02 вересня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/899/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, за період часу з 15 вересня 2016 року по 16 вересня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.09.2019 р.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період часу з 15 вересня 2016 року по 16 вересня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.09.2019 р.;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період часу з 15 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період часу з 15 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені, невиплату грошової компенсації відпустки, за період з 16.09.2019 р. до повного фактичного розрахунку, виходячи з грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що після звільнення з військової служби 16.09.2019 р. відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивача, як учаснику бойових дій. Крім того позивач вказує, що відповідачем протиправно ненараховано та невиплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період часу з 15 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно. З вказаних підстав позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити вказану грошову компенсацію.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в яких вказав, що з моменту оголошення мобілізації і до теперішнього часу діє особливий період, на період якого припинено надання додаткової відпустки учасникам бойових дій, а тому компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не виплачується. Також відповідач вказав про безпідставність позовних вимог щодо протиправного ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, зазначивши, що не є головним розпорядником бюджетних коштів та не несе відповідальність за повне і своєчасне забезпечення грошовими коштами. Зокрема відповідач вказав, що є розпорядником коштів третього рівня та не розпоряджається самостійно бюджетними коштами на виплату індексації. Крім того, відповідач вказував на необґрунтованість позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені та невиплату грошової компенсації відпустки, зазначивши, що позивач не скористався, у встановлений законом спосіб, правом на оскарження суми грошового забезпечення яка виплачується при звільненні. Таким чином, відповідач вважає, що оскільки позивач погодився з розміром виплаченого грошового забезпечення при звільненні, тому твердження позивача про затримку розрахунку при звільненні є безпідставним. З вказаних підстав, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух справи у суді
02.07.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження по справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 05.11.2015 року. (а.с.11).
Позивач проходив службу у Збройних Силах України та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2019 р. №95-РС звільнено у запас, у зв'язку із закінченням строку контракту. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2019 р. №215 позивача виключено зі списків особового складу військової частини. В наказі відсутня інформація про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій при звільненні. (а.с. 16).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2020 р. №1122 позивачу при звільнені нараховано та виплачено: грошове забезпечення з 01.09.2019 р. по 14.09.2019 р.; грошова допомога при звільнені; компенсація за 26 днів невикористаної відпустки за 2019 р.; перерахунок процентної надбавки за вислугу років; відраховано індексацію за період з 15.09.2019 р. по 30.09.2019 р. (а.с. 17).
16.09.2019 р. позивач подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт в якому вказав, що не має претензій до командування військової частини. (а.с. 33).
Позивач звертався до відповідача 29.04.2020 р. та 20.05.2020 р. із заявою щодо виплати компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій та щодо виплати індексації грошового забезпечення, за період часу з 15.09.2016 р. по 16.09.2019 р., на яку Військова частина НОМЕР_1 надала лист-відповідь від 03.06.2020 р. №1309. У вказаному листі відповідач зазначив про можливість виплати компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій на підставі відповідних рішень суду. Також відповідач вказав, що індексація за період з 15.09.2016 р. по 01.02.20218 р. не нараховувалась та не виплачувалась. Крім того, відповідач вказав про відсутність механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди. (а.с. 18-19, 42-45).
До матеріалів справи додано довідку Військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2020 р. №435 щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації за 2018-2019 роки. У вказаній довідці зазначено про нарахування позивачу індексації з грудня 2018 р. по вересень 2019 року. (а.с. 20).
Мотивувальна частина
Позиція суду щодо ненарахування та невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст.4 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абз.3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
З вказаного слідує, що оскільки абз.3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ не виокремлює види додаткових відпусток, за які здійснюється компенсація, тому вказані положення застосовуються до всіх видів додаткових відпусток військовослужбовців, які передбачені чинним законодавством.
Таким чином, суд звертає увагу, що чинним законодавством України передбачено право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі додаткової відпустки учасникам бойових дій.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Згідно зі ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - № 1932-XII) визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. В той же час, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, суд звертає увагу, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З аналізу вказаних норм права, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що протягом 2016-2019 років під час військової служби за контрактом позивач не скористався своїм правом на додаткову відпустку як учаснику бойових дій, у зв'язку з введенням в даний час особливого періоду.
Відповідно до витягу з наказу командира наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2019 р. №215 при звільненні позивача з військової служби грошова компенсація за невикористану в 2016-2019 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не була виплачена.
З урахуванням наведеного вище судом встановлено, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, за період часу з 15 вересня 2016 року по 16 вересня 2019 року, що складає 42 календарних дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.09.2019 р., є протиправною.
Позиція суду щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період часу з 15 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ч. 2 та ч. 6 ст. 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-ХІІ визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
При цьому, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Відповідно до даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2015 році (грудень до грудня попереднього року) становив 143,3 %; у 2016 році (грудень до грудня попереднього року) становив 112,4 %; у 2017 році (грудень до грудня попереднього року) становив 113,7 %; у 2018 році (грудень до грудня попереднього року) становив 109,8 %.
Таким чином, у 2016-2018 році грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
На підставі системного аналізу наведених норм зроблено висновок, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 23.10.2019 року у справі № 825/1832/17.
Таким чином, невиплата позивачу індексації грошового забезпечення є протиправною бездіяльністю відповідача.
При цьому, як вбачається з пояснень відповідача, підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 15 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року стало неналежне фінансування відповідача.
Водночас, всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що у 2016 - 2018 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. При цьому суд наголошує, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не повинно впливати на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, за період часу з 15 вересня 2016 року по 16 вересня 2019 року та щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період часу з 15 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно. Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, невиплату грошової компенсації відпустки, за період з 16.09.2019 р. до повного фактичного розрахунку, виходячи з грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, для обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні необхідною умовою є день звільнення та день фактичного (у повному обсязі) розрахунку. Оскільки, наразі відповідачем не проведено повний розрахунок з позивачем при звільненні, з урахуванням грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, здійснити обрахунок затримки розрахунку при звільненні позивача на даному етапі є неможливим. А отже, позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені є передчасною та не підлягає задоволенню.
З вказаних підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати
Відповідно до ч.1 та ч. 4 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У зв'язку із звільнення позивача від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення на користь позивача судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, за період часу з 15 вересня 2016 року по 16 вересня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.09.2019 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період часу з 15 вересня 2016 року по 16 вересня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.09.2019 року.
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період часу з 15 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період часу з 15 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно.
6. В решті позову відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Т.М. Брезіна