вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" вересня 2020 р. Справа№ 911/2869/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Мальченко А.О.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
за участю представників сторін:
від прокуратури - Борисюк А.А.,
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
від третьої особи-1 - не з'явився,
від третьої особи-2 - не з'явився.
розглянувши матеріали апеляційної скарги
Фермерського господарства "Олександр"
на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2020 (повний текст рішення складено 06.03.2020)
у справі №911/2869/19 (суддя Колесник Р.М.)
За позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави
в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру
до Фермерського господарства "Олександр"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1. ОСОБА_1
2. Головне управління Держгеокадастру у Київській області
про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, -
У 2019 році Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фермерського господарства "Олександр" про витребування земельної ділянки з незаконного володіння.
В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка є такою, що вибула з власності держави поза її волею, а тому підлягає витребуванню у добросовісного набувача - ФГ "Олександр", яке на даний час вважається її власником на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2018 року, укладеного між ФГ "Олександр" та ОСОБА_1 , який не мав права її отримувати та відчужувати.
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2020 року позовні вимоги задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння фермерського господарства "Олександр" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3223387300:02:005:0238 для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Присуджено до стягнути з Фермерського господарства "Олександр" на користь Прокуратури Чернігівської області 1 921, 00 гривень судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3223387300:02:005:0238 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки, та набуття її у власність ФГ "Олександр" відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, тож земельна ділянка підлягає витребуванню у ФГ "Олександр" на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Фермерське господарство "Олександр" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2020 року у справі №911/2869/19 в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що позивачем не заявлялась позовна вимога про визнання недійсним чи скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 року №10-5506/15-18-смг, що говорить про дійсність даного наказу, а відтак й чинність договору купівлі-продажу земельної ділянки. Відповідач також наполягає на тому, що спірна земельна ділянка вибула за волею власника. Крім того скаржник вважає, що місцевим господарським судом було порушено предметну юрисдикцію, а саме на думку відповідача встановлення незаконності наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 року №10-5506/15-18-смг можливе лише в порядку цивільного судочинства.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Олександр" на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2020 року у справі №911/2869/19, розгляд справи призначено на 10.06.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 року розгляд справи відкладено на 01.07.2020 року.
11.06.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
01.07.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) до Північного апеляційного господарського суду від відповідача, Фермерського господарства "Олександр" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з участю представника відповідача в іншому судовому засіданні, призначеному на 01.07.2020 року у Київському апеляційному суді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 року відкладено розгляд справи на 15.07.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 року розгляд справи відкладено на 02.09.2020 року.
В судове засідання 02.09.2020 року представники позивача, відповідача та третіх осіб не з'явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином. Представник прокуратури вважав за можливе провести розгляд справи без участі представників у справі та надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2 га, за рахунок земель запасу (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення), для ведення особистого селянського господарства на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. (а.с. 46).
У вказаній вище заяві ОСОБА_1 також зазначив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначеннями ним не використано.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20.09.2016 року № 25-14875/14-16-сг "Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою" громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, орієнтований розмір ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03). (а.с. 49).
В подальшому 26.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою, в якій просив затвердити "Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області" та передати земельну ділянку у власність. (а.с. 50).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.02.2017 року № 25-2251/14-17-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність": затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області; надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7425589700:02:000:4013), для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області; встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 7425589700:02:000:4013) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". (а.с. 51).
Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційними довідками із відповідного реєстру, копії яких наявні в матеріалах справи.
Окрім цього, з матеріалів справи також вбачаться, що 27.03.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розташованої в межах Строківської сільської (селищної) ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Крім того, у вказаному клопотанні ОСОБА_1 засвідчив, що ним раніше не використано права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства. (а.с. 52).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 11.04.2018 року №10-3188/15-18-сг "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, орієнтований розмір ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. (а.с. 53).
11.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням, в якому просив затвердити документацію із землеустрою та передати безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером: 3223387300:02:005:0238, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. (а.с. 54).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 року № 10-5506/15-18-сг (далі по тексту - наказ № 10-5506/15-18-сг) "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність": затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3223387300:02:005:0238), для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області; встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3223387300:02:005:0238) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". (а.с. 55).
Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 та в подальшому припинено шляхом відчуження такого права на користь ФГ "Олександр", що підтверджується наявними у відповідному реєстрі відомостями на підставі договору купівлі-продажу №1514 від 29.11.2018 року. (а.с. 40).
В матеріалах справи наявний лист №10-28-0.19-4549/2-19 від 23.05.2019 року в якому Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру навела таблицю із переліком громадян, які відповідно до відомостей Державного реєстру прав на нерухоме майно вже мали у призваній власності земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства. У даному переліку наявний ОСОБА_1 . Також у зазначеному листі вказано, що уповноваженим суб'єктом владних повноважень з питань державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Держгеокадастр. (а.с. 70-72).
Також в матеріалах справи наявний лист №10-10-0.222-8237/2-19 від 20.06.2019 року в якому ГУ Держгеокадастру у Київській області навело перелік осіб, які отримали у власність земельні ділянки серед, яких є ОСОБА_1 (а.с. 80-82).
Крім того в матеріалах справи наявний лист №10-28-0.19-6146/2-19 від 17.07.2019 року в якому Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в якому зазначено, що завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. (а.с. 84).
