Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 134/1745/15-ц
провадження № 61-16199св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Крижопільська селищна рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Кучевського П. В.,
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Крижопільської селищної ради про стягнення збитків, завданих несвоєчасним виконанням рішення суду, заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Тульчинського районного суду від 05 січня 1998 року зобов'язано Крижопільську селищну раду видати їй квартиру.
Ухвалою Тульчинського районного суду від 11 жовтня 2006 року змінено спосіб виконання рішення Тульчинського районного суду від 05 січня 1998 року та зобов'язано Крижопільську селищну раду закласти в бюджет на 2007 рік кошти в сумі 49 400,00 грн для придбання ОСОБА_1 благоустроєної квартири, ухвалено стягнути з Крижопільської селищної ради на її користь 49 400,00 грн вартості квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Крижопільської селищної ради від 12 січня 2007 року закладено у видаткову частину бюджету розвитку селищної ради на 2007 рік кошти в сумі 49 400,00 грн для придбання їй благоустроєної квартири. Виплату мало бути проведено на протязі року, рівними долями у першому та другому півріччі 2007 року.
Позивачка зазначає, що, незважаючи на вказане, вона кошти у 2007 році не отримала, рішення суду тривалий час залишалось не виконаним. Крім того, на даний час значно зросла ціна на нерухомість порівняно із 2006 роком.
Станом на 2006 рік, коли ухвалою суду змінено спосіб виконання та зобов'язано Крижопільську селищну раду закласти в бюджет на 2007 рік кошти в сумі 49 400,00 грн для придбання їй благоустроєної квартири, суми 49 400,00 грн було достатньо для придбання нерухомості визначеної рішенням суду. Однак, на даний час середня ринкова вартість квартири у смт Крижополі складає 400 000,00 грн. За таких обставин у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду та із зміною ринкової вартості нерухомості вона не в змозі повною мірою реалізувати своє право на купівлю двокімнатної квартири, тому вважає, що підлягає стягненню сума у розмірі 350 000,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення та збільшенням ціни на майно, на придбання якого воно було присуджено.
Крім того, позивачка вважає за необхідне стягнути з відповідача у відповідності до приписів частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних в якості відповідальності за порушення присудженого судовим рішенням грошового зобов'язання.
Також просила стягнути з відповідача завдану моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн, яку обґрунтовує тим, що вона є інвалідом 2-ї групи, та весь цей час була змушена проживати у своєї доньки в с. Красносілка Крижопільського району Вінницької області. Внаслідок незадовільного стану здоров'я вона була змушена кожної неділі їздила до Крижопільської селищної ради з вимогою виконати рішення суду.
Своєю бездіяльністю відповідач завдавав їй душевних страждань та фізичних незручностей. Весь цей час вона потребувала та потребує медичного догляду. У зв'язку із тим, що вона проживає в селі, де немає відповідного лікувального закладу, змушена їздити до районного центру.
З урахуванням збільшених позовних вимог просила суд стягнути з відповідача на її користь збитки в сумі 832 751,20 грн, з яких 398 882,66 грн -інфляційні втрати та 3% річних, 350 000,00 -збитки завдані несвоєчасним виконанням рішення суду та 100 000,00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Крижопільської селищної ради на користь ОСОБА_1 296 519,94 грн, з яких: 273 352,47 грн - заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції; 13 167,47 грн - 3% річних від простроченої суми; 10 000,00 грн - у відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив наявні у нього перед ОСОБА_1 грошові зобов'язання, у зв'язку із чим повинен нести передбачену частиною другою статті 625 ЦК України відповідальність.
Не погодившись з таким рішенням суду, Крижопільська селищна рада подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу Крижопільської селищної ради задоволено частково.
Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 листопада 2017 скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконкому Крижопільської селищної ради про стягнення збитків, завданих несвоєчасним виконанням рішення суду, заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, моральної шкоди відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що до вказаних правовідносин не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання передбаченого статтею 625 ЦК України, оскільки спірні відносини виникли з приводу виконання рішення суду, а не з приводу прострочення виконання грошового зобов'язання.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 листопада 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що рішенням Тульчинського районного суду від 05 січня 1998 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені шляхом визнання ордера на житлове приміщення № 565, який виданий на підставі рішення виконкому Крижопільської селищної ради від 29 листопада 1994 року ОСОБА_2 з сім'єю із 5 чоловік на заняття квартири АДРЕСА_1 недійсним, виселенням ОСОБА_3 з усіма її членами сім'ї з квартири АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення та зобов'язано виконком Крижопільської селищної ради народних депутатів видати ОСОБА_1 ордер на заняття квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
11 жовтня 2006 року ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області за поданням начальника відділу державної виконавчої служби Крижопільського районного управління юстиції змінено спосіб і порядок виконання рішення Тульчинського районного суду від 05 січня 1998 року і зобов'язано Крижопільську селищну раду закласти в бюджет на 2007 рік кошти в сумі 49 400,00 грн для придбання ОСОБА_1 благоустроєної квартири та стягнути з Крижопільської селищної ради на користь ОСОБА_1 49 400,00 грн вартості квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У 2014 році ОСОБА_1 звернулася до Тульчинського районного суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа у зв'язку з втратою його оригіналу і 13 жовтня 2014 року вказана заява була задоволена, а 17 березня 2015 року цим же судом був поновлений пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа.
Згідно довідки відділення № 235/01 АБ «Укргазбанк» від 24 вересня 2015 року на поточний рахунок, який відкрито на ім'я ОСОБА_1 28 серпня 2015 року зараховано кошти в сумі 49 820,00 грн з призначення платежу: «Стягнення відповідно до виконавчого листа Тульчинського районного суду по справі № 148/1584/14-ц від 06 листопада 2014 року ОСОБА_1 », що свідчить про виконання ухвали суду від 11 жовтня 2006 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Із змісту касаційної скарги вбачається, що судове рішення апеляційного суду оскаржується у касаційному порядку виключно в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог постанова суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржується, а тому в цій частині касаційному перегляду не підлягає.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Предметом позову у цій справі є, зокрема, стягнення на підставі частини другої статті 625 ЦК України інфляційних втрат, завданих несвоєчасним виконанням рішення суду, 3% річних та відшкодування моральної шкоди.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що до вказаних правовідносин не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання передбаченого статтею 625 ЦК України.
З таким висновком суду погодитись не можливо з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та дійшла висновків, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Встановлено, що відповідач до 28 серпня 2015 року мав перед позивачем грошове зобов'язання, встановлене ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2006 року, якою змінено спосіб і порядок виконання рішення Тульчинського районного суду від 05 січня 1998 року і зобов'язано Крижопільську селищну раду закласти в бюджет на 2007 рік кошти в сумі 49 400,00 грн для придбання ОСОБА_1 благоустроєної квартири та стягнуто з селищної ради на користь ОСОБА_1 49 400,00 грн вартості квартири.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України - вимагати від відповідача сплати не тільки суми грошового зобов'язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Таким чином, Крижопільський районний суд Вінницької області правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, належним чином здійснив розрахунок, внаслідок чого дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
При цьому розрахунок сум, що підлягає стягненню з відповідача у відповідності до положень до частини другої статті 625 ЦК України, Крижопільською селищною радою не заперечується.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Ураховуючи характер, обсяг та глибину завданих позивачу моральних страждань, пов'язаних з тим, що позивач була позбавлена житла та своєчасно не отримала за це компенсацію, крім того, внаслідок підвищення цін на ринку нерухомості, позивач не мала змоги придбати житло за ту суму, яка несвоєчасно була виплачена відповідачем, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
Апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув та помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Крижопільської селищної ради про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та відшкодування моральної шкоди, яке у вказаній частині відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із залишенням у вказаній частині позовних вимог в силі рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та відшкодування моральної шкоди ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення у вказаній частині, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - скасувати.
Керуючись статтями 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Крижопільської селищної ради про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та відшкодування моральної шкоди скасувати.
Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Крижопільської селищної ради про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та відшкодування моральної шкодизалишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун