08 вересня 2020 року № 320/7498/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ»,
про визнання протиправним та скасування рішення,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ», в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 21.07.2020 про відкриття виконавчого провадження №62620852.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VIII (далі також - Закон №1404-VIII), оскільки позивач як боржник зареєстрований та проживає в с. Віта Поштова, Військове містечко Київської області, жодного майна в м. Києві не має.
Відповідач своїм правом, надати відзив на позовну заяву, не скористався.
Третя особа, письмових пояснень до суду не подавала.
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою суду 31.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання у справі на 08.09.2020.
08.09.2020 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили.
Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 КАС України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті у за наявними матеріалами у справі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
ОСОБА_1 (місце проживання/реєстрації: АДРЕСА_1 ) є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 09.08.2011 (а.с.5).
Місце проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 також підтверджується довідкою №288 від 14.07.2020 (а.с.12).
Згідно відомостей Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомості майна щодо суб'єкта (номер інформаційної довідки: 221090787) відомості в таких реєстрах щодо фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) відсутні (а.с.11).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною від 21.07.2020 відкрито виконавче провадження №62620852 з примусового виконання виконавчого напису №10801, виданого 08.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» заборгованості в розмірі 32780, 31 грн.
Вважаючи вказану постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з даним позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону №1404-VIII, право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Відповідно до ст. 24 Закону №1404-VIII, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - Фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно п.1 ч.1 ст. 26 Закону №1404-VІІІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Згідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію міст проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
VI. Оцінка суду
Стаття 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначає, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
При цьому приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" визначено дві підстави для прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчих документів: 1) за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи; 2) за місцезнаходженням майна боржника. Ці підстави для прийняття виконавчих документів приватним виконавцем до виконання є окремими і в законі визначаються за критерієм їх віднесенням до особи чи до майна: 1) за місцезнаходженням особи боржника (фізичної чи юридичної); 2) за місцезнаходженням майна боржника.
Як убачається із матеріалів справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною від 21.07.2020 відкрито виконавче провадження №62620852 з примусового виконання виконавчого напису №10801, виданого 08.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» заборгованості в розмірі 32780, 31 грн.
Адресу боржника - ОСОБА_1 у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до діяльності приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни, яка проводить свою діяльність у м. Києві та ту, яка зазначена у виконавчому документі, який надійшов на виконання.
Згідно паспорту серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У разі пред'явлення виконавчого документа до виконання із зазначенням фактичного місця проживання боржника стягувачем за умови, що виконавчий документ відповідає вимогам чинного законодавства України, виконавець зобов'язаний приймати такий документ до виконання та відкривати виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня (ч.5 ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Тобто, виконавець в силу Закону, при відкритті виконавчого провадження керується виключно двома документами: заявою стягувача про примусове виконання рішення та виконавчим документом. У заяві про примусове виконання рішення, стягувач наділений правом вказувати ідентифікуючу боржника інформацію, у тому ж числі, адресу щодо місця проживання боржника (ч.3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
З аналізу наведених правових норм слідує, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» на приватного виконавця не покладено обов'язку щодо перевірки місцезнаходження боржника зазначеного у виконавчому документі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2019 року у справі №511/1342/17.
У разі встановлення в ході виконавчих дій, що рішення має виконуватися в іншому виконавчому окрузі - вирішується питання про передачу виконавчого документа на виконання іншому виконавцеві (ч.5 ст.5, ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження»).
В ухвалі Верхового Суду від 25.01.2019 по справі №511/1342/17 зазначено наступне: «Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Встановлено, що виконання рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 01 березня 2016 року у справі № 511/3215/15-ц судом 10 червня 2016 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості у розмірі 463066,02 грн. у якому вказано її місце проживання - АДРЕСА_4 . В заяві про примусове виконання судового рішення сгягувач зазначив інше місце проживання боржника ОСОБА_2 - АДРЕСА_5 , що є місцем виконання Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державний виконавець якого 29 грудня 2016 року відкрив виконавче провадження №53217746 за вказаним виконавчим документом.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, вірно виходив із того, що оскаржувана постанова державного виконавця прийнята відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стягувач, користуючись своїм правом вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, обрав саме Київський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області за місцем перебування боржника. За таких обставин, враховуючи, що державний виконавець не мас обов'язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, не було підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати його стягувану. Установивши, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження були вчинені відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкрив виконавче провадження за місце проживання боржника, яке зазначив стягував у заяві про відкриття виконавчого провадження, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для скасування постанови. Доводи касаційної скарги про те, що державний виконавець не мав права приймати постанову про відкриття виконавчого провадження є безпідставні, оскільки право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби належить стягувачу.».
Також, в постанові Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі №668/7175/15-ц зроблено наступний висновок: «Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби... Коли стягувач зазначає фактичне місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна, державний виконавець відкриває виконавче провадження та перевіряє отриману інформацію, а у разі не підтвердження цієї інформації документально або виявлення інформації щодо місця виконання рішення, державний виконавець надсилає виконавчий лист за місцем, у тому числі встановленого фактичного проживання боржника. Таким чином, суди у порушення зазначених вимог закону не врахували, що державний виконавець міг встановити місце проживання, перебування, роботи, місцезнаходження майна боржника лише після відкриття виконавчого провадження».
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, правова позиція Верховного Суду є обов'язковою до застосування національними судами при вирішенні спорів в аналогічних правовідносинах.
Окрім зазначеного вище, суд вказує на положення ч. 3 ст. 26 Закон України «Про виконавче провадження» передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової стати.
Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Як зазначено у ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію міст проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов'язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами.
Отже, положення ч.2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з ч.3 ст.26 того ж Закону, щодо відомостей про «місце проживання», «місце перебування» чи «місцезнаходження» особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання адже, в Законі України «Про виконавче провадження» застосовуються всі три окремих поняття.
Відтак, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна керуючись ст.ст. 4, 24, 26, 28 ЗУ «Про виконавче провадження» правомірно та виходячи із зазначеної стягувачем інформації про примусове виконання рішення даних про місце проживання боржника, відкрито виконавче провадження за місцем проживання/перебування боржника та винесено у виконавчому провадженні №62620852 оскаржувану позивачем постанову про відкриття виконавчого провадження, а отже постанова про відкриття виконавчого провадження №62620852 від 21.07.2020 скасуванню не підлягає, оскільки прийнята приватним виконавцем в межах та у спосіб передбачений законодавством України.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
IX. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмовлено, судові витрати відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 08 вересня 2020р.