Справа 206/3360/19
Провадження 2/206/499/20
19 серпня 2020 року в залі суду в м.Дніпрі Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючий, суддя Сухоруков А.О.,
за участю секретаря Панюшкіної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області, Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, про стягнення немайнової шкоди,
за участі представника
відповідача Семенкової Н.І. ,
ОСОБА_1 подав до Самарського районного суду м.Дніпропетровська даний позов 11.06.2019.
Ухвалою судді Самарського районного суд м.Дніпропетровська 18 червня 2019 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з поверненням позовної заяви, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка була задоволена постановою Дніпровського апеляційного суду 19 лютого 2020 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою судді Самарського районного суд м.Дніпропетровська 26.02.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі. Підготовчий розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін, в тому числі позивача, у зв'язку з карантинними заходами, пов'язаними з пандемією COVID-19.
19.06.2020 позивач подав заяву про зміну підстав позову та доповнення його обґрунтування, від 12.05.2020.
З урахуванням доводів, викладених у позовній заяві, ОСОБА_1 зазначає, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.04.2019 у справі №206/2688/18 другий відповідач (КЗ «ДКПЛ» ДОР) зобов'язувався скласти акт судово-психіатричної експертизи і направити його належно завірені копії позивачу.
Листом від 10.05.19 № 10379 державний виконавець Самарського ВДВС м.Дніпро ГТУЮ у Дніпропетровській області Беспала А.Д. повернула позивачу без виконання виконавчий лист про вказане стягнення, мотивуючи таку дію відсутністю сплати авансового внеску.
Посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 у справі «Заїченко проти України», яким встановлено, що невиконання судового рішення, постановленого на користь цього ж позивача, порушує 3 положення міжнародного договору, згоду на який дала Верховна Рада України, й це завдає позивачу моральну шкоду в розмірі 2000 євро. Рішенням від 20.03.2013 Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у справі 200/7261/13 прямо застосовано сказане рішення ЄСПЛ щодо іншого невиконання судового рішення державою і стягнуто з першого відповідача гривневий еквівалент 2000 євро станом на 2013 рік - 20000,00 гривень. Постановою Верховного Суду від 01.04.19 в цій справі рішення від 20.03.13 залишено без змін, при цьому Верховний Суд зазначив, що всі обставини стосуються тих самих сторін, не потребують доведення, й місцевий суд правильно застосував вказане рішення ЄСПЛ, зокрема щодо розміру відшкодування.
Рішенням Конституційного Суду України від 15.05.19 у справі № 3-368/2018(5259/18) положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визнані неконституційними.
Відсутність виконання судового рішення експертним закладом свого обов'язку та наступне невиконання судового рішення завдає позивачу душевних страждань, змушує докладати додаткові зусилля для поновлення своїх порушених прав.
Вимога представника першого відповідача грошей, чим обґрунтовано повернення виконавчого листа, має для позивача такі самі негативні наслідки.
Також вважає, що складання висновку експертизи випливає не лише із судового рішення, але і з вимог закону незалежно від судових рішень. Тому відповідальність за це порушення закону другим відповідачем несе також перший, чиїм спеціалізованим закладом є другий відповідач.
Відповідачі у відносинах з позивачем представляли державу - як експертна установа, так і посадова особа ВДВС, підпорядкована Міністерству юстиції України та його територіальним підрозділам, тому шкода повинна стягуватися з них солідарно.
Посилаючись також на рішення ЄСПЛ від 30.01.20 у справі «Сукачов проти України», висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.18 у справі №1-13/202 провадження № 13-2зво18, рішення ЄСПЛ від 26.02.15 «Заїченко проти України №2», «Шабельник проти України №2», висновки постанови Касаційного цивільного суду від 22.04.20 у справі №203/60/18, просить стягнути солідарно з відповідачів за невиконання постанови суду від 04.04.19 2000 євро за курсом НБУ, тобто 60000,00 гривень (а.с. 2, а.с. 123).
06.04.2020 Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки Самарський відділ державної виконавчої служби у м.Дніпро ГТУЮ у Дніпропетровській області є самостійною юридичною особою, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 73-78).
