ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 вересня 2020 року Справа № 906/1003/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020р. (повний текст - 26.02.2020р.) у справі №906/1003/19 (суддя Маріщенко Л.О.)
за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради
про стягнення 20 616 341,57 грн.
за участі представників:
позивача - Незнамова Т.О., довіреність №14-355 від 10.10.19р.;
відповідача - не з'явився;
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020р. у справі №906/1003/19 відмовлено у позові Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради про стягнення 20 616 341,57 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (т.3, арк.справи 32-44).
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального, та процесуального, ч.2 ст.11, ст.ст.74, 76, 77, 86, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню.
Зокрема зазначає, що умовами Договору сторони погодили, що укладання Спільних протокольних рішень, договору про організацію взаєморозрахунків в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного Договору має відбуватись лише шляхом укладання окремої додаткової угоди. Вищеописані умови Договору є дійсними та не оспорювались у судовому порядку. А відтак, посилання суду на укладання ряду спільних протокольних рішень як підставу для зміни порядку та строку розрахунків вважає такими, що суперечать умовам Договору, принципу обов'язковості виконання договірних зобов'язань.
Скаржник стверджує, що оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементації даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони вправі, керуючись принципом свободи договору (ст.627 ЦК України) встановити (конкретизувати) умовами угоди порядок регулювання щодо платежів, здійснених через СПР та договір про організацію взаєморозрахунків, строки, якими мають керуватись сторони, тощо. Саме це і було здійснено сторонами спору в умовах п.6.1 Договору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016р. №853 було внесено зміни до п.20 Примірного договору купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу зі спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій. Зокрема, було додано пункт, яким встановлено, що «сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень відповідно до Порядку не змінює строків та умов розрахунків за цим договором». Таким чином, держава в особі Кабінету Міністрів України фактично встановила стандарт договірних відносин для аналогічних до спірних відносин, погодившись на відсутність впливу СПР.
Звертає увагу, що нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 (п.8.2 Договору абзац 2).
Скаржник вважає, що з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Договір постачання природного газу є належною підставою, у розумінні норм ст.11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з купівлі-продажу природного газу, зокрема щодо розрахунків у належні строки за отриманий природний газ.
Зазначає, що власні кошти, які надходили на рахунок НАК «Нафтогаз України», в будь-якому разі не могли змінювати строків та порядків розрахунків за спірним договором, як кошти, які були сплачені за логікою суду першої інстанції у відповідності до Постанови КМУ №20, а тому якщо навіть виходити з позиції суду, яка висвітлена в рішенні, суд повинен був дослідити всі ці обставини та відповідно відокремити суми, які були сплачені на підставі спільних протокольних рішень у відповідності до Постанови КМУ №20 та суми, які були сплачені в інший спосіб.
Сторони прямо передбачили в Договорі обов'язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати власними коштами, в строки, передбачені п.п.3 абз.2 п.6.2 Договору. Таким чином, умовами договору, а саме п.6.2 Договору, прямо встановлено, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати на стан розрахунку.
Таким чином, відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що відповідач вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу, однак внаслідок незалежних від нього обставин був позбавлений можливості розрахуватись за поставлений позивачем природний газ.
Також зазначає, що Верховний Суд у постанові від 12.03.2019р. у справі №910/3657/18 дійшов висновку, що порядок перерахування коштів, встановлений Постановою КМУ №256 від 04.03.2002р., не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами.
На підставі викладеного просить суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020р. у справі №906/1003/19, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» про стягнення 20616341,57 грн., у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити повністю. Відшкодувати за рахунок відповідача понесені Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 463 867,68 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020р. у справі №906/1003/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на "24" червня 2020р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.
12.06.2020р. (вх.№3898/20) на адресу суду надійшло клопотання, в якому НАК «Нафтогаз України» просить долучити до матеріалів справи розрахунок, який не містить жодних нарахувань на кошти, які були отримані НАК «Нафтогаз України» у відповідності до Постанови КМУ №20. Тобто, розрахунок не містить обрахунку жодних штрафних санкцій (пені, 3% річних, інфляційних нарахувань) на кошти, отримані позивачем згідно спільних протокольних рішень. Скаржник просить суд врахувати даний розрахунок при розгляді по суті справи №906/1003/19.
Ухвалою від 24.06.2020р. відкладено розгляд апеляційної скарги на "14" липня 2020 р. об 11:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.
Ухвалою від 14.07.2020р. відкладено розгляд апеляційної скарги на "02" вересня 2020 р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.
22.07.2020р. (вх.№4701/20) на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі (т.3, арк.справи 102-106).
В поясненнях відповідач стверджує, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Тим самим у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування пені, 3 % річних та інфляційних.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
При цьому, відповідач посилається на норми ст.ст.7, 12, ч.2 п.1 ст.175 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 655, п.1 ст.692 Цивільного кодексу України, а також постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» від 11.05.2005р. №20, постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015р. №758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р. "Про затверження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217 «Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу на якого покладено спеціальний обов'язок».
Посилається на практику, викладену у постановах Верховного Суду від 23.09.2019р. у справі №908/885/18, від 30.01.2020р. у справі №906/985/18, від 28.11.2019р. у справі №906/159/19.
Також зазначає, що стягнення з відповідача штрафних санкцій призведе до збільшення кредиторської заборгованості та фактично до банкрутства, що спричинить негативні наслідки для суспільства.
На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у задоволені апеляційної скарги в повному обсязі.
01.09.2020р. (вх.№5506/20) на електронну адресу суду від представника позивача надійшли пояснення, у яких представник акцентує увагу суду на те, що положення Постанови №792 регулює механізм проведення розрахунків, що за своєю суттю є ідентичними положенням Постанови №217, яка регулює механізм розподілу коштів. Також подає порівняльну таблицю. Просить суд долучити пояснення до матеріалів справи №906/1003/19 та здійснювати розгляд справи з їх урахуванням.
В судових засіданнях суду апеляційної інстанції 14.07.2020р., 02.09.2020р. представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Просив суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020р. у справі №906/1003/19 та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 02.09.2020р. не з'явився, причини неявки не повідомив, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку. Колегія суддів приймає до уваги, що у судовому засіданні 14.07.2020р. представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції, просив суд відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
20.09.2016р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (споживач, відповідач) укладено договір №5119/1718-ТЕ-10 постачання природного газу (т.1, арк.справи 13-23), відповідно до п.1.1 якого сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п.1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 1.3 Договору сторони погодили, що за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Відповідно до п.5.2 Договору, ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання договору становить 4942, 00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п.5.4 Договору).
Згідно п.5.1 Договору регульована ціна на природний газ для потреб побутових споживачів, який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. №758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)".
Пунктом 6.1 Договору погоджено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний рахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.05р. №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Як встановлено п.6.2 Договору споживач перераховує на поточний рахунка із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, визначеному законодавством.
Згідно п.6.3 Договору за наявності заборгованості за попередні періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погодили черговість погашення заборгованості споживача за минулі періоди.
Відповідно до п.8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005р. №20.
Згідно п.8.3 Договору сторони погодили, що з урахуванням п.11.3 цього Договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами підписання відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005р. №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.
Пунктом 10.3 Договору встановлено, що сторони можуть звернутися до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних протягом п'яти років.
Пунктом 12.1 Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. до 31.03.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 346 926 508,187грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016р. по 31.03.2017р. (т.1, арк.справи 38-43).
Відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу в період жовтень 2016 - березень 2017 року виконав у повному обсязі, сплативши позивачу всю суму заборгованості, однак при цьому порушив встановлені договором строки для оплати.
У зв'язку із зазначеним позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача пені у сумі 9205359,66 грн, 3% річних у розмірі 2445397,98грн, а також 8965583,93 грн інфляційних.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, додаткових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Відповідно до положень ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як встановлено статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Як встановлено положеннями статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частин 1- 3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2005р. №20 затверджено «Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», яким визначено механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, тощо за рахунок надходження до загального державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вуглевидобувними підприємствами.
За змістом цього Порядку визначено механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.
Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.
Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18.
Відповідно до частини 6 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурними підрозділами.
Для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Уповноважені банки, що обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання", оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації.
Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
На виконання пункту 6.2. Договору 22.07.2014р. КП "Житомиртеплокомуненерго" уклало з ПАТ "Державний ощадний банк України" договір банківського рахунку №2603/2079, згідно пункту 1.1 якого, відповідно до законодавства України банк відкрив товариству поточні рахунки з спеціальним режимом використання на балансовому рахунку 2603 "Розподільчі рахунки суб'єктів господарювання". Ці кошти банк розподіляв відповідно до визначеного алгоритму без участі відповідача.
Як було встановлено, розрахунки між відповідачем та позивачем за договором №4642/1617-ТЕ-10 від 20.09.2016р. за поставлений природний газ проводилися в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р. на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП, з дотриманням умов п.6.2 Договору, що підтверджується банківськими виписками, що містяться в матеріалах справи.
Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р. затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок №217).
Згідно п.3 Порядку №217 теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов'язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "релігійні організації", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).
Відповідно до п.7 Порядку №217, теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
За приписами п.8 Порядку №217, усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. У разі коли у платіжному дорученні (касовому документі) споживача теплової енергії або комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, банк (підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства), що приймає платіжний документ, повертає його без виконання з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.
Згідно з п.9 Порядку №217, уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.
Як зазначено у пункті 12 Порядку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі комісія або НКРЕКП) на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця:
1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів:
- на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації;
- на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками);
- на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи);
- на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи);
- на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями;
2) затверджує реєстр нормативів;
3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи;
4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті.
Пунктом 13 Порядку уповноважений банк згідно з умовами договору банківського рахунка здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме:
до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня;
до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій.
Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку.
У зв'язку з прийняттям Порядку №217 державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов'язками) за визначеними нормативами. За таких обставин, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019р. у справі №906/278/18, від 24.07.2019р. у справі №918/553/18, від 17.12.2019р. у справі №922/932/19, від 03.03.2020р. у справі №908/2648/18, від 18.03.2020р. у справі №908/2304/18, від 31.03.2020р. у справі №917/530/19, від 27.05.2020р. у справі №914/1029/19 тощо.
За таких обставин, твердження апелянта про те, що відповідач не був обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань у визначений договором строк (із посиланням на постанови Верховного Суду ухвалені у 2018 році), колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються зі змістом Порядку №217 та вищенаведеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах 2019-2020 років, що містять відповідні висновки з питань застосування норм Порядку №217.
Стосовно посилань на постанову Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №904/1210/18, колегія суддів зазначає, що викладені у вказаних постановах висновки не стосуються правового регулювання спірних правовідносин, які мають місце між сторонами в даній справі, а саме - щодо здійснення нарахувань на суми заборгованості, сплачені відповідно до Порядку №217. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі №904/1210/18 йдеться про застосування постанови Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.2015р. "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ".
Апелянт в ході апеляційного провадження наполягав на тому, що обидва Порядки (№217 та №792) є аналогічними, однак вказані твердження колегія суддів визнає такими, що зроблені при довільному тлумаченні відповідних нормативних актів, оскільки, як визнано самим позивачем, правовідносини сторін у даному спорі було врегульовано саме Порядком №217, щодо застосування якого Верховним Судом висловлено відповідну правову позицію у вищенаведених постановах 2019-2020 років.
Отже, відповідач, здійснивши оплату за природний газ у порядку та на умовах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки", із дотриманням умов пунктів 6.1, 6.2 Договору №4642/1617-ТЕ-10 від 20.09.2016р., та на підставі спільних протокольних рішень, укладених відповідно до умов постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, за отриманий від позивача природний газ на підставі договору постачання природного газу №4642/1617-ТЕ-10 від 20.09.2016р., розрахувався повністю.
Встановлені обставини щодо порядку розрахунків свідчать про те, що відповідач не міг, в силу норм діючого законодавства, у тому числі попередньо затвердженого алгоритму розподілу коштів, вплинути на процес здійснення розрахунків з позивачем.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 20616341,57 грн, з яких 9205359,66 грн пеня, 2445397,98 грн 3% річних, 8965583,93 грн інфляційних.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13, ст.74 ГПК України).
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії»).
Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020р. у справі №906/1003/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020р. у справі №906/1003/19 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 07.09.2020р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Дужич С.П.