Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 2-718/12
провадження № 61-3652св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач за первинним позовом (відповідач-1 за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,
відповідач-1 за первинним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі-2,3,4 за первинним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідач-2 за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство «Сведбанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М. від 21 січня 2019 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2011 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Позов мотивовано тим, що 07 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір № 0501/1008/88-227, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної непоновлювальної лінії в сумі 50 000,00 дол. США на строк до 06 жовтня 2016 року зі сплатою 14,99% річних. У забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, банк в день укладання кредитного договору уклав договори поруки № 0501/1008/88-227-Р-1 з ОСОБА_4 , № 0501/1008/88-227-Р-2 з ОСОБА_2 та № 0501/1008/88-227-Р-З з ОСОБА_3 . Відповідно до вказаних договорів поручителі зобов'язуються відповідати за виконання зобов'язань з повернення наданих відповідачу коштів у солідарному порядку.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № 0501/1008/88-227 перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а також було укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого права вимоги за іпотечним договором, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 , також перейшли до ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачі зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконали, чим порушили умови кредитного договору. Станом на 26 квітня 2011 року утворилась заборгованість у сумі 48 443,53 дол. США та 31 552,86 грн, яку позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Сведбанк», ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про захист прав споживача, шляхом визнання договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними.
Зустрічний позов мотивовано тим, що сторонами при укладенні оспорюваного договору фактрингу не дотримано вимог частини першої статті 203 ЦК України, а тому такий правочин є недійсним на підставі частини другої статті 215 ЦК України. Договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором є похідним від договору факторингу, отже визнання останнього недійсним тягне за собою і визнання недійсним договору про відступленням прав вимоги за іпотечним договором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 січня 2017 року у задоволені позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 28 листопада 2012 року, у частині передачі боргу та права вимоги за кредитним договором № 0501/1008/88-227 від 07 жовтня 2008 року, що був укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Визнано недійсним договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», в частині передачі прав за іпотечним договором від 07 жовтня 2008 року, що був укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 на забезпечення виконання кредитного договору № 0501/1008/88-227 від 07 жовтня 2008 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором № 0501/1008/88-227 та договорами забезпечення; сторони договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, а саме, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», на момент його укладення недотрималися вимог статті 203 ЦК України і позивач не довів отримання відповідачем коштів за договором та наявність заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, позов ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованість за кредитним договором № 0501/1008/88-227 від 07 жовтня 2008 року в сумі 41 499,68 дол. США, що еквівалентно 330 561,55 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 38 000,00 дол. США, що еквівалентно 302 685,20 грн; заборгованості за процентами в розмірі 3 499,68 дол. США, що еквівалентно 27 876,35 грн та заборгованості за пенею в розмірі 30 011,95 грн.
У задоволенні решти вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито у зв'язку зі смертю відповідача ОСОБА_4 .
Частково задовольняючи позов ТОВ «ФК «Вектор Плюс», суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк на підставі частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 3.8. кредитного договору змінив строк виконання основного зобов'язання, надіславши боржнику та поручителям 01 листопада 2010 року вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів, надавши десятиденний термін для виконання даної вимоги. Оскільки строк виконання основного зобов'язання настав 10 листопада 2010 року, а з указаним позовом банк звернувся 06 липня 2011 року, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для предявлення вимоги до поручителів пропустив, тому зобов'язання поручителів за договорами поруки є припиненими у зв'язку із чим вимоги до останніх є безпідставними.
Оскільки строк виконання основного зобов'язання настав 10 листопада 2010 року, то нарахування передбачених договором процентів після спливу визначеного договором строку кредитування, припинилося, тому проценти за кредитним договором підлягають стягненню до 10 листопада 2010 року в сумі 3 499,68 дол. США.
Застосувавши позовну давність до вимог про стягнення пені, передбачену пунктом 1 частиною другою статті 258 ЦК України, суд стягнув пеню за період з 06 липня 2010 року по 26 квітня 2011 року.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів допущення ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» порушень вимог чинного законодавства під час укладення договорів факторингу та відступлення права вимоги. Крім того, боржник не є стороною договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 листопада 2012 року, а тому укладенням вказаного договору не порушено та не визнано його права, свободи чи інтереси.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не має повноважень на стягнення боргу за кредитним договором № 0501/1008/88-227, оскільки останнім не доведено купівлі прав вимоги за вказаним кредитним договором до ОСОБА_1 та за договорами забезпечення до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договорами поруки, тому що позивач не надав докази на підтвердження проведення рохрахунку між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» за договором факторингу № 15 від 28 листопада 2011 року. Крім того, відсутні будь-які докази того, що у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» мала право на придбання прав вимоги відступлення до фізичних осіб, не суб'єктів господарювання, та має ліцензцію на здійснення валютних операцій. Перехід прав вимоги до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» впливає на права та інтереси позичальника як споживача банківських послуг.
Разом із тим, позивач не надав доказів надання кредитних коштів у сумі 38 000 дол. США ОСОБА_1 , а сам по собі розрахунок кредитної заборгованості не може підтверджувати факт видачі кредитних коштів, оскільки має інформативний характер.
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується в частині вирішення позову ПАТ «Сведбанк» до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість прийнятої у справі постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу № 2-718/12 з Корольовського районного суду м. Житомира.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від від 25 серпня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 07 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір № 0501/1008/88-227, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної непоновлювальної лінії в сумі 50 000,00 дол. США на строк до 06 жовтня 2016 року зі сплатою 14,99% річних.
Цього ж дня, були укладені договори поруки № 0501/1008/88-227-Р-1 з ОСОБА_4 , № 0501/1008/88-227-Р-2 з ОСОБА_2 та № 0501/1008/88-227-Р-З з ОСОБА_3 , за умовами яких кожен із поручителів зобов'язуються відповідати за виконання зобов'язань з повернення наданих позичальнику коштів у солідарному порядку.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № 0501/1008/88-227 перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Цього ж дня, між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до умов якого право вимоги за іпотечним договором, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 , також перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 26 квітня 2011 року становить 48 443,53 дол. США та 31 552,86 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 38 000,00 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 10 443,53 дол. США, пеня за порушення строків погашення кредиту та відсотків - 31 552,86 грн, яку кредитор просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім цього, одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Тобто у ЦК України, як вбачається зі змісту статей 512, 1077 цього Кодексу, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з цим із частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України); фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України); боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12?97гс18), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 761/40407/17 (провадження № 61-48995св18), від 10 квітня 2020 року в справі № 756/13425/16 (провадження № 61-43611св18).
Установлено, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого банк відступив фактору право вимоги стягнення заборгованості до ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 0501/1008/88-227, загальна сума якої складала 75 153,73 дол. США.
Цього ж дня, 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до умов якого права вимоги за іпотечним договором, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 , також перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору.
Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
Факт відступлення ПАТ «Сведбанк» належних банку права вимоги заборгованості за кредитним договором та права вимоги за іпотечним договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями акта № 4 прийому-передачі документації за договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, витягом з реєстру заборгованостей боржників № 1-Б від 28 листопада 2012 року та додатком № 1 до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року.
Отже, внаслідок укладення цього договору відбулася заміна кредитора, а саме - ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 07 жовтня 2008 року № 0501/1008/88-227, позичальником згідно з яким є ОСОБА_1 .
Крім цього, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що оспорювані правочини є недійсним у зв'язку із відсутністю у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» ліцензії на здійснення валютних операцій.
Так, у розумінні приписів частин першої та другої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
ВАТ «Сведбанк» на момент укладання кредитного договору мав банківську ліцензію та дозвіл на здійснення валютних операцій.
ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не є установами, яким необхідне отримання генеральної чи індивідуальної ліцензії, оскільки укладання договору факторингу, предметом якого є відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором, не є здійснення валютних операцій.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 16 листопада 2012 року має право на здійснення операцій факторингу.
Відсутність у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог про визнання недійсними договорів факторингу, оскільки вказана ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, а не правочинів, які оспорюються позивачем у межах заявленого зустрічного позову.
Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що оспорювані правочини відповідають вимогам чинного законодавства України та не порушують прав і законних інтересів позичальника ОСОБА_1 , у зв'язку із чим правові підстави для визнання договору факторингу та відступлення права вимоги за іпотечними договорами недійсними у суду відсутні.
Разом із тим, колегія суддів у повній мірі не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості з огляду на таке.
Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначений правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18).
Установлено, що банк використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 3.8. договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши боржнику 01 листопада 2010 року вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів, надавши десятиденний термін для виконання даної вимоги. Такими діями кредитор на власний розсудзмінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
Тому апеляційний суд правильно стягнув тіло кредиту та проценти за користування кредитним коштами, нараховані до дня настання строку виконання основного зобов'язання - 10 листопада 2010 року.
Заборгованість у цій частині відповідає умовам кредитного договору та розрахунку заборгованості, наданого позивачем, яка не спростована позичальником, а отже, і наявні підстави для стягнення заборгованості у цій частині у зазначеному розмірі.
У той же час, висновки суду апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості за пенею за останні 12 місяців перед зверненням до суду з указаним позовом, тобто із 06 липня 2010 року по 26 квітня 2011 року, є помилковими, оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти та пеню на підставі кредитного договору. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки нарахування пені після закінчення строку кредитування (10 листопада 2010 року) договором не передбачена, то з урахуванням заяви представника відповідача про застосування позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, пеня підлягає стягненню за період з 06 липня по 10 листопада 2010 року в сумі 8 456,12 грн.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, змінивши постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованості за пенею, стягнувши її за період з 06 липня по 10 листопада 2010 року в сумі.
У частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави для її скасування.
Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року в частині вирішення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про стягнення з ОСОБА_1 30 011,95 грн пені змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 8 456,12 грн пені.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року в частині вирішення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення 38 000,00 дол. США, що еквівалентно 302 685,20 грн, заборгованості за кредитом та 3 499,68 дол. США, що еквівалентно 27 876,35 грн, заборгованості за процентами та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун