07.09.2020 Справа № 756/1608/19
Справа пр. №2/756/910/20
ун. №756/1608/19
31 серпня 2020 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
законний представник відповідача
ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
представник відповідача
ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ,
розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року роз'єднано позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та про встановлення факту, що має юридичне значення.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_7 . Місце проживання спадкодавця на час смерті було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , проте, як стверджував ОСОБА_1 , його мати постійно мешкала з ним в будинку АДРЕСА_2 .
Позивач зазначив, що він прийняв спадщину після смерті матері у порядку, визначеному ч. 3 ст. 1268 ЦК України, однак постановою державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ковалевської Н.В. від 20 червня 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що він не надав нотаріусу доказів на підтвердження того, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на час смерті матері постійно мешкав разом з нею в будинку АДРЕСА_2 , він просив суд встановити факт його постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини.
За клопотанням позивача ОСОБА_1 судом замінено неналежного відповідача Одинадцяту київську державну нотаріальну контору належними - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_3 є неповнолітнім, судом залучено до участі у справі у якості законного представника відповідача його матір ОСОБА_4 .
Відповідач ОСОБА_5 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 . Так, відповідач вказував на те, що спадкодавець ОСОБА_7 ніколи не мешкала в будинку АДРЕСА_2 , а постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_5 стверджував, що позивач пропустив строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якому стверджував, що ним надано належні, допустимі, достовірні докази, які засвідчують той факт, що він на час смерті матері постійно мешкав разом з нею в будинку АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_3 відзив на позовну заяву не подав.
Залучене судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 чи відзив на позовну заяву ОСОБА_5 до суду не подало.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Законний представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_1 на час смерті матері постійно мешкав разом з нею в будинку АДРЕСА_2 .
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила, заяв про розгляд справи за відсутності свого представника до суду не подала.
Заслухавши вступне слово позивача, його представника, представників відповідачів, показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 28 квітня 2011 року (т. 1, а. с. 56, 116).
Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на рухоме та нерухоме майно, що за життя належало спадкодавцеві, зокрема на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 та банківські вклади в АТ "Державний ощадний банк України".
На випадок своєї смерті ОСОБА_7 заповіту не склала, а тому спадкування після її смерті повинно здійснюватись за законом.
За положеннями ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 124), а отже, за приписами ч. 1 ст. 1261 ЦК України мав право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 як спадкоємець першої черги. Також спадкоємцями першої черги були: чоловік померлої ОСОБА_13 (т. 1, а. с. 61) та її син ОСОБА_14 (т. 1, а. с. 62).
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).
Спадщина після смерті ОСОБА_7 була відкрита за зареєстрованим місцем проживання спадкодавця ( АДРЕСА_1 ), а спадкова справа 09 вересня 2011 року була заведена державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. (т. 1, а. с. 55-143).
Спадкоємець ОСОБА_13 прийняв спадщину у строк, визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, подавши державному нотаріусу Одинадцятої київської державної нотаріальної контори відповідну заяву (т. 1, а. с. 55). ОСОБА_14 прийняв спадщину після смерті матері у порядку, визначеному ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
11 січня 2012 року ОСОБА_13 та ОСОБА_14 отримали свідоцтва право на спадщину за законом, яка складалась з 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 та банківських вкладів в АТ "Державний ощадний банк України" (т. 1, а. с. 83, 84, 92, 93).
15 червня 2018 року до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері ОСОБА_7 , спадщину він прийняв у порядку, встановленому ч. 3 ст. 1268 ЦК України, позаяк він постійно мешкав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в будинку АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 101).
Постановою державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ковалевської Н.В. від 20 червня 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що він не надав нотаріусу доказів на підтвердження того, що місце проживання спадкоємця на день його смерті було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем (т. 1, а. с. 112-113).
За приписами ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Нормою ст. 29 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
За змістом п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що законодавець не пов'язує місце відкриття спадщини з місцем реєстрації спадкодавця, а відповідно до ст. 1221 ЦК України ототожнює його з останнім місцем проживання останнього, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.
При цьому відсутність реєстрації спадкодавця за останнім його місцем проживання, зокрема за місцем проживання спадкоємця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини ч. 3 ст. 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів (такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постановах від 01 серпня 2018 року у справі №212/9157/15-ц, від 10 січня 2019 року у справі №484/747/17).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Свідок ОСОБА_15 , який є знайомим позивача, показав, що він мешкає в с. Рафалівці Володимирецького району Рівненської області. З ОСОБА_1 познайомився на початку осені 2010 року. Свідок зазначив, що позивач проживав в будинку АДРЕСА_2 . Матір позивача у будинку бачив двічі, позаяк часто не заходив до ОСОБА_1 .
Допитана у якості свідка ОСОБА_9 , яка є матір'ю відповідача ОСОБА_5 , показала, що ОСОБА_7 жила за адресою: АДРЕСА_1 періодично їздила. Свідок зазначила, що останній раз бачила ОСОБА_7 у 2009 році.
Свідок ОСОБА_10 , яка є тіткою відповідача ОСОБА_5 , у судовому засіданні показала, що вона проживає в будинку АДРЕСА_4 . У цьому ж будинку також мешкала ОСОБА_7 . Свідок зазначила, що ОСОБА_7 часто їздила в с. Рафалівку Володимирецького району Рівненської області. Там же спадкодавець жила і перед смертю. Останній раз свідок бачила ОСОБА_7 у 2010 році.
ОСОБА_16 , яка є сусідкою позивача ОСОБА_1 , була допитана у судовому засіданні в якості свідка. Вона зазначила, що ОСОБА_1 разом з матір'ю з 2009 року мешкали в будинку АДРЕСА_2 . Свідок вказала, що кожного дня ходила до ОСОБА_1 по воду, а тому постійно бачила ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_12 , яка є знайомою ОСОБА_7 , у судовому засіданні показала, що бачила ОСОБА_7 у 2009 та 2010 роках в с. Рафалівці Володимирецького району Рівненської області. Там вона мешкала з сином ОСОБА_1 .
У довідці від 12 листопада 2009 року №1928, виданій виконавчим комітетом Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області Самойленко Н.П., зазначено, що остання проживає в будинку АДРЕСА_2 без реєстрації місця проживання (т. 1, а. с. 43). Довідкою Рафалівської селищної ради Володимирецького району Київській області від 27 квітня 2018 року №597 засвідчується, що ОСОБА_7 проживала за адресою: АДРЕСА_5 з 26 червня 2009 року і до смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 45). У довідці від 04 квітня 2011 року №808, виданій Володимирецькою центральною районною лікарнею 04 квітня 2011 року, вказано, що ОСОБА_7 є мешканкою с. Рафалівка Володимирецького району Рівненської області (т. 1, а. с. 48). З 01 лютого 2010 року і до її смерті ОСОБА_7 перебувала на обліку у Володимирецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області (т. 3, а. с. 17-18). Також сама ОСОБА_7 за життя вказувала, що вона мешкає в будинку АДРЕСА_2 (т. 3, а. с. 21). Померла ОСОБА_7 також у с. Рафалівці Володимирецького району Рівненської області (т. 1, а. с. 37, 56).
Довідкою Рафалівської селищної ради Володимирецького району Київській області від 27 квітня 2018 року №597 засвідчується, що ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_7 з 26 червня 2009 року до 27 квітня 2011 року мешкали разом за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1, а. с. 45). У довідці від 27 квітня 2018 року №598, виданій Рафалівською селищною радою Володимирецького району Київській області, вказано, що ОСОБА_1 мешкав без реєстрації місця проживання в будинку АДРЕСА_2 з 26 червня 2009 року до 25 липня 2012 року (т. 1, а. с. 44). Також факт проживання ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_2 у згаданий період підтверджується документами, які свідчать про звернення позивача за медичною допомогою та її отримання у Володимирецькій центральній районній лікарні (т. 3, а. с. 53, 54, 56). Крім цього, у заяві до селищної ради з приводу конфлікту з сусідами ОСОБА_1 вказував адресу свого проживання: АДРЕСА_5 (т. 3, а. с. 55). Право власності на будинок АДРЕСА_2 позивач набув 17 лютого 2011 року у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_17 (т. 3, а. с. 60).
Оцінивши наведені письмові докази, показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 на предмет їх належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку, суд вважає доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з матір'ю ОСОБА_7 на момент її смерті.
Надані відповідачем ОСОБА_5 письмові докази та показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не спростовують факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на момент відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Ч. 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У справі судом установлено, що ОСОБА_1 як спадкоємець постійно проживав разом з матір'ю на час відкриття спадщини після її смерті, а отже прийняв спадщину.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2020 року у справі №396/2046/18 зазначив, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права.
Крім цього, ОСОБА_1 дізнався про те, що факт його постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини оспорюється, лише з моменту отримання постанови державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ковалевської Н.В. від 20 червня 2018 року, якою позивачеві було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7 .
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_5 щодо пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 слід задовльнити, встановити факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на момент відкриття спадщини.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт постійного місця проживання ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Андрейчук
Повний текст рішення виготовлено 07 вересня 2020 року