м. Вінниця
07 вересня 2020 р. Справа № 120/3038/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення повного розрахунку позивача при звільненні з військової служби в частині невиплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») з 2015 року по 2018 рік та зобов'язання відповідача провести повний розрахунок з позивачем при звільненні здійснити виплату останньому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 27.04.2015 року отримав статус учасника бойових дій та, відповідно, набув право на отримання щорічної додаткової відпустки. Разом з тим, протягом 2015-2018 років позивачеві додаткова відпустка не надавалась, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачена при звільненні не була. З огляду на це, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Відповідач листом від 27.05.2020 року за вих. № 2316 повідомив, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій згідно п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») або грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у 2015-2018 роках позивачеві не надавалась. Позивач з такою бездіяльністю відповідача не погоджується, адже вона суперечать приписам п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якими передбачено, що учасникам бойових дій надаються, зокрема додаткові відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 08.07.2020 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.07.2020 року за вх. № 20689/20 відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому він з позовними вимогами не погоджується та заперечує проти них. Вказує, що п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Разом з тим, надання військовослужбовцям в особливий період та воєнний стан інших видів відпусток, в тому числі, додаткових, припиняється (п. 19, ст. 101 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Таким чином, оскільки під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткові відпустки, в т.ч. й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій в особливий період не вважається такою, що є невикористаною. Відповідно відсутні підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
27.04.2015 року позивач набув статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Позивача наказом начальника 48 арсеналу (1 розряду) від 28.12.2017 року № 31-РС звільнено з військової служби у запас на підставі пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира відповідача (по стройовій частині) № 18 від 26.01.2018 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.01.2018 року.
26.05.2020 року позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію, в якому просив у разі не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, здійснити нарахування та виплату такої компенсації.
За наслідками розгляду вказаного запиту, відповідач листом від 27.05.2020 року за вих. № 2316 повідомив позивача, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку позивачеві за 2015-2018 роки не надавалася.
Не погоджуючись з тим, що розрахунок при звільненні здійснений не в повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Ст. 4 Закону України «Про відпустки» (далі - ЗУ «Про відпустки») установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 ЗУ «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
П. 12 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
П. 14 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У п. 17 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно п. 18 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
У відповідності з п. 19 ст. 10-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Особливий період, згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», це - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Зазначений «особливий період» розпочався з 17.03.2014 року, з моменту оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року і триває на даний час.
Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 року № 1126-VI, передбачено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки припиняється.
Суд зазначає, що норми ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не здійснив розрахунку щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2018 роки.
Суд зазначає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведені висновки суду узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби.
Від так, суд приходить до переконання, що відповідач не довів правомірності бездіяльності, відповідно позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення повного розрахунку позивача при звільненні з військової служби в частині невиплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік, підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача провести повний розрахунок з позивачем при звільненні здійснити виплату останньому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту для відновлення порушених прав та інтересів позивача зобов'язати відповідача провести повний розрахунок з позивачем при звільненні шляхом здійснення виплати останньому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Водночас позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення у даній справі.
Позивач вказує, що його витрати на правову допомогу складаються з підготовки запитів та складання і направлення процесуальних документів по справі (позовної заяви) у сумі 2 000 грн. 00 коп.
На підтвердження вказаних витрат позивач надав суду договір про надання правової допомоги № 4/25/1-05/20-юп від 25.05.2020 року, рахунок-фактуру № 4/25/1-05/20-юп від 25.05.2020 року, квитанції про оплату № 50000771 від 25.06.2020 року у сумі 2 000 грн. 00 коп. та акту виконаних робіт від 30.06.2020 року.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти компенсації витрат на правову допомогу, вказуючи на те, що вони не підтверджуються належними доказами.
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, змістовний аналіз зазначених вище норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим…Суд повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
На переконання суду, стороною позивача надано належні та допустимі докази, що підтверджують реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, а також надання тих послуг, з яких складаються понесені витрати.
З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», указом Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 року, затвердженим Законом України «про часткову мобілізацію» та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести повний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні шляхом виплати останньому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в сумі 2 000 грн. 00 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.09.2020 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна