про закриття провадження у справі
м. Вінниця
31 серпня 2020 р. Справа № 120/2747/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовна заява обґрунтована тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 №114 від 18 червня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не проведено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 жовтня 2018 року, у зв'язку із чим останній звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі 120/3033/19-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у непроведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 жовтня 2018 року включно та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 жовтня 2018 року включно. Крім того, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 червня 2019 року по 19 листопада 2019 року включно. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного вище рішення суду 30 квітня 2020 року військовою частиною НОМЕР_1 проведено нарахування ти виплату індексації грошового забезпечення позивача, враховуючи базовий місяць "січень 2016 року".
Не погоджуючись із сумою нарахованої індексації, позивач звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 щодо проведення донарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця "січень 2008 року".
Листом вих. №350/118/1584/пс від 28 травня 2020 року військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що підстави для проведення донарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача з урахуванням базового місяця "січень 2008 року" відсутні.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць "січень 2016 року", позивач звернувся до суду із цим позовом.
Викладені у позовній заяві обставини свідчать про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до оскарження дій відповідача щодо неналежного, на думку позивача, виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі №120/3033/19-а, яке набрало законної сили.
Вирішуючи питання щодо закриття провадження у справі, суд враховує наступне.
Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом
Разом із тим, із поданої позовної заяви слідує, що спірні правовідносини між позивачем та військовою частиною виникли у зв'язку з неналежним виконанням останнім, на думку ОСОБА_1 , рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі №120/3033/19-а, що в подальшому спонукало його звернутися із заявою про проведення донарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць "січень 2008 року" відповідно до раніше ухваленого рішення Вінницького окружного адміністративного суду.
Відтак, оскаржуючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період з врахуванням базового місяця "січень 2016 року", позивач тим самим висловлює незгоду із способом виконання судового рішення, що й слугувало підставою для звернення до суду із іншим позовом.
Однак, позивачем не враховано того, що у межах позовного провадження у цій справі неможливо зобов'язати відповідача виконувати судове рішення, що набрало законної сили, у бажаний для позивача спосіб, оскільки виконання судового рішення від 19 листопада 2019 року у справі №120/3033/19-а є завершальною стадією судового провадження саме у справі №120/3033/19-а.
Якщо позивач не погоджується із станом виконання прийнятого на його користь судового рішення, то він вправі ініціювати процедуру його примусового виконання.
Так, за приписами статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Частиною 1 статті 1 згаданого Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону про виконавче провадження).
Відтак, суд звертає увагу позивача на недопустимості зобов'язання суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення із конкретизацією способу та порядку виконання рішення від 19 листопада 2019 року у справі №120/3033/19-а.
Примусове виконання рішення суду повинно здійснюватися в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», у рамках виконавчого провадження.
Саме на стадії виконання рішення від 19 листопада 2019 року у справі №120/3033/19-а може бути надана оцінка способу та порядку його виконання і повноті виконання відповідачем судового рішення.
Окрім того, розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано окремі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення, та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, який його ухвалив. Способи судового контролю за виконанням судового рішення встановлені приписами статей 382 - 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення у бажаний для позивача спосіб.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hornsby v. Greece» (заява №18357/91) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні (пункт 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Антонюк проти України» (заява №17022/02).
Пунктом 54 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень встановлено, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу.
Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право позивача у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду у певний спосіб шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі №816/2016/17, від 22 серпня 2019 року у справі №522/10140/17.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, доходжу висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Водночас, у матеріалах адміністративної справи відсутні докази понесення сторонами судових витрат.
Наслідки закриття провадження у справі визначені у статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 2 якої передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись статтями 238, 239, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович