вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" серпня 2020 р. Справа№ 910/6112/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Станіка С.Р.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 27.08.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 (повний текст рішення підписано 25.10.2019)
у справі № 910/6112/19 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство»
до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення 273 769,33 грн та зобов'язання вчинити дії
У травні 2019 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» (далі - КП «Київське інвестиційне агентство», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд», відповідач) про:
- зобов'язання ПрАТ «ХК «Київміськбуд» безоплатно передати 21,5 м2 для громадян, які постраждали від діяльності ГІБК «Еліта-Центр» у порядку, визначеному договором про передачу функцій замовника від 24.04.2012 № 5346;
- стягнення з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» на користь КП «Київське інвестиційне агентство» 123684,30 грн компенсації витрат за утримання земельної ділянки;
- стягнення з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» на користь КП «Київське інвестиційне агентство» 19386,53 грн нарахованих штрафних санкцій (пені);
- зобов'язання ПрАТ «ХК «Київміськбуд» вчинити всі необхідні дії щодо будівництва та введення в експлуатацію підземного паркінгу за адресою вул. Хорольська, 1А у Дніпровському районі м. Києва.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між ними договору від 24.04.2012 № 5346 у частині передачі обумовленої договором площі збудованих квартир третій особі, оскільки відповідачем залишається непереданими ще 0,22 % від загальної площі квартир. Також, посилаючись на укладений між сторонами договір, позивач зазначив, що відповідач не виконав його умови у частині зобов'язань із будівництва підземного паркінгу. Крім того, за відповідачем станом на 30.04.2019 утворилась заборгованість у розмірі 123684,30 грн, що становить компенсацію позивачу коштів за утримання земельної ділянки, внаслідок несплати якої позивач нарахував також 19386,53 грн пені.
Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач у своєму відзиві зазначив, що ні укладеним між сторонами договором, ні рішеннями Київської міської ради не погоджено передачу 5,6 % від загальної площі квартир безоплатно. При цьому, управненою особою, на користь якої відповідач мав передати майно, є не позивач, а третя особа, а відтак відповідач вважає відповідне зобов'язання припиненим виконанням належним чином. Заперечення відповідача з приводу позовної вимоги про стягнення компенсації витрат за утримання земельної ділянки ґрунтуються на тому, що обов'язок по укладенню угоди про компенсацію таких витрат договором віднесено до обов'язків позивача. Оскільки останній відповідний договір так і не уклав, відповідач просив застосувати аналогію закону та застосувати частину 12 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо визначення строку на укладення позивачем такого договору. До того ж, із поданих позивачем копій рахунків та платіжних доручень не зрозуміло чи входять вказані у відповідних рахунках суми до наданих платіжних доручень. Також відповідач заперечував проти задоволення позовної вимоги щодо будівництва та введення в експлуатацію підземного паркінгу з огляду на відсутність договірного обов'язку відповідача передати нежитлову площу для постраждалих громадян, а також через відсутність порушеного права позивача.
Крім того, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог про зобов'язання передати 21,5 кв.м. для громадян та вимог про стягнення пені.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що з урахуванням проаналізованих доплат, здійснених постраждалими громадянами, та актів прийому-передачі площі, а також розрахунків площ по кожному громадянину, відповідач здійснив безоплатну передачу лише 5,38 % від загальної площі квартир. Отже, позивач, як сторона договору, має право вимагати його належного виконання та передачі громадянам ще 0,22 % від загальної площі квартир. Строк позовної давності позивач вважає не пропущеним, оскільки позивач дізнався про наявність свого порушеного права із закінченням строку дії договору - 31.12.2016, так як до того часу очікував його належного виконання. Також позивач вказав, що відповідач раніше здійснював компенсацію плати за землю, але з лютого 2018 року перестав. У той же час, наразі Кабінетом Міністрів України не затверджено порядку передачі земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам такого будинку. Щодо порушення відповідачем обов'язку із будівництва підземного паркінгу позивач зауважив на передбаченій ДБН умові, що у житлових районах повинне бути забезпечене постійне зберігання всіх автомобілів, які належать жителям цих районів. При цьому, дія укладеного між сторонами договору поширюється на користь невизначеного кола осіб, а тому позивач має право вимагати виконання договору в цій частині.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/6112/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, справу призначено до розгляду на 19.12.2019.
З метою недопущення розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, для убезпечення від ризику життя та здоров'я людей, зокрема представників учасників справи та працівників суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 повідомлено учасників справи, що 19.03.2020 розгляд справи №910/6112/19 не відбудеться.
Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020, якою послаблено заборони встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020, справу №910/7931/19 призначено до розгляду.
У зв'язку з перебуванням суддів у відпустці, у підготовці суддів для підтримання кваліфікації, склад колегії суддів неодноразово змінювався. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 справу №910/6112/19 прийнято до провадження колегією суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.
У відзиві на апеляційну скаргу, ПрАТ «ХК «Київміськбуд» заперечило проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі позивача, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 15.10.2019 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
У судове засідання 27.08.2020 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представники третьої особи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, сторони повідомлялися належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників третьої особи, що не з'явились у судове засідання.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник КП «Київське інвестиційне агентство» у судових засіданнях надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Судові витрати покласти на відповідача.
Представник ПрАТ «ХК «Київміськбуд» у судових засіданнях надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції відповідно до державного акту від 24.03.2011 № 389535 позивачу надана в постійне користування земельна ділянка, розташована на вул. Хорольській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва для будівництва житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом.
Рішенням Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360 «Про вирішення окремих питань будівництва житлових будинків, в тому числі для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній «Еліта-Центр» вирішено, зокрема, комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» укласти з акціонерним товариством холдинговою компанією «Київміськбуд» договори на передачу функцій замовника з будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-культурного призначення, в тому числі для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній «Еліта-Центр», за адресами: перетин вул. Вірменської та Харківського шосе, вул. Драгоманова, 40, вул. Радунська, 28-32, вул. Ревуцького, 7-в, вул. Гарматна, 39-г, вул. Хорольська, 1-а. Договорами, зазначеними у пункті 2 цього рішення, передбачити після введення житлових будинків в експлуатацію передачу Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсотка збудованого житла у розмірі 5,6 % від загальної площі квартир для забезпечення житлом громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній «Еліта-Центр».
Відповідно до преамбули договору від 24.04.2012 № 5346 про передачу функцій замовника сторони уклали його керуючись пунктом 2 рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360 «Про вирішення окремих питань будівництва житлових будинків, в тому числі для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній «Еліта-Центр».
Відповідно до пункту 1.1 договору позивач передає відповідачу функції замовника з будівництва житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на вул. Хорольській, 1-А у Дніпровському районі м. Києва.
За умовами пунктів 2.3, 4.1, 4.4 договору відповідач здійснює фінансування всього комплексу робіт, пов'язаних з будівництвом, та одночасно з укладенням договору набуває право власності на майнові права на об'єкт будівництва в повному обсязі, якими має право розпоряджатися на власний розсуд з урахуванням необхідності передати 5,6 % збудованої площі для визначеної категорії громадян.
Згідно пункту 4.6 договору (у редакції додаткової угоди) після здачі об'єкта в експлуатацію відповідач передає 5,6 % від загальної площі квартир для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній «Еліта-Центр», у порядку, визначеному рішенням Київської міської ради, та надає позивачу копії підтверджуючих документів.
Відповідно до пункту 3.5 договору відповідач компенсує позивачу плату за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному пунктом 4.2 цього договору до моменту укладення позивачем угоди з експлуатуючою організацією про компенсацію витрат за користування земельною ділянкою.
Згідно пункту 4.2 договору відповідач компенсує позивачу грошові кошти за утримання земельної ділянки протягом десяти банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку та підтверджуючих документів.
Пунктом 5.4 договору за порушення відповідачем строків, передбачених пунктом 4.2 договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 10.12.2013 серії ІУ № 164133450579 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта - житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вул. Хорольській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва І та ІІ черги будівництва.
Відповідно до актів приймання-передачі площ за договором відповідачем передано третій особі 6 квартир загальною площею 409,20 кв.м. за актом від 29.01.2015 № 23 та 2 квартири загальною площею 120,50 кв.м. за актом від 16.02.2015 № 29. Дані акти складені та підписані відповідачем і третьою особою без зауважень.
Також у матеріалах справи наявний підписаний відповідачем і третьою особою розрахунок площ по кожному потерпілому, що підлягають оплаті по ринковій вартості за ціною продажу в будинку по вул. Хорольській для оформлення з потерпілими договорів про оплату вартості різниці площ квартир, в якому визначений перелік потерпілих громадян, загальна площа квартир, частка сплачених коштів на користь груп компаній «Еліта-Центр» та різниця площі, що підлягає доплаті відповідачу.
Крім того, матеріали справи містять виставлені позивачем відповідачу рахунки на оплату компенсації позивачу земельного податку на загальну суму 123684,30 грн станом на 30.04.2019 (за спірний період з лютого 2018 року по лютий 2019 року) та платіжні доручення щодо сплати позивачем земельного податку.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалити рішення про захист порушеного права або про відмову позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Наявність спору через порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а тому обов'язком позивача відповідно до статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів відповідачами в справі.
Проаналізувавши вищенаведені норми, колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджується з висновками суду першої інстанції, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Як вбачається із рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360 в договорі на передачу функцій замовника з будівництва зобов'язано позивача передбачити умови після введення житлових будинків в експлуатацію передачу відповідачем Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідної частини від загальної площі квартир для постраждалих громадян.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, покладені рішенням Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360 на позивача обов'язки щодо передбачення в договорах умови про передачу відповідачем певного відсотку площ збудованих квартир для визначених громадян позивачем виконані, а сам порядок передачі, визначений наведеним рішенням, передбачає передачу такої площі третій особі, без участі позивача, якому надаються лише копії підтверджуючих документів. При цьому, із умов договору не вбачається наявність у позивача права вимагати здійснення передачі певної площі квартир третій особі, оскільки метою укладеного договору є саме передача функцій замовника будівництва.
Судом апеляційної інстанції перевірено та встановлено, що за відповідними актами приймання-передачі у відповідності до розрахунків площ по кожному потерпілому відповідач передав, а третя особа прийняла без жодних зауважень 6 квартир загальною площею 409,20 кв.м. за актом від 29.01.2015 № 23 та 2 квартири загальною площею 120,50 кв.м. за актом від 16.02.2015 № 29.
Частина 4 статті 636 ЦК України передбачає, що якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази відмови третьої особи від прийняття від відповідача 5,6 % від загальної площі квартир для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній «Еліта-Центр».
При цьому, згідно зі вказаними актами приймання-передачі площі квартир третій особі та розрахунком площ по кожному потерпілому відповідне майно вже є переданим визначеним громадянам та у певній площі. У зв'язку з цим, пред'явлення позивачем вимоги про передачу третій особі непереданих 0,22 % від загальної площі квартир не має обґрунтовано визначений механізм примусового виконання такої вимоги, оскільки будівництво будинку є завершеним введенням в експлуатацію та позивачем не визначено за рахунок якої саме площі, на користь яких громадянин із визначених у розрахунку, та за яким принципом має відбутися розподіл спірних 0,22 % площі збудованих квартир. Отже, за даних умов обраний позивачем спосіб захисту щодо виконання обов'язку в натурі не є ефективним.
Разом з тим, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів чим порушені його права та охоронювані законом інтереси, на захист яких позивачем заявлена позовна вимога зобов'язати відповідача передати 0,22 % збудованої площі постраждалим громадянам, беручи до уваги що суб'єктами відповідних правовідносин є відповідач та третя особа, якій передбачено передачу певної площі квартир для потерпілих громадян.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити всі необхідні дії щодо будівництва та введення в експлуатацію підземного паркінгу за адресою вул. Хорольська, 1А у Дніпровському районі м. Києва, судова колегія зазначає наступне.
Судом встановлено, що укладення між сторонами договору від 24.04.2012 здійснено саме на виконання рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360, направленого на забезпечення певної категорії громадян житлом, та яким не встановлено додаткового спорудження підземного паркінгу на їх користь. Тобто, передача визначеного договором відсотку збудованої площі має відбуватися саме за рахунок житлової площі, до якої площа підземного паркінгу не відноситься.
Відтак, введенням будинку в експлуатацію та передачею певного відсотка збудованого житла Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вичерпується визначена рішенням Київської міської ради мета договору.
За умовами пунктів 2.3, 4.1, 4.4 договору відповідач здійснює фінансування всього комплексу робіт, пов'язаних з будівництвом, та одночасно з укладенням договору набуває право власності на майнові права на об'єкт будівництва в повному обсязі, якими має право розпоряджатися на власний розсуд з урахуванням необхідності передати 5,6 % збудованої площі для визначеної категорії громадян.
З урахуванням здійснення відповідачем фінансування будівництва та наявності в останнього майнових прав на об'єкт будівництва, дія договору вичерпується передачею відповідачем частини збудованого житла визначеному суб'єкту.
За наведених обставин відсутності у відповідача обов'язку з будівництва підземного паркінгу на виконання рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360, майнові права на який у будь-якому випадку належали б відповідачу, а також враховуючи підтверджену звітом експерта неможливість здійснення будівництва підземного паркінгу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов'язання відповідача здійснювати таке будівництво за вимогою позивача.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Проте, порушення прав позивача відсутністю дій відповідача щодо будівництва підземного паркінуг не є доведеним, оскільки за умовами договору фінансування всього комплексу робіт здійснюється відповідачем, який отримує всі майнові права на об'єкт будівництва, включаючи паркінг, окрім 5,6 % збудованої площі, що передається третій особі.
Таким чином, звертаючись із даними позовними вимогами про зобов'язання відповідача безоплатно передати 21,5 кв.м. житлової площі для постраждалих громадян та здійснити будівництво підземного паркінгу позивачем не доведено наявності у нього відповідного порушеного права та інтересу, а також їх порушення відповідачем, у зв'язку з чим задоволення таких вимог не матиме наслідком здійснення ефективного судового захисту.
При цьому, як вірно вказав місцевий господарський суд, захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення, зокрема, про примусове виконання відповідачем певних дій. Однак, заявлені позивачем вимоги щодо зобов'язання вчинити всі необхідні дії з будівництва паркінгу у разі їх задоволення не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 зазначено, що стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 123684,30 грн компенсації витрат за утримання земельної ділянки та 19386,53 грн нарахованих штрафних санкцій (пені) на підставі пункту 5.4 договору за несвоєчасність здійснення таких оплат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 3.5, 4.2 договору відповідач компенсує позивачу плату за користування земельною ділянкою протягом десяти банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку та підтверджуючих документів до моменту укладення позивачем угоди з експлуатуючою організацією про компенсацію витрат за користування земельною ділянкою.
Як слідує із умов укладеного між сторонами договору, предметом останнього є передача позивачем відповідачу функції замовника з будівництва житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вул. Хорольській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва. Тобто, зміст даного договору направлений саме на здійснення відповідачем будівництва, із закінченням якого мета відповідного правочину є досягнутою.
Матеріалами справи, а саме сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 10.12.2013 серії ІУ № 164133450579 підтверджується відповідність закінченого будівництвом об'єкта - житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вул. Хорольській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва І та ІІ черги будівництва.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, після здачі відповідачем закінченого будівництвом об'єкта та отримання відповідного сертифікату, відсутні обґрунтовані підстави вважати справедливим покладення на відповідача, який вже не виконує функції замовника з будівництва та самого будівництва, компенсацію витрат за користування земельною ділянкою.
Крім того, відсутність у договорі конкретних строків, в які позивач має укласти угоду з експлуатуючою організацією, має наслідком зволікання позивача з виконання такої договірної умови та покладення на відповідача свого обов'язку з внесення плати за землю.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ще у 2016 році звертався до позивача із листом № 050/30-2077 з проханням укласти відповідні угоди із експлуатуючими організаціями, на баланс яких передані такі об'єкти, однак позивачем відповідні угоди так і не укладені, матеріали справи такі докази не містять.
Аксіома цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі «Бентем проти Нідерландів» від 23 жовтня 1985 року, заява № 8848/80, п. 32).
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено таке: «Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.».
Щодо доводів відповідача про застосування до спірних правовідносин аналогії закону, а саме частини 12 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», колегія суддів вважає недоцільним та погоджується з висновками суду першої інстанції, що аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин, чого в даному випадку судом не встановлено.
За умовами договору на відповідача покладено відшкодування компенсації за утримання земельної ділянки, що у виставлених відповідачу рахунках позивачем нараховано як компенсація за сплату земельного податку.
Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 ПК України).
Із наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельного податку і плати за землю - орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Місцевий господарський суд правильно звернув увагу на необґрунтованість наданого позивачем розрахунку компенсації земельного податку, оскільки до сум останнього включений податок на додану вартість. У той же час, отримання компенсації за понесені витрати зі сплати земельного податку не може розцінюватись як операція з постачання послуг для цілей оподаткування ПДВ. Таким чином, позивачем не доведено підстави включення сум податку на додану вартість до виставлених відповідачу рахунків.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації позивачу земельного податку.
Оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача пені за порушення строків здійснення компенсації плати за утримання земельної ділянки має похідний характер від вимоги про стягнення самої компенсації, у задоволенні якої судом відмовлено, відповідна похідна вимога також правомірно відхилена судом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.06.2020 у справі № 910/6110/19. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що судом касаційної інстанції ухвалою від 17.06.2020 у аналогічній справі № 910/6111/19 касаційне провадження за касаційною скаргою комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 910/6111/19 закрито, оскілки Верховний Суд у своїй постанові (від 02.06.2020 у справі № 910/6110/19) вже викладав висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, а тому, відсутні правові підстави для подальшого розгляду касаційної скарги.
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Оскільки, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з чим погодився суд апеляційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції КП «Київське інвестиційне агентство» не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2019, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги КП «Київське інвестиційне агентство» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2019 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/6112/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/6112/19 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство».
4. Матеріали справи №910/6112/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 08.09.2020
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Р. Станік
Є.Ю. Шаптала