07.09.2020 р. Справа № 914/2219/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Фартушка Т.Б.
розглянув матеріали позовної заяви:
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод», Полтавська область, м.Кременчук;
до Відповідача: Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Львівська область, м.Стрий;
про: визнання протиправною та скасування постанови від 31.07.2020р. про повернення виконавчого документа Стягувачу, визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у виконавчому провадженні ВП №61248450 та зобов'язання Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вчинити дії щодо негайного вжиття заходів примусового виконання судового рішення №914/1543/19 відповідно до положень ст.10 Закону України «Про виконавче провадження».
31.08.2020р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» від 18.08.2020р. вих. №40-21/146 (вх. №2349) до Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови від 31.07.2020р. про повернення виконавчого документа Стягувачу, визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у виконавчому провадженні ВП №61248450 та зобов'язання Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вчинити дії щодо негайного вжиття заходів примусового виконання судового рішення №914/1543/19 відповідно до положень ст.10 Закону України «Про виконавче провадження».
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неправомірність постанови Головного державного виконавця Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Гончар Ольги Богданівни від 31.07.2020р. про повернення виконавчого документа Стягувачу у виконавчому провадженні ВП №61248450, а також бездіяльність державного виконавця та начальника Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо невжиття всіх передбачених Законом заходів примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 29.01.2020р. про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області 10.01.2020р. у справі №914/1543/19.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду, судом встановлено наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі ст.175 ГПК України, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно ч. 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Як встановлено судом із веб-сайту «Єдиний державний реєстр судових рішень», який розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою: http://www.reestr.court.gov.ua/Review/86502497, рішенням Господарського суду Львівської області від 10.01.2020р. у справі №914/1543/19 за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості: пені, інфляційних витрат та 3% річних в загальній сумі 192728,58грн. позовні вимоги задоволено частково, ухвалено стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» 89838,25грн. пені, 14973,04грн. 3 % річних, 70078,08грн. інфляційних втрат та 2890,93грн. понесених витрат на сплату судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
29.01.2020р. Господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення віді 10.01.2020р. у справі №914/1543/19.
Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 27.12.2019р. у справі №914/1543/19 (розміщене на веб-сайті «Єдиний державний реєстр судових рішень», який розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою: http://www.reestr.court.gov.ua/Review/86716630) суд ухвалив стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Стрийський вагоноремонтний завод" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" 18 000,00грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020р. (розміщена на веб-сайті «Єдиний державний реєстр судових рішень», який розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою: http://www.reestr.court.gov.ua/Review/89181429), додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2019р. у справі №914/1543/19 залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Постановою Головного державного виконавця Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Гончар Ольги Богданівни від 31.07.2020р. про повернення виконавчого документа Стягувачу у виконавчому провадженні ВП №61248450 наказ Господарського суду Львівської області від 29.01.2020р. про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області 10.01.2020р. у справі №914/1543/19 повернуто Стягувачу (Позивачу) на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Вважаючи вказану постанову державного виконавця та бездіяльність посадових осіб органу виконання судового рішення - Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про визнання протиправною та скасування постанови від 31.07.2020р. про повернення виконавчого документа Стягувачу та визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у виконавчому провадженні ВП №61248450 та зобов'язання Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вчинити дії щодо негайного вжиття заходів примусового виконання судового рішення №914/1543/19 відповідно до положень ст.10 Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.ч.1, 2, 3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Приписами ч.1 ст.45 ГПК України передбачено, що Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В той же час, частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Приписами ч.1 ст.326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п.5 ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Приписами ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно ст.3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Приписами п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
При цьому суд звертає увагу на те, що, як зазначено Конституційним Судом України у рішенні від 13.12.2012р. №18-рп/2012, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
В пункті 43 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Глоба проти України» від 05.07.2012р. №15729/07 пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004 заява № 56849/00, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
У рішенні від 15.10.2009р. ЄСПЛ у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу. Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, № 40450/04, п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
У п.3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява №46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п'ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1. Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави. Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у п.9.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанови господарських судів України», що виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. У зв'язку з цим відповідна скарга не підлягає оплаті судовим збором.
Нормою ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
При цьому, приписами ч.3 вказаної статті передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державний виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.
Також суд звертає увагу на те, що Позивач в позовній заяві покликається на норми ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», котрими визначено порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
При цьому, відповідно до ст.339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Статтею 340 ГПК України встановлено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Нормою ч.1 ст.343 ГПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
Згідно ч.ч.2,3 ст.343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про те, що Позивачем при зверненні із даною позовною заявою до господарського суду обрано не передбачений законом спосіб захисту порушеного права, оскільки дана позовна заява за своєю суттю є скаргою на рішення, дії та бездіяльність органу державної виконавчої служби при примусовому виконанні наказу Господарського суду Львівської області від 29.01.2020р. про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області 10.01.2020р. у справі №914/1543/19.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права Позивача є подання до Господарського суду Львівської області скарги на рішення, дії та бездіяльність органу державної виконавчої служби в межах провадження у справі №914/1543/19 в порядку, визначеному розділом VI ГПК України «СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ», або до органу державної виконавчої служби скарги в порядку, визначеному ст.74 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічної правової позиції дотримується, зокрема Господарський суд Черкаської області в ухвалі від 08.10.2018р. у справі №925/1058/18, котра залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018р. у справі №925/1058/18.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про наявність правових підстав до відмови у відкритті провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» до Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови від 31.07.2020р. про повернення виконавчого документа Стягувачу, визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у виконавчому провадженні ВП №61248450 та зобов'язання Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вчинити дії щодо негайного вжиття заходів примусового виконання судового рішення №914/1543/19 відповідно до положень ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки подана позовна заява не підлягає до розгляду за правилами господарського судочинства у запропонованому Позивачем порядку, а тому у відкритті провадження у справі належить відмовити.
Згідно ч.6 ст.175 ГПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд роз'яснює Позивачу, що, з врахуванням наведених в мотивувальній частині ухвали мотивів заявлені Позивачем вимоги підлягають розгляду Господарським судом Львівської області шляхом подання скарги на рішення, дії та бездіяльність органу державної виконавчої служби в межах провадження у справі №914/1543/19 в порядку, визначеному розділом VI ГПК України «СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ», або органом державної виконавчої служби скарги в порядку, визначеному ст.74 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи вищенаведене, ст.ст.4, 12, 20, 45, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» від 18.08.2020р. вих. №40-21/146 (вх. №2349 від 31.08.2020р.) до Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови від 31.07.2020р. про визнання протиправною та скасування постанови від 31.07.2020р. про повернення виконавчого документа Стягувачу, визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у виконавчому провадженні ВП №61248450 та зобов'язання Стрийського міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вчинити дії щодо негайного вжиття заходів примусового виконання судового рішення №914/1543/19 відповідно до положень ст.10 Закону України «Про виконавче провадження».
2. Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 ГПК України.
3. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Додатки: Позовна заява Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» від 18.08.2020р. вих. №40-21/146 (вх. №2349 від 31.08.2020р.) із доданими до неї документами та поштовим конвертом на 26 арк.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Т.Б. Фартушок