НМ, від 3 липня 2019 р. у справі № 820/148/18, від 19 березня 2018 р. № 826/8244/16 та у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 р. у справі № 810/5119/18.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, зокрема, звертає увагу на позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові 30 липня 2019 р. в адміністративній справі №810/5119/18, в якій зазначено наступне: "Таким чином, сторона у справі має право на звернення до суду самостійно або через свого представника лише на підставі документу, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представник позивача - Стрикаль О.В. подав до суду першої інстанції позовну заяву, сам її підписав, але при цьому додав до позову ксерокопію довіреності від 17 травня 2016 року (НВТ 438603), посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жук М.П. Проте, всупереч вищезазначеним правовим нормам, зазначена копія довіреності засвідчена підписом позивача, тобто не засвідчена у передбаченому законом порядку.
Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає поверненню, оскільки підписана особою, право якої на вчинення таких дій від імені позивача не підтверджено у встановленому законом порядку.
Також Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи представника позивача щодо порушеннями судами першої та апеляційної інстанцій права ОСОБА_3 на звернення до суду з огляду на наступне.
Так статтею статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд у своєму рішенні від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп зазначив, що зміст права на судовий захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
У свою чергу, статтею 1 КАС України передбачено, що КАС України, зокрема, визначає порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Способи судового захисту передбачені частиною першою статті 5 КАС України.
Однак, частиною другою статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи може здійснюватися в спосіб, що не суперечить закону.
Отже, чинним законодавством передбачені певні обмеження щодо реалізації права на судовий захист, зокрема, дотримання процедури звернення до суду.
У свою чергу, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У справі «Каменівська проти України» (заява № 18941/04, Рішення від 30 серпня 2006 року) Європейський суд з прав людини вказав, що право на звернення до суду може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guerin v. France, рішення від 29 липня 1998 року, п. 37).
Таким чином, Верховний Суд зазначає, що відповідність документа, який засвідчує права представника, вимогам законодавства є саме тими обмеженнями, які регулюються державою. Окрім того, відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України, повернення позовної не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду із цим позовом.
Також колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи представника позивача щодо можливості перевірки довіреності під час судового розгляду справи, оскільки положеннями пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено саме повернення позовної заяви у вказаному випадку.
Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.".
Разом з тим, суд не бере до уваги посилання заявника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 4 грудня 2019 р. у справі № 826/5500/18. Суд звертає увагу, що вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду стосується не засвідчення копії довіреності представником, яка посвідчення нотаріусом, а стосується вірності засвідчення довіреностей, які видаються суб'єктами владних повноважень та не є нотаріально засвідченими.
Отже, позивач ОСОБА_1 не усунув недоліків, які вказані в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 р.
Суддею враховано, що заявником подано заяву на виконання ухвали суду, а згідно з вимогами ч. 2 ст. 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Із урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку щодо необхідності продовження процесуального строку усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 шляхом подання до суду додаткових документів, а саме: оригіналу довіреності або належним чином засвідчену копію довіреності на право представництва Дяченком О.В. інтересів ОСОБА_1 по цій справі.
Керуючись ст.ст. 121, 169, 243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
1. Установити ОСОБА_1 десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
2. Копію даної ухвали направити ОСОБА_1 .
3. Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Журавель В.О.