Отже спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 року № 10-5506/15-18-сг видано незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства, адже станом на час отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом отримання земельної ділянки державної власності на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, у зв'язку з чим відбулось незаконне вибуття земельної ділянки кадастровий номер 3223387300:02:005:0238 з власності держави, а витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Листом №05/1-58вих-19 від 18.04.2019 року прокуратурою Чернігівської області повідомлено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про те, що окремі громадяни, зокрема ОСОБА_1 з порушенням вимог земельного законодавства отримав у власність земельні ділянки на території Чернігівської та Київської областей. (а.с. 63-69).
Також в матеріалах справи наявний лист №05/1-867вих-19 від 07.06.2019 року в якому прокуратурою Чернігівської області проінформовано ГУ Держгеокадастру у Київській області про необхідність вжиття заходів спрямованих на поновлення порушеного права. (а.с. 73-79).
Крім цього у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018270000000132, яке розпочато 05.06.208 року, проводились окремі слідчі дії у розпорядника земель - ГУ Держгеокадастру у Київській області документів про незаконну приватизацію ОСОБА_1 земельної ділянки що свідчить на думку прокурора про обізнаність вказаних органів про допущені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок.
Втім, як зазначає прокурор Держгеокадастр України та ГУ Держгеокадастру у Київській області тривалий час зволікають та не вчиняють реальних заходів, спрямованих на усунення порушень земельного законодавства, зокрема позивач не звертався до суду із відповідними позовними вимогами, внаслідок чого державні інтереси залишаються незахищеними і на даний час, а тому, як вказує прокурор підставою для пред'явлення даного позову є незаконна передача у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, яка у подальшому була відчужена на користь ФГ «Олександр».
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що результат розгляду судом позову прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.
Відповідно до положень ст.ст. 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.ст. 18, 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Землі України за основним цільовим призначенням, зокрема, поділяються на землі сільськогосподарського призначення;
Відповідно до ч. 4 ст. 116 та п. б) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч. 3 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За змістом ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Аналіз норми ст. 388 ЦК України дає підстави вважати, що власник з дотриманням вимог цієї статті може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов'язаний з будь-якими конкретними зобов'язаннями між власником і порушником.
Відповідно до ст.ст. 318, 324 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Так, колегія суддів зазначає, що витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з порушенням вимог Земельного кодексу України.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, що також вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства двічі скористався таким правом.
Зазначене підтверджується зокрема Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.02.2017 року № 25-2251/14-17-сг та Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 11.04.2018 року №10-3188/15-18-сг.
Окрім цього відповідно до Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24.10.2019 №№186011473, 186011302 вбачається, що 30.05.2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425589700:02:000:4013 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 08.02.2017 року № 25-2251/14-14-сг та 21.06.2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223387300:02:005:0238 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області області від 19.06.2018 року № 10-5506/15-18-сг. (а.с. 107-110).
Судом першої інстанції також встановлено, що 29.11.2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужено спірну земельну ділянку на користь ФГ "Олександр". Вказані записи внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто ФГ "Олександр" в даному випадку є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3223387300:02:005:0238 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.
Оскільки внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 шляхом введення в оману (заява від 27.03.2018 року, а.с. 52), який в порушення норм чинного законодавства двічі отримав безкоштовно земельні ділянки для ведення особистого сільського господарства, видача наказу ГУ Держгекадастру у Київській області наказу № 10-5506/15-18-сг не може підтверджувати наявність волі держави на вибуття спірної земельної ділянки з державної власності.
З огляду на вище вказане, доводи скаржника стосовно наявності волі власника на вибуття спірної земельної ділянки не знаходять свого підтвердження.
У даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння Фермерського господарства "Олександр" на підставі ст. 388 Цивільного кодексуУкраїни (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29.01.2019 року у справі № 911/3570/17).
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Колегія суддів звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права та були надалі відчужені. Крім того, підстави витребування майна у добросовісного володільця регулюється статтею 388 ЦК України, а не незаконним володільцем, підстави витребування майна від якого унормовано у статті 387 ЦК України.
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Оскільки вимога про визнання недійсними наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 року № 10-5506/15-18-сг не є ефективним способом захисту позивача, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки такий наказ за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на який він спрямований.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18.
Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п.1, ч. 2, ст. 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід'ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).
На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Великої палати, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3223387300:02:005:0238 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки, та набуття її у власність ФГ "Олександр" відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, тож земельна ділянка підлягає витребуванню у ФГ "Олександр" на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо доводів скаржника стосовно невірного застосування судом першої інстанції предметної юрисдикції колегія суддів зазначає наступне.
Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Натомість відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Враховуючи приватноправовий характер правовідносин у даній справі спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Однак, враховуючи, що прокурор в даному випадку не звертався з вимогою про визнання наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 року № 10-5506/15-18-сг (тобто не оскаржив нормативної правовий акт суб'єкта владних повноважень) даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, як помилково вважає скаржник.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2020 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фермерського господарства "Олександр" задоволенню не підлягає.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Олександр" на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2020 року у справі №911/2869/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2020 року у справі №911/2869/19 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2020 року у справі №911/2869/19
4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2869/19.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 03.09.2020 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
А.О. Мальченко