проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"31" серпня 2020 р. Справа № 913/319/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Тарасова І.В.
за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вх. № 1802 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 02.07.2020 у справі №913/319/20 (прийняте у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Тацій О.В.)
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, м.Сєвєродонецьк, Луганська область,
про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання в розмірі 26 741 451,06 грн,
В травні 2020 року Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання в розмірі 26741451,06 грн.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 02.07.2020 позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” заборгованість з 3% річних в сумі 2 402 927,39 грн та інфляційні втрати в сумі 5 806 793,49 грн, що разом складає 8 209 720,88 грн, та витрати зі сплати судового збору в сумі 123 145,82 грн.
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Луганської області від 02.07.2020 у справі №913/319/20 скасувати в частині відмови у стягненні пені у сумі 18 531 730,18 грн та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити; стягнути з відповідача пеню в сумі 18 531 730,18 грн.
Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправомірно застосував норми Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” до спірних правовідносин, оскільки позивач не був і не є енергопостачальною компанією, а тому норми вказаного закону не можуть бути застосовані до нього. Підміна юридичних понять «енергопостачання» та «газопостачання», яка допущена судом першої інстанції, призвело до прийняття незаконного рішення суду з причини неправильного застосування норм матеріального права.
06.08.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7356), в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені суперечить приписам Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”, оскільки основними видами діяльності відповідача є виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та виробництво електричної енергії. Відповідач здійснює свою господарську діяльність у м.Сєвєродонецьк Луганської області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275, тому нарахування пені не має здійснюватися з 07.02.2015.
Учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були належним чином повідомлені ухвалою суду від 28.07.2020, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулись до суду.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.10.2017 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, постачальником, та Державним підприємством “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, споживачем, укладено договір № 2016/1718-ЕЕ постачання природного газу, згідно з яким постачальник зобов'язався передати у власність споживачу у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.
Відповідно до п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва електричної енергії.
Згідно з п.1.3 договору необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно.
Умовами п.1.4 договору передбачено, що за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на митну територію України).
Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 58 544 тис.куб.метрів.
Відповідно до п.3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
Згідно з п.3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання передачі.
Пунктом 3.8 договору унормовано, що споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику, зокрема: підписані споживачем два примірники акту приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріпленим печаткою. У разі непідписання постачальником акту приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акту (п. 3.9 договору).
Відповідно до п.3.10 договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладання становить 7 907,20 грн, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488,64 грн.
Згідно з п.5.4 договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Відповідно до п.6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п.п.6 п.7.2 договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Відповідно до п.п.2 п.7.4 договору постачальник зобов'язаний забезпечувати постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договору.
Пунктом 8.1 встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
За умовами п.8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати, згідно п.6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 договору).
На виконання умов договору протягом листопада 2017 року - березня 2018 року позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природний газ на загальну суму 447 578 484,60 грн, на підтвердження чого надано акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 75 703 472,70 грн, від 31.12.2017 на суму 96 016 867,08 грн, від 31.01.2018 на суму 98 669 255,09 грн, від 28.02.2018 на суму 84 483 510,56 грн, від 31.03.2018 на суму 92 705 379,17 грн, підписані сторонами та скріплені їх печатками.
Як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги п.6.1 договору.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Судове рішення від 02.07.2020 в частині стягнення 3% річних в сумі 2 402 927,39 грн та інфляційних втрат в сумі 5 806 793,49 грн, не оскаржується, тому з урахуванням приписів ст.269 ГПК України апеляційною інстанцією не переглядається.
Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною другою статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною першою статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до вимог ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з умовами п.8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати, згідно п.6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" до завершення антитерористичної операції встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/ виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У пункті 5 статуту Компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону) встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.
Пунктом 6 статуту Компанії (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
Законом України "Про енергозбереження" визначено, що: "енергозбереження" - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто, природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Компанія є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої статті 13 названого Закону в зазначеній редакції).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” зареєстроване за адресою: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Промислова, 17, станом на 19.05.2020 основним видом діяльності відповідача є, зокрема, виробництво електроенергії, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Відповідно до пункту 3.2. статуту Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” основним видом діяльності підприємства є здійснення діяльності з виробництва постачання і передачі теплової та електроенергії.
Відповідно до ліцензії Національної комісії регулювання електроенергетики України серія АГ №500430 від 02.09.2011, підприємство є виробником теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії. Місцезнаходженням підпиємства є: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, Сєвєродонецька ТЕЦ.
Згідно ліцензії Міністерства з питань Житлово-комунального господарства України серія АВ №500697 від 23.02.2010 відповідач здійснює транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.Місцезнаходженням підпиємства є: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, Сєвєродонецька ТЕЦ.
Відповідно до ліцензії Міністерства з питань Житлово-комунального господарства України серія АВ №500698 від 23.02.2010 Державне підприємство “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” здійснює постачання теплової енергії. Місцезнаходженням підпиємства є: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, Сєвєродонецька ТЕЦ.
Тобто, місцезнаходженням Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, згідно наведених ліцензій визначено: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Промислова, 17.
Згідно Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, м.Сєверодонецьк Луганської області включено до наведеного Переліку.
Тобто, відповідач у межах спірного періоду здійснював свою господарську діяльність на території, яка входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Таким чином, оскільки позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період антитерористична операція, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо поширення на спірні правовідносини щодо стягнення пені мораторію, встановленого ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".
Крім того, наведені положення Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.
Дана правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постанові Верховного суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18.
Статтею ст.3 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" передбачено набрання ним чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Офіційне опублікування Закону України відбулось 06.02.2015 у газеті “Голос України” (№21).
Тобто, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції встановлено з 07.02.2015.
За таких обставин, як вірно зазначено судом першої інстанції, нарахування позивачем пені за зобов'язаннями лютого- березня 2018 року є безпідставним, в зв'язку з чим місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
З урахуванням наведеного посилання позивача, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Луганської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 02.07.2020 у справі №913/319/20 в оскаржуваній частині без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 02.07.2020 у справі №913/319/20 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.09.2020.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль
Суддя І.В. Тарасова