ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 серпня 2020 року м. Київ № 640/14146/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомНаціонального банку України
до третя особаПодільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Акціонерне товариство "РВС Банк"
провизнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії
представники позивача - Сидоренко Р.В.;
учасників справи: відповідача - не з'явилися;
третьої особи - Цибіков О.О. ,
Національним банком України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код - 00032106) (далі - позивач або НБУ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов № 18-0012/28663 від 22.06.2020 до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва (адреса: 04208, м. Київ, пр-т. Георгія Гонгадзе, буд. 5-б, ідентифікаційний код - 34482497) (надалі - відповідач або ДВС Подільського районну), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати повідомлення головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Савченко Ю.Й. від 18.05.2020 № 62075852/11 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання щодо примусового виконання рішення Комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем № 173/БТ "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство "РВС БАНК";
- зобов'язати Подільський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва відкрити виконавче провадження про примусове виконання рішення Комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем № 173/БТ "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство "РВС БАНК".
Мотивуючи позовні вимоги НБУ зазначає, що повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є протиправним, винесеним із порушенням законодавства, та таким, що підлягає скасуванню, а тому наявними є підстави для зобов'язання ДВС відкрити виконавче провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), у судовому засіданні на 16.07.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2020 залучено Акціонерне товариство «РВС Банк» (адреса: 02000, м. Київ, вул. Прорізна, 6, ідентифікаційний код 39849797) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання б/н від 03.08.2020 «Про зупинення провадження у справі» представника АТ "РВС Банк" Цибікова О.О. (адвоката).
Разом з цим у судових засіданнях 16.07.2020, 30.07.2020 та 13.08.2020 судом по справі оголошувалася перерва, розгляд справи призначено на 27.08.2020.
Вказаного дня у судовому засіданні представник НБУ підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовну заяву.
Обґрунтовуючи позов позивач, серед іншого, зазначає, що 30.03.2020 Комітетом Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем прийнято рішення № 173/БТ "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «РВС БАНК» (нижче по тексту - Рішення або Рішення № 173/БТ).
05.05.2020 НБУ надіслав на адресу Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву від 05.05.2020 № 25-0012/21855/БТ про примусове виконання Рішення.
Однак 15.06.2020 Національний банк України отримав повідомлення головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Ю.Й. від 18.05.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (за текстом - Повідомлення або Спірне рішення або Оскаржуване рішення), в якому, на думку позивача, необґрунтовано та безпідставно зазначено, що повертається виконавчий документ без прийняття до виконання на підставі пункту сьомого частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
НБУ наголошує, що відповідно до частини п'ятої статті 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність" рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом та набирає законної сили з дня його прийняття. У разі невиконання такого рішення воно передається Національним банком України до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.
Тому рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню.
У відповіді на відзив позивач висловлюється про те, що накладення штрафу на боржника не є заходом примусового виконання Рішення, відтак 18.05.2020 ДВС правомірно винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Третя особа у наданих 10.08.2020 письмових пояснення просить суд, з підстав прийняття Повідомлення ДВС обґрунтовано, відмовити у задоволенні позову.
Разом з цим суд відмічає, що представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час і місце розгляд справи ДВС було повідомлено належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.
За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на наведений процесуальний припис, суд вважає, що неявка ДВС не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виокремлює таке.
Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже для встановлення обставин протиправності Повідомлення відповідача, необхідним є перевірка судом такого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
Як свідчать матеріали справи 30.03.2020 Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України прийнято Рішення № 173/БТ. Зі змісту резолютивної частини відповідного рішення видно, що воно є виконавчим документом та може бути пред'явлено до виконання до державної виконавчої служби для примусового виконання протягом трьох місяців із 31.03.2020 (п. 6).
Вказане рішення 02.04.2020 супровідним листом № 25-0012/16940/БТ від 02.04.2020 відправлено Національним банком України до АТ "РВС Банк" для добровільного виконання цим товариством.
Рішення отримано АТ "РВС Банк" 03.04.2020, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення за № 01008 1293190 8.
Надалі, 05.05.2020 НБУ, на підставі Закону та ст. 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", направлено на адресу ДВС заяву № 25-0012/21855/БТ від 05.05.2020 про примусове виконання Рішення, в якій просив здійснити усі передбачені законодавством заходи для фактичного повного виконання Рішення № 173/БТ.
18.05.2020 головним державним виконавцем Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Ю.Й. прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
З Повідомлення випливає, що стягувачем є НБУ, а боржником - Акціонерне товариство "РВС Банк".
Також у Повідомленні зазначено, що накладення штрафу на боржника не є заходом примусового виконання Рішення, а тому ДВС, керуючись п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону, повертає виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
У рамках окреслених фактичних обставин справи, суд відмічає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Тобто у випадку визнання певним законом того чи іншого рішення Національного банку України таким, що є виконавчим документом, такі рішення підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
В розрізі ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» варто відзначити, що згідно ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: 1) письмове застереження; 2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк зобов'язується сплатити визначене грошове зобов'язання та вжити заходів для усунення та/або недопущення в подальшій діяльності порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування системи управління ризиками тощо. За невиконання або неналежне виконання банком умов письмової угоди Національний банк України має право застосувати інші заходи впливу, передбачені цією частиною; 4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; 5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; 6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; 7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами; 8) заборона надавати бланкові кредити; 9) накладення штрафів на: банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу. Зазначене обмеження максимальної суми штрафу не застосовується у разі накладення на банк штрафу за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Максимальний розмір штрафу за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення не може перевищувати 7950 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банк за невиконання вимог куратора банку у розмірі від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; власників істотної участі у банку за невиконання прийнятих на себе зобов'язань про надання необхідної фінансової допомоги банку в рамках вжиття заходів з метою приведення діяльності проблемного банку у відповідність із вимогами законодавства у розмірі від п'яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; особу, яка набула або збільшила істотну участь у банку з порушенням вимог статті 34 цього Закону щодо порядку набуття або збільшення істотної участі у банку в розмірі до 10 відсотків: номінальної вартості придбаних акцій (паїв) банку, якщо особа набула або збільшила пряму істотну участь у банку; номінальної вартості акцій (паїв), які належать акціонеру (учаснику) банку, через якого особа набула або збільшила істотну участь у банку, якщо особа набула або збільшила опосередковану істотну участь у банку. Штраф за порушення порядку набуття або збільшення істотної участі у банку накладається на особу, яка набула або збільшила істотну участь у банку, або на будь-яку з осіб у структурі власності банку, через яку така особа набула або збільшила істотну участь у банку; 10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу); 11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; 12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; 13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
Таким чином накладення Національним банком України штрафу на відноситься до заходів впливу.
Відповідно до ст. 74 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом та набирає законної сили з дня його прийняття. У разі невиконання такого рішення воно передається Національним банком України до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.
З огляду на приписи ст.ст. 73, 74 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом, яке, за факту його невиконання, передається НБУ до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.
З огляду на наведене, приймаючи до уваги відмічені вище нормативні приписи, враховуючи, що Рішення НБУ є виконавчим документом в розумінні Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про виконавче провадження», що обумовлює можливість пред'явлення такого до виконання до державної виконавчої служби для примусового виконання, протиправним, за висновками суду, є Спірне рішення ДВС.
Тому суд вважає, що так як Оскаржуване рішення прийняте не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, наявними є правові підстави для скасування такого.
У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
За переконанням суду відповідачем не доведено правомірності прийнятого Повідомлення.
Поряд з цим в площині вимог про зобов'язання ДВС відкрити виконавче провадження про примусове виконання Рішення суд акцентує увагу, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
На рахунок наведених судом процесуальних приписів ч. 2 ст. 9 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд заявляє таке.
За дорученням голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підготовлено Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, яким висунені такі доктринальні положення:
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Отже орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Правову позицію щодо юридичних питань меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та про те, що державний орган повинен діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, викладено в постановах від 06 червня 2018 року та від 07 червня 2018 року Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від (справа № 808/163/16 та № 822/276/17 відповідно).
Також судом зауважується, що у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках
порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням невідповідності Повідомлення вимогам ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку, що заявлені за позовом вимоги підлягають задоволенню частково, а саме шляхом визнання протиправним та скасування Спірного рішення, та, приймаючи до уваги положення Закону з яких випливає наявність у ДВС повноважень в частині відкриття виконавчого провадження, що є дискреційними повноваженнями останнього, наявні правові підстави для виходу судом за межі позовних вимог та зобов'язання відповідача повторно розглянути по суті заяву позивача № 25-0012/21855/БТ від 05.05.2020 щодо примусового виконання Рішення, оскільки, по-перше, вказане необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів відповідного суб'єкту у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а по-друге, в сукупному аспекті ефективного захисту прав, свобод та інтересів таких осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень згідно ч. 1 ст. 2 КАС України та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, визначений судом захист права є належним ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів НБУ.
В частині судових витрат у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В силу ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати пропорційно до розміру задоволених підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
1. Позов Національного банку України - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати повідомлення головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Савченко Ю.Й. від 18.05.2020 № 62075852/11 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання щодо примусового виконання рішення від 30.03.2020 Комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем № 173/БТ "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство "РВС БАНК".
3. Зобов'язати Подільський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва (адреса: 04208, м. Київ, пр-т. Георгія Гонгадзе, буд. 5-б, ідентифікаційний код - 34482497) потворно розглянути заяву № 25-0012/21855/БТ від 05.05.2020 щодо примусового виконання рішення від 30.03.2020 Комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду платіжних систем (адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код - 00032106) № 173/БТ "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство "РВС БАНК".
4. Стягнути на користь Національного банку України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код - 00032106) за рахунок бюджетних асигнувань Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва (адреса: 04208, м. Київ, пр-т. Георгія Гонгадзе, буд. 5-б, ідентифікаційний код - 34482497) понесені НБУ витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 204,00 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні).
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 01.09.2020.
Суддя К.С. Пащенко