Представником КЗ «ДКПЛ» ДОР подано заяву про розгляд справи без їх участі (а.с. 96), а також надано копії повних текстів судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цивільній справі №206/2688/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, про зобов'язання вчинення певних дій та стягнення немайнової шкоди.
Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 10.08.2020 у даній цивільній справі закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду на 19.08.2020.
19.08.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Позивач участі в розгляді справи в судових засіданнях не брав, подавши суду заяви про розгляд справи без його участі на підставі зазначених судових рішень та за наявними матеріалами.
Представник КЗ «ДКПЛ» також подала заяви про розгляд справи без їх участі.
Представник ГТУЮ в Дніпропетровській області в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, підтримавши доводи, викладені у відзиві на позов.
Судом встановлено, що у травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради) про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення немайнової шкоди.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2018 року у цивільній справі № 206/2688/18 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 98-103).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2018 року скасовано, позов задоволено частково.
Зобов'язано КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» скласти акт судово-психіатричної експертизи і направити його належно завірені копії ОСОБА_1 . Надати у цьому акті відповіді на питання, поставлені у постанові Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року про призначення судово-психіатричної експертизи.
Стягнуто з КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. на відшкодування немайнової шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 104-109).
Постановою Верховного Суду 04 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради задоволено.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасовано.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2018 року залишено в силі (а.с. 110-116).
Таким чином, судове рішення - постанова Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, підлягала виконанню до її скасування Верховним Судом, тобто до 04 грудня 2019 року.
Як зазначає сам позивач ОСОБА_1 у заяві про зміну підстав позову та доповнення його обґрунтування, 50000 гривень на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 04.04.2019 були сплачені на його користь після подання до суду позову у даній цивільній справі (а.с.123).
Слід зазначити, що строк, на який вказував ОСОБА_1 - п'ять днів, для складання акту судово-психіатричної експертизи та надання його копії, в постанові апеляційного суду визначений не був, а у задоволенні решти позовних вимог, відповідно і у визначенні строку складання акту, було відмовлено.
Добровільне виконання судового рішення є правом, а не обов'язком відповідача - боржника у виконавчому провадженні. Наслідки невиконання боржником судового рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, передбачені ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Що стосується неправомірного на думку позивача повернення державним виконавцем Самарського ВДВС м.Дніпро ГТУЮ у Дніпропетровській області Беспалою А.Д. 10.05.19 без виконання виконавчого листа у зв'язку з відсутністю сплати авансового внеску, передбаченого частиною другою ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», положення якої визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2019 від 15.05.2019, тобто на п'ять днів пізніше, апріорі не можна вважати незаконним лише в силу зазначеного рішення КС України. Доказів протилежного позивачем не надано і судом не встановлено.
Крім того, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська у справі № 206/2688/18, зазначив, що Рішенням Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України (№2)» скаргу ОСОБА_1 визнано прийнятною за пунктом 1 статті 5 та статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (примусова госпіталізація і тримання заявника у психіатричній лікарні, а також збирання органами внутрішніх справ відомостей про нього) та на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди та інших витрат стягнуто 5 120 євро.
Зазначеним рішенням питання про встановлення психічного стану здоров'я ОСОБА_1 не вирішувалося.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.
Правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, визначає Закон України «Про психіатричну допомогу».
Частиною першою статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про психіатричну допомогу» якщо проведення судово-психіатричної експертизи потрібне в адміністративних, кримінальних та цивільних справах, вона призначається та проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом.
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).
Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку, а також його відповідальність визначені статтями 4, 14 Закону України «Про судову експертизу».
Відповідно до пункту 1.7 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 965/5 від 01 липня 2009 року, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція), підставою для проведення експертизи є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).
За правилами пункту 1.13 Інструкції у випадку невиконання клопотань експерта щодо надання додаткових матеріалів, несплати вартості експертизи протягом 45 календарних днів з дня направлення клопотання в порядку, передбаченому чинним законодавством, незабезпечення прибуття експерта, безперешкодного доступу до об'єкта дослідження, а також належних умов для його роботи (учинення перешкод з боку сторін, що беруть участь у справі, в обстеженні об'єкта) матеріали справи повертаються органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), із зазначенням мотивованих причин неможливості її проведення.
Пунктом 4.11 Інструкції передбачено, що після закінчення проведення експертизи експертом складається висновок, а у разі неможливості її проведення - повідомлення про неможливість надання висновку.
Аналогічні вимоги містить Порядок проведення судово-психіатричної експертизи, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 жовтня 2001 року № 397, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 01 березня 2002 року за № 219/6507 (чинний на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до пункту 1 якого, судово-психіатрична експертиза призначається органами досудового слідства та суду і проводиться за їх відповідним рішенням з метою відповіді на питання, що виникають під час провадження адміністративних, кримінальних та цивільних справ з приводу психічного стану особи.
Після закінчення експертизи складається акт експертизи, що містить вступну, досліджувальну, мотивувальну частини і висновок. Акт (одноособової, комісійної) експертизи підписується експертом, членами комісії і засвідчується печаткою експертної установи. Акт експертизи складається у двох примірниках, один з яких направляється особі або органу, які призначили експертизу, а другий залишається в експертній установі (пункти 31, 36, 37 Порядку).
У справі встановлено, що судово-психіатрична експертиза щодо позивача була призначена постановою Красногрвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року у межах справи про адміністративне правопорушення, здійснене ОСОБА_1 , провадження у якій на підставі постанови Красногрвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2010 року закрито у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до адміністративної відповідальності.
За результатами проведення судово-психіатричної експертизи комісія експертів КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» склала акт від 08 жовтня 2009 року № 36, згідно якого встановити діагноз та надати експертний висновок щодо стану психічного здоров'я ОСОБА_1 неможливо у зв'язку із складністю випадку та неясністю клінічної картини.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року, встановлено факт, який має юридичне значення про те, що виданий КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» акт від 08 жовтня 2009 року № 36 стаціонарної судово-психіатричної експертизи, не є актом судово-психіатричної експертизи як і взагалі висновком експерта(тів) в розумінні законодавства України.
Отже, будь-який висновок експертизи щодо стану психічного здоров'я ОСОБА_1 відсутній.
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, а саме, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Права ОСОБА_1 діями або бездіяльністю відповідача не порушені, так як у визначеному законом порядку наявність психічного розладу у позивача не встановлювалася, а тому він вважається такою особою, що не має психічного розладу, що відповідає презумпції психічного здоров'я, якою передбачено визнання особи психічно здоровою, доки зворотне не буде доведено у передбаченому законом порядку. Моральне відшкодування за примусову госпіталізацію та тримання у психіатричній лікарні, збирання відомостей про нього на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди та інших витрат стягнуто 5 120 євро на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України (№2)».
Отже у теперішній час в силу Постанови ВС у справі №206/2688/18 від 04.12.2019 постанова Дніпровського апеляційного суду від 04.04.2019 виконанню не підлягає, а стягнуті на її виконання 50000,00 грн. в порядку повороту виконання можуть бути стягнуті з позивача.
Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.
Позивач посилається на необхідність застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини, якими гарантовано обов'язковість виконання судових рішень і наслідки для держави у випадку тривалого невиконання, як норм прямої дії. Проте прецедентна практика ЄСПЛ стосується тривалого невиконання рішень національних судів, які не були скасовані. У пілотних рішеннях ЄСПЛ визначає строк виконання для держави зазвичай вісімнадцять місяців, що значно більше строку процесуального існування судового рішення, яке позивач покладає в основу позовних вимог. Крім того, рішення ЄСПЛ у справах «Шабельник проти України №2» та «Сукачов проти України» засновані на кримінальному переслідуванні, засудженні, неналежних умовах тримання під вартою заявників, і не стосуються виконання судових рішень у цивільних справах. Тому такі підстави заявлених позовних вимог у даній справі не можуть застосовуватися.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Надавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Таким чином, розглядаючи позов в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, у відповідності до вимог ст. 13 ЦПК України, з'ясувавши юридичну природу виниклих правовідносин, оцінивши надані докази та документи у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення виготовлено 03.09.2020.
Суддя А.О. Сухоруков